5.1.4. Технологія випасання тварин

Особливості спасування трави різними видами тварин.

Трава. яку поїдають тварини на пасовищі, перетравлюється краще, ніж із годівниць. На пасовищі у тварин різко посилюється секреція с­лини. За даними К.В. Бейлі (1961), при поїданні зеленої маси і ре­миґанні на одиницю сухої речовини цього корму тварина виділяє у

2 — 3 рази більше слини, ніж на одиницю сухої речовини силосу. Напевно, це результат комплексного впливу свіжого соковитого зе­леного корму, його аромату і смаку на організм тварини. При цьому забезпечується висока перетравність поживних речовин зеленого корму при мінімальних витратах енергії на підтримання життєдіяль­ності.

Коні і кози скушують траву дуже низько — на висоті 1 — 1,5 см. Вівці завдяки роздвоєній губі добре вибирають ніжні частини рос­лин навіть із травостою, який має колючки.

Корови зривають або щипають рослини здебільшого на висоті

3 — 4, а якщо травостій високий, — 14 — 18 см. При висоті травостою

26 — 32 см вони зривають лише верхню частину рослин. Довжина пучків трави, за даними Джонстона Уоллеса, при цьому становить

5 — 8 см. Проте, за цими даними, тварини нерідко зривають пучок на всю довжину рослини. Це найчастіше спостерігається при випа­санні тварин на посівах однорічних культур — вівса з викою, жита, перерослих злакових, а також бобових багаторічних трав. При зри­ванні довгих пучків тварини на певний час припиняють спасування травостою.

А.П. Мовсисянц з посиланням на Джонстона Уоллеса повідом­ляє, що за хвилину корова може зірвати і проковтнути не менш ніж 30 пучків трави. За даними цього автора з посиланням на результа­ти хронометражу, проведеного на дослідній станції в Раукарі (Нова Зеландія), телиця робить у середньому 51,3, а корова залежно від відчуття голоду і якостітрави — 30 — 90 і більше щипків за хвили­ну. Загальна кількість щипків за добу — від 25 000 за умови достат­нього травостою до 75 000 на бідному пасовищі. Спостереження ав­торасвідчать, що корови симентальської породи роблять до 40 щип­ків за хвилину при висоті травостою 18 — 22 см.

Тривалість випасання. Тварин випасають у середньому 7,5 — 8 год за день Якщо корму на соковитому травостої достатньо, твари­на витрачає менше часу, якщо травостій перестояв, — більше, від 330 до 600 хв залежно від продуктивності тварини і травостою. В середній смузі на соковитому травостої, який не перестояв, тварини пасуться протягом 8 — 9 год, на травостої, який перестояв, і на ма­лопродуктивному пасовищі — 9 — 10 і навіть 11 — 12 год.

Через 2 — 3 год випасання переривається ремиґанням. Воно триває і вночі. На пасовищі на ремиґання припадає не менш ніж

5 — 6 год, при стійловому утриманні і великій частці грубих кор­мів — 8 — 10 год. У малих жуйних на пасіння і ремиґання витрача­ється відповідно по 2 — 3 і 1,5 — 2 год. Коні під час пасіння одночасно пережовують корм.

Ранкове випасання більш доцільне, оскільки вранці трава по- живніша і містить більше вітамінів. За даними Ю.І. Бєляєвського (1984), найбільше каротину у вранішній траві (о 5 — 8-й год ранку). Ранкове випасання позитивно впливає на здоров’я тварини, розви­ток плоду у корів, одержання здорових телят. Він вважає, що випа­сання — це не тільки повноцінна годівля, а й великомасштабний ветеринарно-профілактичний і лікувальний засіб у стадах з десят­ками мільйонів голів без будь-яких матеріально-технічних витрат і застосування людських ресурсів. Позитивно випасання впливає і на якість молока. Тому бажано, щоб тварини в пасовищний період по­стійно були на пасовищі, навіть якщо пасовище розміщене безпосе­редньо біля місць утримання тварин.

При випасанні влітку тварини іноді зазнають теплових стресів, втрачають апетит і знижують продуктивність. Зменшення спожи­вання корму позбавляє їх додаткового тепла.

Питання етології тварин на пасовищах. Питання етології тварин — один з напрямів вивчення їх поведінки мало турбують фахівців-тваринників, їх нерідко просто ігнорують, що на практиці призводить до грубого, необдуманого ставлення до тварин. Крім те­плових і кормових, тварини на пасовищі зазнають емоційних стре­сів, які впливають на їхню продуктивність і якість продукції. У США підрахували вартість збитків від емоційних стресів, яка на поголів’я овець становлять 225 млн доларів щороку (А.П. Мовси- сянц, 1976).

Тварини (молочні корови, вівці, свині) є комунікабельними і спо­стережливими. Автор не раз спостерігав, як молочні корови реагують на зміну обстановки, наприклад, на наявність чи відсутність концен­тратів на доїльній установці під час доїння. Якщо немає концентра­тів і тварини, які стоять попереду, це виявили, то в усіх корів, що очі­кують доїння, це відразу позначається на віддачі молока, настрої, вони стають стурбованими, не поспішають до доїльного станка.

