Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.2. Незрошувані багаторічні пасовища

Тривалий час вважалося недоцільним, зокрема в Лісостепу України, створювати пасовища на природному дебітові вологи, тоб­то створювати звичайні незрошувані злаково-бобові агрофітоценози для випасу худоби. При достатньому природному зволоженні і висо­кому рівні ґрунтових вод таке пасовище створено, наприклад, за допомогою інституту кормів УААН у с. Михайлівка Вінницького ра­йону Вінницької області.

Землі там досить продуктивні, ґрунтові води залягають на гли­бині 2 - 3 м, опади у травні - вересні випадають здебільшого регу­лярно, а відносна вологість повітря рідко буває нижче 60 %. Трави добре відростають. Але на польових землях південної частини Лісо­степу, де ґрунтові води залягають на глибині 6 - 8 м і нижче, ство­рення незрошуваного пасовища вважалось недоцільним. Разом із тим ще у XIX — на початку XX ст. поміщики організовували ефек­тивне, економічно вигідне вирощування молодняку великої рогатої худоби і випас дійного поголів’я корів сірої української породи на

природних і сіяних травостоях навіть у північній частині Степу. По­вчальний приклад можна навести із практики поміщика Ераста Бродського (Катеринославська губернія, нині П’ятихатський район Дніпропетровської області). На частині цих земель тепер розміщена Ерастівська дослідна станція Інституту зернового господарства УААН. Під випаси було відведено площу понад 1000 га. На ній утримували тисячі голів худоби. Восени її продавали.

У Лісостепу умови набагато кращі, ніж у Степу. Враховуючи це, у ТОВ «Грузьке» Голованівського району Кіровоградської області (південна частина Лісостепу) у 1988 і наступні роки створено пасо­вища на базі кормових сівозмін. Під керівництвом автора пошука- чем І.В. Кучером проведено тривалі дослідження з питань створен­ня пасовищного травостою, його використання, догляду за пасови­щем, удобрення, ефективності підсіву трав у злакову дернину та ін.

Середня продуктивність пасовищ 50 — 60 ц/га корм. од. Висока ене­ргетична, економічна і екологічна ефективність їх свідчить про реаль­ну можливість створення таких пасовищ в усіх підзонах Лісостепу і, зрозуміло, Полісся. Якщо врахувати, що пасовищного корму на 1 л мо­лока потрібно 0,8 — 0,9 корм. од., а зеленої маси одно- і багаторічних трав, скошених і закладених у годівниці, — 1,1 — 1,2 корм. од. на 1 л молока, то фактична віддача такого пасовища прирівнюється до 70 — 75 ц/га корм. од. сіяних одно- і багаторічних трав. На випасі також по­трібно значно менше концентратів на одиницю продукції.

Порівняння економічних показників стійлово-табірного і пасо­вищного утримання худоби на прикладі господарств Голованівсько- го району переконливо доводить переваги пасовищ (О.І. Зінченко, І.В. Кучер, 1998; І.В. Кучер, 1999 та ін.).

Основні заходи щодо створення, використання і догляду за сія­ними незрошуваними пасовищами на польових землях наведено нижче.

Залуження. В Лісостепу, особливо у його центральній і півден­ній частинах, мало природних угідь, тому пасовища доводиться створювати у кормових сівозмінах. А це означає, що травостій має складатись із більш посухостійких і при тому верхових трав — лю­церни, еспарцету, костриці лучної, грястиці лучної. Про що зазна­чають також А.В. Боговін, П.С.Макаренко, В.Г. Кургак та ін.

При створенні травостою першого пасовища у ТОВ «Грузьке» в 1988 р. було висіяно багатокомпонентну суміш у складі: злакових трав — грястиці збірної, вівсяниці (костриці) лучної, пажитниці ба­гаторічної (райграсу пасовищного), стоколосу безостого, бобових — еспарцету піщаного і люцерни посівної.

У рік сівби восени і наступного року у травні — червні травостій скошували. У травостої із злакових трав домінували грястиця і кос­триця. Решта злакових компонентів поступово зрідилась. Уже на 3 — 4-й рік використання пасовища їх участь була мінімальною. Бо­бові — еспарцет і люцерна — тримались у травостої 4 — 5 років, по­ступово зріджуючись. При створенні ще двох пасовищ з різних сто­рін села (пасуть худобу господарства й селянську) врахували, що агрофітоценоз пасовища доцільно створювати переважно із двох злакових — грястиці і костриці та двох бобових. Висівали суміші з розрахунку на 1 га — 6 кг грястиці збірної, 8 кг костриці лучної, 10 кг люцерни посівної, 60 кг еспарцету піщаного. Слід відмітити, що на родючих чорноземних ґрунтах Лісостепу немає потреби висіва­ти багато насіння злакових. Вони добре кущаться і вже восени 2-го року, на 3-му році при вказаних нормах висіву займають домінуюче положення в агроценозі. Бобові домінують у ньому перші 2 роки ви­користання пасовища. Далі едифікатором (домінуючим видом) стає грястиця лучна. Костриця лучна, як більш багаторічна рослина, займає своє місце в травостої на 4 — 5-й рік використання пасовища, її у суміші стає приблизно стільки ж, як і грястиці. Причому за сма­ковими якостями вона дещо краща за грястицю. Загалом злакові тримаються в травостої довго — 8 — 10 років. Має місце також само- підсів злакових трав. Оскільки грястиця і костриця — трави озимо­го типу, то після першого циклу випасу на частині пасовища не ро­блять підкосів. Генеративних стебел, що залишилися після випасу, цілком достатньо, щоб одержати насіння для самопідсіву. Таким способом можна постійно поновлювати травостій біогрупи злакових, особливо коли з тих чи інших причин появляються вільні місця (скотобоїни, зрідження під час механічного догляду, випадання бо­бових). Бобові через 4 — 5 років підсівають у злакову дернину.

