4.2.2. Травосуміші

Після підготовки і первинного обробітку ґрунту, вапнування ки­слих ґрунтів або гіпсування солонців, внесення основного добрива, вирощування попередників проводять залужування ділянки суміш­шю багаторічних трав. На пасовищах і сіножатях травосуміші ма­ють переваги перед одновидовими посівами лучних трав: краще ви­користовують вологу й поживні речовини; більш стійкі проти не­сприятливих умов, створюють щільну дернину, оструктурюючи ґрунт; бобово-злакові і злаково-бобові суміші краще використовують родючість ґрунту, ніж окремі види бобових і злакових, забезпечують одержання збалансованого за поживними одиницями корму; біль­шість травосумішей продуктивніші, ніж одновидові посіви трав.

Дослідження Інституту землеробства та Інституту кормів УААН показують, що врожайність сіна травосумішей на 14,4 - 25 % вища, ніж одновидових посівів. Це підтверджують і результати дослі­джень автора по травосумішах, висіяних на схилах Лісостепу. Пе­ріод високопродуктивного їх використання збільшувався на 2 - 3 роки, урожайність — на 14 - 30 % порівняно із посівами тільки бобових трав.

Злакові трави в суміші з бобовими за поживністю перевищують аналогічні види злаків у одновидовому посіві. За даними автора, злакові трави (костриця лучна, стоколос безостий, грястиця збірна) протеїну містять на 2 — 3 % більше, ніж при вирощуванні їх у чис­тому вигляді.

Достатнє азотне живлення на фоні фосфорно-калійного підвищує якість корму і вміст у ньому протеїну та незамінних амінокислот.

Залежно від ґрунтово-кліматичних умов бобово-злакова травосу­міш може включать бобові — конюшину, люцерну, лядвенець рога­тий, еспарцет посівний, піщаний, закавказький; злакові — тимофії­вку лучну, кострицю лучну і тростинну, стоколос безостий, канарко­ву траву тростинну, райграс пасовищний, багатоукісний і високий, грястицю збірну та ін. На сіножатях використовують переважно верхові трави, на пасовищах — верхові й низові (тонконіг лучний, мітлицю білу, або пагононосну) та напівверхові (житняк, райграс пасовищний, кострицю червону та ін.).

Травосуміші можуть бути простими (2 — 3 компонентів) і склад­ними (4 — 7 компонентів і більше); короткостроковими (2 — 3 роки), середньостроковими (5 — 7 років) і тривалого (понад 7 років) періодів використання. Чим складніша травосуміш, тим більша сумарна но­рма висівання насіння. Так, при сівбі люцерни чи конюшини на сіножатному вгідді висівають 8 — 10 млн схожого насіння на 1 га, у травосуміші з двох компонентів (наприклад, люцерни й костриці) —

12— 14, з трьох — 14 — 16 млн.

При корінному поліпшенні лук і пасовищ використовують пере­важно 2 — 4-компонентні травосуміші. За продуктивністю вони не поступаються перед складними, а інколи й перевищують їх.

Вибір компонентів і норма висіву насіння при докорінному по­ліпшенні лук і пасовищ так само, як і при поверхневому, залежить від типу й розташування угіддя, родючості ґрунту, вмісту вологи, світлового режиму. Наприклад, на лиманах Лісостепу і Степу, де тривалість затоплення невелика (7 — 12 днів), висівають суміші, в які входять люцерна синьо- або жовтогібридна (6 — 10 кг/га), стоко­лос безостий (8 — 12 кг/га) або костриця лучна (6 — 8 кг/га). Якщо тривалість затоплення більша, люцерну не висівають, а сіють пере­важно злакові трави.

Різні варіанти травосумішей для докорінного поліпшення на різ­них типах природних угідь подано в табл. 30.

Достатність азотного живлення сприяє кущінню й росту злаків. Тому навіть значні відмінності в нормах висіву компонентів, велику кількість яких пропонують різні науково-дослідні заклади, не ма­ють принципового значення, якщо забезпечується достатнє жив­лення рослин. Так, у дослідженнях автора при сівбі в подвійних су­мішах з люцерною стоколосу безостого та костриці лучної по 3 — 4,

4 — 6, 7 — 8 та 10 — 12 кг/га на достатньому фоні живлення кількість

Таблиця 30. Орієнтовні травосуміші і норми висіву насіння першого класу для залуження культурних сіножатей і пасовищ, кг/га

стебел злакових на другому році користування в усіх варіантах була практично однаковою. Це пояснюється тим, що на чорноземних ґру­нтах злакові трави мають дуже високий потенціал кущіння і досить швидко (на другий-третій рік) домінують у травостої.