Важливим фактором є постійність обслуговуючого персоналу. Тварини негативно реагують на його зміну. У них добре розвинений рефлекс звикання, що також входить до комплексу стадної взаємо­залежності. Подібно до того, як тварини реагують на появу нових особин у стаді, так само вони сприймають появу нових осіб серед обслуговуючого персоналу і те, коли вони не приходять. Чим менше стадо, тим більше це помітно.

Слід чітко додержувати прийнятого режиму і розпорядку дня, оскільки організм тварини до нього звикає. Як зазначає А.П. Мов- сисянц, основного ланкою, яка зв’язує тварину з подразниками на­вколишнього середовища, є їжа, режим годівлі і напування. Тут пе­реплітаються два взаємозалежних процеси — фізіологічний та ор­ганізаційний. Тварини хворобливо реагують на ламання стереоти­пів у годівлі, молоковіддачі, місцезнаходженні. При довільному під­ході до зміни складових цієї системи можуть виникати несприятли­ві наслідки. Так, в одному із великих господарств Уманського райо­ну Черкаської області на початку 70-х років вирішили сконцентру­вати поголів’я на одній з ферм центрального відділку. Там також було організовано зрошувану ділянку для випасання худоби, облад­нано доїльний зал із сучасними доїльними установками, тобто було поліпшено умови утримання, годівлі і доїння тварин. Результат ви­явився відразу, проте зовсім не такий, якого очікували. Ламання стереотипів в утриманні дорослих тварин призвело до різкого зме­ншення надоїв. Тварини почали хворіти на мастит. Ферму довелося терміново розукомплектовувати по відділках, формувати стадо за­ново, багатьох тварин вибраковувати.

Серед тварин на пасовищі спостерігається високий ступінь стад­ної організованості, сильна стадна взаємозалежність, тобто поголів’я за стійлового утримання — це не стадо, а просто група тварин. Спіл­кування тварин виникає переважно на пасовищі і є важливою умо­вою його раціонального використання.

Навесні, після стійлового зимового утримання, відчуття стадності знову виробляється тваринами. У стаді вони здебільшого одночасно припиняють випасання (пастись продовжують лише окремі твари­ни), починають ремиґати, відпочивати, йдуть на водопій. У стаді завжди є тварини-вожаки, домінуюче становище яких «визнає», «приймає» решта його. Якби цього не було, у стаді не припинялись би бійки тварин біля водопою, годівниць і навіть на пасовищі при скупченому випасанні. Антагоністичні відношення найчастіше ви­являються при введенні нових тварин у стадо.

У стаді кожна тварина знає своє місце, силу, стан іншої тварини, у ньому при тривалому спільному перебуванні встановлюється і свій специфічний запах, який сприяє спокійному перебуванню ху­доби на пасовищі, під час перегонів, на прогулянці, дає змогу відра­зу відрізняти «своїх» і «чужих», вважає А. П. Мовсисянц.

У тварин виробляються стереотипи поведінки, умовні рефлекси, наприклад, підхід до годівниці, водопою, доїльної установки тощо. Багато процесів виконуються потім рефлекторно.

У стаді існує велика сила наслідування. Авторові доводилося спостерігати за стадом, яке відпочивало і ремиґало. Паслись лише окремі тварини. Як тільки переносили електроогорожу, так услід за кількома тваринами стадо дружно піднімалось і буквально накида­лося на свіжу смугу трави. За повідомленням Трайба (1950), який спостерігав за отарою на пасовищі, напівголодні вівці, які ще не на­паслись, прямували за більшістю і припиняли приймати корм ра­зом з тими, які наїлись.

Кожна тварина під час випасання займає смугу, приблизно удві­чі ширшу за її корпус.

Автор спостерігав добре організоване випасання тварин «з-під ноги» у кормовій сівозміні колишнього колгоспу ім. Щорса (Мань- ківський район Черкаської області). У стаді, яке пасеться, завжди є тварини, які є авангардом. Вони займають передню його частину, другі пасуться посередині, а треті — тільки позаду. Є тварини — «порушники» установленого порядку. Вони намагаються відійти вбік, на свіжий травостій. Ніби «усвідомлюючи неправомірність» своїх дій, вони чутливо реагують на окрик пастуха, знаючи, що він стосується їх. Очевидно, в них виробляється умовний рефлекс вна­слідок кількох порушень.

Випасання «з-під ноги» — мистецтво, досвід, результат знань тваринників, любові до своєї справи. Тварини по-своєму і правильно оцінюють ділову, спокійну обстановку, тишу, яку лише зрідка по­рушує неквапливий спокійний окрик пастуха чи підпасків. Вміло і спокійно виконують свої обов’язки спеціально навчені собаки.

Важливо потурбуватися про захист стада від спеки в обідній час — на період доїння. Добре, коли є насадження чи узлісся біля річки або водоймища.

При випасанні овець слід періодично повертати отару, щоб тва­рини, які пасуться позаду, мали свіжу траву.