4.2.4. Прискорене залуження

Суть цього способу полягає в тому, що після переорювання мало­продуктивного травостою проводять його перезалуження без попе­реднього вирощування однорічних культур. Прискорене залуження широко застосовують на луках України та інших країн у системі докорінного поліпшення природних кормових угідь, які виродились, на суходолах, заплавах, осушених низинних луках і торфовищах, схилах, солонцях тощо.

Прискорене залуження, за даними М.Ф. Щербакова, застосову­ють на 75 - 80 % площ, які поліпшують. Завдяки цьому вже в пер­ший рік одержують зелену масу. Ділянка ні на один рік не вилуча­ється із прямого пасовищного, сіножатного або сіножатно- пасовищного використання. При сівбі травосумішей використовують покривні культури — райграсоднорічний, ранні ярі суміші, куку­рудзу на зелений корм та ін., а якщо залуження проводять у серпні, то й свіжозібране насіння лучних трав.

Попередню дернину, залежно від ґрунту, розташування і зволо­женості ділянки, обробляють плугом, плоскорізом, фрезбарабаном, поверхнево-дисковими знаряддями або поєднують різні види обробі­тку (табл. 33). Ефективне також ґрунтопоглиблення, на торфовищах і малопродуктивних заплавних луках — фрезерування, після якого вже немає потреби проводити культивацію.

На солонцевих комплексах з малопродуктивною рослинністю до­цільна глибока ярусна оранка на глибину до 45 см. Гумусовий шар при цьому не порушується, а солонцевий і підсолонцевий — змішу­ються. Відбувається розсолення — розсолонцювання, чому сприяє розпад запасу кореневих решток. Там, де гумусовий шар невеликий (до 12 см), а надсолонцевий — більш як 12 см, проводять фрезеру­вання, безполицеву оранку на глибину 20 - 25 см, дискування після оранки, коткування і сівбу. На солонцях висівають посухостійкі тра­ви — житняки, люцерну синьогібридну, жовтогібридну і жовту, бур­кун. Для прискореного залуження схилів балок здійснюють контур­ний обробіток упоперек схилів. На схилах залуження проводять на­весні або влітку.

За малої потужності гумусового горизонту (17 - 25 см) збільшу­ють глибину оранки на 4 - 6 см (табл. 34).

За прискореного залуження застосовують комбіновані агрегати, які поєднують обробіток ґрунту, передпосівне коткування, сівбу трав. Проте такі агрегати можна застосовувати на досить вирівня­них ділянках, де немає чагарників, каміння, купин, щучнику дер­нистого і щільнокущових осок. На бідних, поверхнево зволожених, а також на піщаних і супіщаних землях, які зазнають водної і вітро­вої ерозії, механічний обробіток ґрунту, особливо оранка, буває не­доцільним або неможливим. Дернину знищують гербіцидами і про­водять сівбу сумішей дисковими або стерньовими сівалками. Проте слід зазначити, що такий спосіб знищення дернини небажаний. Ці­лком очевидно, що замість цього можна поліпшити видовий склад і продуктивність травостою внесенням добрив, зрошуванням, насі­ванням швидкорослих трав (конюшини, лядвенцю, сумішей їх із злаковими) у дернину.

Удобрення. Обробіток ґрунту практично щоразу слід поєднувати

із внесенням добрив. На ґрунтах середньосуглинкового складу — чо­рноземних, сірих лісових, дерново-підзолистих, альпійських і субаль­пійських луках та пасовищах велике значення мають азотні добрива. На піщаних і супіщаних ґрунтах треба застосовувати також достатню кількість калійних і фосфорних добрив, на торфоболотних азотні доб­рива вносять тільки у перший — другий роки користування. При ви­сіванні однорічних культур основне значення має фосфорно-калійне добриво. Після удобрення продуктивність угідь підвищується в 3 — 4 рази (з 8 - 12 до 30 - 40 ц/га сіна високої якості).

Отже, система докорінного поліпшення на різних типах природ­них угідь має свої особливості. Вона може полягати як в обробітку дернини, удобренні та висіванні трав, так і в проведенні комплексу робіт, які включають меліоративну підготовку території, окульту­рення ґрунту. Можлива також сівба попередніх культур. Технологіч­ну схему докорінного поліпшення на прикладі заплавних лук наве­дено в табл. 35.