Принципи і порядок складання травосумішей. Складаючи травосуміші, враховують насамперед їх призначення (для пасови­ща, сіножаті або пасовищно-сіножатного угіддя) і строк використан­ня. Відповідно до цього компоненти травостою добирають з ураху­вання їх довголіття, висоти, облистненості, кущистості, продуктив­ності, поїдання, отавності, відношення до зволоженості ґрунтів, зи­мо- і морозостійкості, стійкості проти затоплення і підтоплення. Має значення також, як росте трава в сумішах з різними компонентами, як відростає після випасання тощо. Слід, наприклад, враховувати, що низові трави використовують виключно на пасовищах, але пасо­вищний травостій можна створювати і без них, вводячи в нього вер­хові злаки з добрими темпами відростання.

Для укісно-пасовищного травостою можна вводити в суміш і ни­зові трави. При створенні травосумішей тривалого використання (6 — 7 років) високопродуктивні трави поєднують із травами різного періоду вирощування, наприклад, грястицю збірну, яка має високу продуктивність протягом 4, максимум 5 років, пажитницю багато­укісну — 2 роки, кострицю лучну — 6 — 8 років і більше, стоколос безостий на сіножатях — 8 — 12 років і більше. Тривалий період збе­рігаються у травостої конюшина біла і рожева, люцерна жовта, посі­вна та еспарцет — 3 — 4, максимум 5 років. Конюшина лучна зали­шається в травостої в середньому 2 роки. Це цінний його компонент.

А.В. Боговін, П.С. Макаренко В.Г. Кургак, О.І. Зінченко рекомен­дують повторно підсівати ці трави у дернину пасовища.

Складаючи травосуміші, треба враховувати особливості розвитку трав по роках. Так, конюшина лучна, маючи переважно трирічний цикл, добре росте у перший — другий рік використання, добре обли- стнена, але дуже стримує ріст інших компонентів — злакових і бо­бових. Те саме можна сказати й про пажитницю багатоукісну Еспа­рцет дещо сповільнює ріст злакових трав. Люцерна займає щодо цього проміжне місце. Пирій безкореневищний, будучи пізньостиг­лим, не пригнічує на другому-третьому році бобових так, як костри­ця лучна або грястиця збірна. Добре ростуть у травосуміші еспарцет і люцерна з кореневищним злаком стоколосом безостим та ін.

Визначивши призначення травосумішки і можливий строк її ви­користання — на схилі, у сівозміні, на пасовищі, встановлюють співвідношення насіння різних біологічних груп трав (табл. 31). По­тім визначають районовані види трав (табл. 32), а за довідниками сортового районування — сорти.

Визначаючи співвідношення насіння компонентів у межах біо- групи (наприклад, бобові — люцерна і конюшина), враховують, який вид росте інтенсивніше у перший рік використання. Так, ко­нюшина росте в перший рік інтенсивніше, ніж люцерна, і дещо пригнічує ріст останньої.

Тому для висівання насіння люцерни беруть на 15 — 20 % більше, відповідно зменшуючи кількість насіння конюшини. В перший пе­ріод вегетації менша густота сходів конюшини дає змогу краще за­кріпитись рослинам люцерни. Потім інтенсивне утворення пагонів конюшини компенсує зменшення його норми висіву в суміші.

Якщо біогрупа складається із видів з приблизно однаковим темпом розвитку і між ними немає взаємного пригнічення, то загальну норму висіву її компонентів з розрахунку на один вид ділять порівну. Напри­клад, якщо бобових треба висіяти 90 % від повної норми висівання в одновидовому посіві, то обох компонентів (і люцерни, і еспарцету) бе­руть по 45 % повної норми висіву їх. Так само поєднують насіння па- житниці багатоукісної (вид з інтенсивним типом збільшення маси, утримується у травостої два роки) і костриці лучної або тимофіївки.

