Системою поверхневого поліпшення можна досягти високоефек­тивного підвищення продуктивності природних угідь, застосовуючи нетрудомісткі і порівняно недорогі способи. Проте на болотах, тор­фовищах, суходільних пасовищах, низинних сіножатях, зайнятих дрібноліссям, чагарниками, малоцінними щільнокущовими злака­ми (щучник дернистий, біловус і різнотрав’я, які містять отруйні та шкідливі речовини), поверхневе поліпшення неефективне. Тут тре­ба проводити докорінне поліпшення, в результаті якого утворюється новий, більш продуктивний травостій.

Через велику енергоємність і дорожнечу робіт, велику потребу в насінні трав і добрив докорінне поліпшення потребує набагато бі­льше витрат, ніж поверхневе. При докорінному поліпшенні приро­дних угідь розрізняють три групи багаторічних сіножатей і пасовищ (М.Г. Андрєєв, Г.С.Кияк): короткочасного періоду (2 - 3 роки) вико­ристання з переважно бобовими у травостої; середнього періоду ви­користання (4 — 6 років); культурні пасовища й сіножаті тривалого (більш як 7 років) строку використання. Перші дві групи можна створювати в системі так званих змінних (М.В. Куксін, А.В. Боговін,

П.С.Макаренко, В.Г.Кургак та ін.) пасовищ. їх розміщують у кормо­вих, кормоовочевих, лукопасовищних і навіть польових сівозмінах. Такі пасовища створюють, наприклад, на Гірсько-Карпатській до­слідній станції та в інших науково-дослідних закладах, у тому числі в Інституті кормів УААН. Є вони і в господарствах, наприклад у го­сподарстві с. Михайлівки Вінницького району Вінницької області. Третя група — це багаторічні культурні пасовища й сіножаті з ре­гулярною пасовище- або сіножатезміною. Можна створювати також сіножате-пасовищні травостої по всіх трьох групах сіножатей і пасо­вищ.