Підготовка ґрунту, залуження. Кращим видом підготовки ґрунту є зяблева глибока (25 — 27 см) оранка плугом із передплуж­ником. Не завадить і ярусна оранка на 30 — 32 см. Цей глибокий обробіток хоч і дорожчий, але сприяє кращому очищенню площі від бур’янів і насіння коренепаросткових — осоту рожевого і жовтого, а також насіння і рослин різноманітних ранніх і пізніх ярих та піс­ляжнивних бур’янів (хрестоцвіті, мишій, плоскуха, амарант сизий та ін.).

Навесні, після боронування із шлейфуванням і неглибокої культивації, проводять безпокривну сівбу суміші зерно-трав’яною сівалкою: еспарцет висівають із зернового ящика, а суміш злако­вих із люцерною — з трав’яного. Поле прикотковують легкими кот­ками. Поряд із травами ростимуть і бур’яни. При висоті рослин 20 — 25 см їх підкошують, знищуючи бур’яни. Далі ростуть переважно рослинні травосуміші. Восени, у вересні — на початку жовтня, проводять укіс.

Удобрення. Фосфорно-калійне добриво (Р45К45) вносять під зяб­леву оранку, під культивацію перед сівбою доцільно внести, залеж­но від агрофону азотне добриво (N45^0). Восени (у жовтні) слід вне­сти фосфорно-калійне добриво (Р45К45).

Значна кількість поживних речовин далі надходить із сечею та екскрементами тварин, а також від мінералізації кореневої маси, але, крім цього, щорічно восени доцільно вносити фосфорно-калій­не, а навесні — азотне добриво по 45 — 60 кг/га д.р. Якщо в госпо­дарстві є можливість, на переважно злаковому травостої норму азо­ту треба збільшити до 80 — 90 кг/га д.р., і продуктивність пасовища значно підвищиться.

Догляд за посівами. Це крім підживлення мінеральними доб­ривами — механічний догляд (розпушування дернини і підсів трав).

Механічний догляд часто недооцінюють. Проте, як показують до­слідження, він досить простий і ефективний. Це передусім розпу­шування дернини. Злаково-бобова і злакова дернина щорічно нако­пичує у ґрунті до 70 ц/га сухої речовини, стерньокореневих решток, у яких 80 — 100 кг/га азоту, 30 — 35 кг фосфору, 40 — 60 кг калію. У подальшому органіки в ґрунті накопичується більше, оскільки да­леко не вся вона мінералізується.

Серед різних прийомів розпушування дернини (обробіток голча­стою бороною, дискування, фрезерування, долотування), кращі ре­зультати дає осіннє розпушування долотами на глибину 12 — 14 до 18 — 20 см (Зінченко О.І., Кучер І.В., 1998, 1999).

Коли частина пасовищ у господарстві розміщена на схилах різної експозиції (до 7 — 8°), такі площі додатково щілюють на глибину 40 — 50 до 60 см, що дає можливість затримати близько 600 м3/га вологи. Навесні такі й інші площі доцільно обробити голчастою бо­роною (БИГ-3).

Підсів бобових трав. Перед підсівом трав площу обробляють не­важкою дисковою бороною. Вона обмежує інтенсивність весняного відростання злакових і, відповідно, поліпшує початковий ріст бобо­вих трав. Підсівають люцерну (10 кг/га) і еспарцет (60 кг/га) сівал­кою з дисковими сошниками. Травостій на цій площі в рік підсіву бобових трав та на другий рік у першому циклі скошують.

Випас зазвичай починають тоді, коли трави вже добре відрос­туть, а стан ґрунту дозволяє уникнути скотобоїн. На пасовище виво­зять воду — резервуар з автопоїлками. Огороджують пасовище пе­реважно по периметру (у деяких господарствах його обкопують ка­навами). У певних місцях ставлять ворота. На менших площах не роблять навіть цього. Огорож між загонами нерідко немає.

Для більш організованого використання пасовища ділять на час­тини — загони, наприклад, проводячи борозни однокорпусним плу­гом. Застосовують порційний випас за допомогою електрозагоро- жі — «електропастуха». Можливий також вільний випас «з-під но­ги», він теж може бути досить ефективним (див. 5.1.4).