Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.3. Використання природних, створення і використання культурних сіножатей

Сінокісні угіддя можна, подібно до пасовищ, створювати при поверхневому і докорінному поліпшенні. На Поліссі їх створюють переважно на суходільних луках і підвищених частинах заплав. У лісовій зоні до них належать суходільні луки і підвищені час­тини заплав великих і малих річок. Це дуже цінні джерела кор­мів. У гірських районах — в Карпатах і Криму — використовують ділянки, де випасання тварин менш вигідне. Зокрема, овечі ота­ри можна випасати і на менш продуктивних угіддях. Як сіножаті використовують продуктивні площі. Застосовують також сіно­жатно-пасовищний спосіб використання угідь на заплавах річок. Скошують на сіно природні і сіяні травостої переважно на схилах балок.

За даними М.Г. Андрєєва і В.А. Савицької (1988), а також Сар- ненської, Полтавської, Казаровицької (нині Київської), Запорізької, Золотоніської та інших сільськогосподарських дослідних станцій, стоколос безостий — найбільш багаторічний і високопродуктивний злак для використання на сіножатях. Аналогічна думка в молдав­ських учених (М.Ф. Лупашку, Г.М. Шекун, Л.С. Мацюк, І.В. Про- коф’єва та ін.). Тільки в південних степах його замінюють житня­ком. Дослідження В.А. Черкасової (Полтавська дослідна станція) і І.В. Бадуліна (Запорізька дослідна станція) показали, що суміш стоколосу безостого з еспарцетом на схилах Лісостепу і Степу має переваги перед іншими сумішами.

Дослідження автора в 1969 - 1973 рр., проведені на схилах пів­денної частини правобережного Лісостепу щодо вивчення продук­тивності травосумішей багаторічних трав, також показали перевагу стоколосу безостого перед іншими злаковими компонентами. Найбі­льший урожай у дослідах одержали при сівбі потрійної суміші — еспарцету піщаного з люцерною синьогібридною і стоколосом безос­тим (табл. 47).

Таблиця 47. Середня врожайність багаторічних трав і травосумішей на схилах, ц/га (досліди автора на дослідному полі Уманського державного аграрного університету)


Еспарцет у перші 2 - 3 роки, за даними В.О. Черкасової (1974), в умовах Полтавської області переважає люцерну, потім його посіви зріджуються. У дослідженнях автора продуктивність їх на схилах була приблизно однаковою з певною перевагою еспарцету не тільки за 3, а й у середньому за 4 роки (див. табл. 47).

Доцільно поєднувати посіви трав на схилах із дворядними сніго- розподільними кулісами з деревних або чагарникових порід, наса­джених упоперек схилу на відстані 50 м. Нагромадження снігу в кулісах сприяє збільшенню врожаю трав.

Сівба трав при перезалуженні залежно від умов може бути вес­няною (після осінньої оранки) або літньою (переорювання навесні після першого укосу трав). Способи сівби — підпокривний і безпок­ривний. Як уже зазначалось, сівбу трав при перезалуженні можна проводити після оранки, безполицевого і поверхневого обробітку, але ефективніше після оранки. При цьому безполицева оранка і навіть глибоке розпушування (на 60 см) не мають переваг перед полицевою оранкою. Так, за даними В.І. Хмари, в умовах Степу по- лицева оранка, проведена через смуги, забезпечила збирання сіна 24 ц/га, безполицева на глибину 45 см — 19,5 ц/га, розпушування на глибину 60 см — 15, 2 ц/га. Урожай сіна на контролі (неполіпше- ний травостій) становив 7,6 ц/га.

Крім самозасівання травостоїв, на сіножатях важливо проводити періодичне перезалуження їх. За даними В.О. Черкасової (1974), урожайність сіножатей при перезалуженні в еродованих ґрунтах зна­чно збільшується, оскільки за рахунок мінералізації органічної речо­вини коріння і стерні різко поліпшується поживний режим ґрунту.

