3.2.2. Зміна рослинності пасовищ і сіножатей під впливом використання та іншої діяльності людини

Випасання, скошування, удобрення, зрошення, випалювання сі­ножатей і пасовищ, непряма діяльність людини (вона останнім ча­сом виходить на перший план) великою мірою позначаються на бо­танічному складі і продуктивності травостоїв природних угідь.

Вплив випасання на зміну рослинності і ґрунту лук. Раціо­нальне використання сіножатей і пасовищ сприяє збереженню у травостої корисних видів трав. Проте під впливом неорганізованого випасання із травостою випадають чутливі до випасання і витопту­вання верхові злакові зі слабкорозвиненими прикореневими лист­ками — стоколос безостий і прямий, пирій безкореневищний і пов­зучий, райграс високий, китник лучний. Більш стійкі — костриця лучна, тимофіївка, грястиця збірна

А.П. Мовсисянц (1976), посилаючись на Х.Л. Бентлі (1972), пока­зав, до чого призводить стихійна експлуатація пасовищ (на прикладі сумного досвіду пасовищного господарстваСША). Наприкінці ХІХ ст. тут найважливішим «відкриттям» стало те, що трава пасовищ потре­бує захисту від інтенсивного випасання. Є досвід і в Калмикії, де в 70-х роках минулого століття внаслідок надмірного навантаження, безсистемного випасання різко зменшилась продуктивність пасовищ, що спричинило масову загибель тварин. З погіршенням травостою з’являється багато видів рослин, які професор А.М. Дмитрієв поділив на рослини ранні, пізні, та сторонні рослини, рослини з насінням, що чіпляється. Насіння жовтцю, кульбаби, волошки лучної, підмаренни­ка чіпкого, щучнику та інших небажані в травостоях. Поява їх свід­чить про негосподарське ставлення людини до природного угіддя. Поряд з насінням бур’янів у травостій потрапляють і корисні трави — китник лучний, тонконіг, мітлиця звичайна. Проте вплив їх незнач­ний порівняно з масою небажаних видів.

В усіх районах тривале беззмінне випасання призводить до послаб­лення рослин, ущільнення ґрунту, порушення його водно-повітряного режиму, погіршення ботанічного складу, зниження продуктивності і поживної цінності пасовищного корму (А.П. Мовсисянц, 1976).

Для того щоб запобігти пасовищній дегресії, слід організувати раціональну систему випасання і догляду за пасовищем.

Вплив скошування на зміну рослинності лук. На відміну від випасання дво- і триразове скошування трав, навпаки, зумовлює випадання із травостою малоцінного різнотрав’я (зонтичні, склад­ноцвіті та ін., які не встигають дати насіння) і появу верхових зла­кових та бобових трав. Жовтці, кульбаби, запашний колосок, подо­рожник, цикоріум та інші трави випадають з травостою або різко зменшується їх кількість.

Зміну травостою під впливом скошування А.М. Дмитрієв назвав сінокісною деформацією травостою. Бобові трави краще розвива­ються при дво- і триразовому скошуванні, злакові менше реагують на частоту скошування. Це слід враховувати при експлуатації сінокосів.

Вплив добрив на зміну рослинності. Добрива неоднаково впливають на ботанічний склад травостою лук. Азот, наприклад, посилює ріст злакових трав і сприяє тому, що вони витісняють бобо­ві із травостою. Внесення фосфорно-калійних добрив збільшує у травостої частку бобових трав. Тому під бобово-злакові травостої слід вносити мінеральні добрива у правильному співвідношенні, щоб забезпечити рівномірний розвиток обох біогруп рослин. На ки­слих ґрунтах велике значення має внесення вапняних добрив, а в районах, де вирощують буряки, — і дефекату. За даними М.Ф. Щер­бакова, якщо кислотність знижувалась із 4,2 до 6,5, урожайність сіна люцерни підвищувалась до 39 ц/га, конюшини лучної пізньо­стиглої — з 3 до 42, лядвенцю рогатого — з 8 до 40 ц/га. Злакові трави менш чутливі до кислотності ґрунтів, тому збільшення вро­жаю внаслідок вапнування на злакових травостоях у 1,5 — 2 рази менше порівняно із бобово-злаковими. Вапнування сприяє знижен­ню вмісту в ґрунті рухливих сполук алюмінію, заліза, марганцю, збільшенню насиченості ґрунту основами.

Вплив випалювання на рослинність сіножатей і пасовищ. Цей фактор у цілому позитивно впливає на травостій у разі ранньо­весняного застосування. Знищуються торішні сухі рештки траво­стою, насіння бур’янів, шкідники і збудники хвороб трав, зменшу­ється кількість багаторічних рослин, у яких бруньки відновлення знаходяться на поверхні ґрунту, наприклад, у полину. Після випа­лювання (на чорному фоні) поліпшується температурний режим ґрунту. Трави відростають дружно, поліпшується життєдіяльність мікроорганізмів, збільшується збір зеленої маси і сіна Проте при пізньовесняному, літньому й осінньому випалюванні на малопродук­тивних травостоях напівпустель і південних степів, на торфово- болотних ґрунтах можуть бути і негативні результати — вигоряння дернини до мінеральної частини ґрунту. В цілому цей метод слід застосовувати обґрунтовано, з урахуванням конкретних умов.

Зміна рослинності під впливом діяльності людини (ан­тропогенний фактор). Освоюючи території не тільки під госпо­дарські, а й під промислові об’єкти, людина так чи інакше впливає на біоценози природних кормових угідь. При цьому зменшується їхня продуктивність, погіршується видовий склад рослинності. Міс­це цінних рослин займає різнотрав’я, часто шкідливе. Великої шко­ди завдає розорювання, якщо воно здійснюється необґрунтовано. Інколи необґрунтовано розорюються заплавні луки, на яких десяти­річчями були цінні природні травостої.

Після оранки, за якої на поверхню може бути винесений підґрун­товий шар з алюмосилікатами, оксидними сполуками заліза, родю­чість ґрунту погіршується. Крім того, частина його виноситься в річ­ки. Цей приклад досить типовий. Внаслідок такого або подібного підходу до використання заплавних земель багато малих річок майже зникли. Це стосується, наприклад, приток Дніпра — Росі, Ворскли, Пслу, Сули, прекрасної і глибоководної ще кілька десятків років тому річки Вовчої у Дніпропетровській, Тілігулу в Одеській областях та багатьох інших. Так само внаслідок оранки лук загину­ли багато приток Десни. Тому такий спосіб, як розорювання при­родних кормових угідь під посіви польових культур, слід застосову­вати лише на основі глибокого і всебічного вивчення умов угіддя спеціальною комісією, яка складається із спеціалістів — ґрунтознав­ців, ботаніків, гідрологів, меліораторів, луківників.

Разом з тим цілеспрямоване й оперативне здійснення намічених заходів може мати позитивне значення. Це можна проілюструвати на прикладі закріплення пісків Придніпров’я. У результаті зміни рослинних формацій ці ділянки заростають злаковими, бобовими з різнотрав’ям. Проте процес задерніння триває звичайно 15 — 20 ро­ків. Його можна прискорити штучним задернінням спеціально піді­браними видами трав. У такому разі за 2 — 3 роки можна мати висо­копродуктивне кормове вгіддя. Показовим у цьому плані є Чиги­ринський район Черкаської області, де піщані землі перетворено на продуктивні кормові вгіддя.