Норму висівання насіння компонента в сумішці (млн шт/га) ви­значають за формулою

А = БВ/С,

де Б — вміст компонента в суміші, %; В — норма висівання насіння компонента в одновидовому посіві, млн шт/га, С — посівна придат­ність насіння, %. Кількісні норми висівання компонентів суміші пе­рераховують на вагові.

Таблиця 32. Районування багаторічних трав (з урахуванням розробок І.В. Ларіна, М.Г. Андрєєва, В.А. Тюльдюкова, І.П. Мініної, А.А. Кутузової, Т.Р. Годлевської, В.М. Богданової, А.О. Бабича, А.В. Боговіна,

П.С. Макаренка, В.Г. Влоха, В.І. Кургака, В.Г. Ярмолюка)

Строки сівби трав можуть бути ранньо- і пізньовесняними, літні­ми — на початку і наприкінці літа, залежно від умов зволоження і видового складу трав і травостою. На луках краще сіяти трави рано навесні під покрив ранніх ярих сумішей, кукурудзи і гороху на зе­лений корм, післяукісні — під покрив кукурудзи або безпокривно, післяжнивні — без покриву. На схилах Степу й Лісостепу строки сівби залежать від експозиції схилу; якщо вона південна — весняні, якщо північна і східна — літні.

Слід ураховувати засміченість ґрунту насінням бур’янів. За ве­ликої його кількості літні (особливо післяжнивні) посіви бувають дуже засміченими. У такому разі доцільніше проводити весняну підпокривну сівбу трав. На торфовищах сіють переважно навесні.

Способи і техніка сівби травосумішей. Підпокривну і безпо­кривну сівбу проводять зернотрав’яними сівалками із спеціальними ящиками для висівання трав і покривної культури (СЗТ-3,6, СЛТ-3,6 та ін.). Покривними культурами можуть бути ячмінь, горох, просо, вико-вівсяні та інші ранні ярі суміші, кукурудза на зелений корм, редька олійна, райграсоднорічний, горох на зелений корм, у південних районах — широкорядні або стрічкові посіви суданської трави.

Ячмінь затінює трави, внаслідок чого вони дуже зріджуються (у південних районах інколи залишається 35 - 40 % рослин, які зійш­ли). Тому слід висівати ячмінь стрічково-вузькорядним способом. Дискові сошники в сівалці розставляють за схемою — ширина стріч­ки 7,5, відстань між стрічками 22,5 см. На таких посівах значно по­ліпшуються умови початкової вегетації трав. Це один із можливих варіантів сівби ячменю як покривної культури.

Дрібне насіння за достатньої вологості ґрунту загортають на гли­бину від 1 до 3 см, у степових і лісостепових районах — на 2 см. Іно­ді це неможливо через пересихання верхнього шару, тому його заго­ртають на глибину до 3,5 см. Еспарцет та інші культури з великим насінням сіють на глибину 4 - 5 см, покривні (вико-вівсяну суміш, ячмінь, кукурудзу на зелений корм та ін.) — 4 - 6 см. Для забезпе­чення дружних сходів застосовують до- і післяпосівне коткування посівів (останнє частіше). На торфовищах та інших заплавних зем­лях можна застосовувати комбінований спосіб сівби травосумішей — розкидно-рядковий, за якого дрібне насіння висівають урозкид, ве­лике — рядками разом із покривною культурою.

Перед сівбою ґрунт ретельно обробляють. На його поверхні не повинно бути грудок і дернини. Це поліпшує польову схожість насіння.

Витрати на докорінне поліпшення знижуються при використанні комбінованих агрегатів для передпосівної підготовки ґрунту, вне­сення добрив, висівання насіння і виконання інших технологічних процесів. Цим усувається розрив у часі між підготовкою ґрунту і сів­бою, зберігається вологість ґрунту, забезпечується поява дружних сходів. У більшості вітчизняних агрегатів розпушувачами є фрезер­ні робочі органи, а також дискові, плоскорізальні, долотоподібні глибокорозпушувачі, різні комбінації пасивних і активних розпу­шувачів. Одним із таких агрегатів є АЗУ-2. За один прохід він роз­пушує дернину, вносить мінеральні добрива, ущільнює ґрунт, висі­ває трави і покривні культури.

При утворенні ґрунтової кірки після висівання трав ділянку об­робляють легкими ротаційними боронами.