Для проведення робіт з освоєння земель на схилах і яружно- балкових угіддях складають технологічні схеми і на їх основі — техно­логічні карти, в яких зазначають затрати праці, прямі виробничі ви­трати, заробітну плату і в підсумку — загальні витрати на проведення всіх запланованих робіт, включаючи виположування ярів, споруджен­ня валів, основний обробіток ґрунту і залуження. Технологічні карти на догляд за травостоєм і збирання сіна складають окремо. Якщо на частині схилів організовано пасовище, складають окремо технологічну карту догляду за травостоями пасовищ.

Можуть бути різні варіанти сіножатно-пасовищного використан­ня схилів: 2 — 3 роки — сіножать, потім 3 — 4 роки пасовище; 2 — 3 роки — сіножать, 3 — 4 роки — скошування навесні і випасання; 1 — 2 роки — сіножать, потім — сіножатно-пасовищне використання. Пасовищне використання можливе переважно на схилах крутизною до 10 — 12°. Воно має бути щадним, перериватися на рік для сівби трав, обсіменіння або сіножатного використання.

Значно поліпшує ріст трав і збільшує тривалість використання сіножатей введення сіножатезміни. Подібно до пасовищезміни, сіножаті на схилах поділяють на окремі ділянки, де за ротацією в часі і на площі скошують травостої в різні фази, висівають насін­ня, а якщо потрібно, проводять перезалуження. За великих площ сіножатей на схилах і достатньої ширини схилу (150 — 200 м) діля­нку можна поділити упоперек схилу на окремі смуги 25 — 40 м за­вширшки.

Догляд за травостоєм сіножатей і сіножатно-пасовищних ділянок включає такі прийоми: підживлення мінеральними добривами, під­сівання трав, боронування зубовими або голчастими боронами, щі­лювання восени, снігозатримання та ін.

У зв’язку з відведенням значних площ орних земель під біологі­чну консервацію (це землі третьої технологічної групи з експозицією 5 — 7°) і сінокісно-пасовищних угідь значно збільшуються площі сі­нокісних.

Залуження треба проводити, як правило, бобово-злаковими су­мішами. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність виробництва від­повідної кількості насіння багаторічних трав, передусім еспарцету, люцерни посівної, лядвенцю рогатого, стоколосу безостого, костриці лучної, а також грястиці лучної. Саме ці види трав найбільш підхо­дять для таких травостоїв. Треба мати на увазі, що для залуження схилів теж потрібні переважно прості травосуміші: на чорноземних ґрунтах — 2 бобових і один злак (еспарцет + люцерна + стоколос бе­зостий або грястиця лучна); на бідних змитих ґрунтах в умовах до­статнього зволоження, де злакові кущаться повільніше, у травосу­міші доцільно включати 2 бобових і 2 злакових компоненти (еспар­цет + люцерна (або лядвенець рогатий) + стоколос безостий + кост­риця лучна).

На площах, де планується сінокісно-пасовищне використання, замість стоколосу безостого, який на пасовищах випадає із траво­стою, краще висівати грястицю збірну.

Слід зазначити, що повсюдно у травосумішах має бути еспарцет піщаний або посівний. Останній особливо підходить на ділянках укісно-пасовищного використання. Як озима трава еспарцет посів­ний після скошування відростає вегетативними пагонами, що дають густий невисокий (до 20 см) травостій.

Як і на інших сінокісних, пасовищних, сінокісно-пасовищних сі­яних угіддях травостої на землях, відведених під залуження, можна використовувати без перезалуження тривалий час, здійснюючи не­обхідні прийоми догляду — розпушування дернини, підсів бобових компонентів у міру їх зрідження, удобрення восени фосфорно- калійними, а навесні і в період вегетації — азотними мінеральними добривами або ж безпідстилковим рідким гноєм, стічними водами та ін. Важливо проводити щілювання (восени або після першого укосу).

Зрозуміло, що створювати ці додаткові кормові угіддя потрібно, по-перше, на фоні випереджаючого підвищення урожайності польо­вих культур; по-друге — відповідно до збільшення поголів’я худоби у господарствах.