3.6. Зрошення в кормових сівозмінах
Кормові сівозміни в районах, де сума опадів менш як 500 мм, слід хоча б частково зрошувати. У незрошуваних сівозмінах в таких умовах крім кукурудзи добирають посухостійкі культури — суданську траву, сорго, могар, гарбузи, кормові кавуни. Вирощують і озимі проміжні. Щоб одержати 100 — 120 ц/га сухої речовини в середньому на сівозміну, загальний дебіт вологи повинен становити приблизно 600 — 650 мм. При 500 — 550 мм опадів за рік треба додатково давати в середньому 1000 — 1200 м3 вологи на 1 га, що можливо за так званого малого зрошення, яке здійснюють, використовуючи воду ставків, водоймищ і невеликих річок. Якщо в сівозміні одержують 140 — 160 ц/га сухої маси, додатково потрібно 2000 — 2500 м3 вологи на 1 га.
Часто ефективними є навіть освіжні поливи. Призначення їх — підтримувати рівень відносної вологості повітря в посіві і над ним, що, в свою чергу, зменшує непродуктивні витрати вологи на евапо- транспірацію (транспірація і фізичне випаровування з поверхні ґрунту). Витрати вологи на зволоження повітря в посівах і над посівами, які становлять від 15 — 20 до 40 — 60 т/га, дають змогу поліпшити умови формування урожаю зеленої маси, наливання зерна.
Поєднання проміжних культур, добрив і зрошення в Степу України, за даними Інституту зрошуваного землеробства (В.І. Остапов, М.П. Ісічко та ін. ), підвищувало продуктивність кормових сівозмін до 120 ц/га корм. од. і більше, на окремих полях одержували 1000 — 1200 ц/га зеленої маси однорічних культур, 2000 — 2500 ц/га кормових буряків, до 900 ц/га багаторічних трав, що забезпечувало в середньому вихід 140 — 160 ц/га сухої речовини.
Отже, завдяки освоєнню інтенсивних кормових сівозмін можна:
♦ створити інтенсивну кормову площу безпосередньо поблизу місць утримання тварин (у радіусі не більш як 2 — 3 км), що різко зменшує транспортні витрати на доставку кормів;
♦ збільшити виробництво соковитих кормів, а в разі розширення площі сівозміни — також сіна, сінажу, силосу, трав’яних протеїнових концентратів.
Цього можна досягти так:
♦ вирощувати багаторічні трави, насамперед люцерну і її суміші із злаковими та іншими бобовими, протягом 3 — 4 і більше років;
♦ створити у разі потреби люцерники або ділянки багаторічних трав у вивідних полях сівозміни для інтенсивного пасовищного використання на основі високих рівнів живлення органічними і мінеральними добривами, зрошування, відповідного догляду (розпушування, боронування, щілювання та ін.);
♦ забезпечити оптимальну структуру посівних площ кормових культур, у тому числі багаторічних трав (у Степу 45 — 50 %, Лісостепу 50 - 55, на Поліссі 57 - 60 %);
♦ вирощувати 2 — 3 врожаї сумішей однорічних кормових культур насиченням сівозміни проміжними посівами.
Це дасть змогу:
♦ забезпечити разом із посівами багаторічних трав надходження кормів протягом 180 - 220 днів залежно від зони і довести вихід кормового протеїну до 900 - 1200 кг з гектара площі кормової сівозміни, що в 1,5 — 2 рази більше, ніж у польовій сівозміні;
♦ організувати зрошення кормових культур, яке у більшості господарств можливе насамперед на площах так званого малого зрошення;
♦ застосовувати інтенсивну, переважно органічну систему удобрення кормових культур (у польових сівозмінах, де кормові культури використовують як попередники для зернових та інших культур, під них вносять мало добрив, що знижує ефективність кормової площі);
♦ створити оптимальні умови для одержання запрограмованих урожаїв кормових культур з рівнем урожайності багаторічних трав 400 - 600 ц/га, кукурудзи на силос 500 - 700, кормових буряків 1200 — 1500, сумішей однорічних кормових культур 350 — 500 ц/га;
♦ за інтенсивної системи живлення рослин наситити сівозміну багаторічними травами і проміжними посівами, застосовувати сучасні технології вирощування високопродуктивних гібридів і сортів кормових культур з одержанням на 1 га сівозміни у Степу на суходолі 50 — 60 і при зрошенні 100 — 120, в Лісостепу 70 — 90 і на Поліссі 70 — 80 ц/га корм. од. із вмістом 105 — 110 г перетравного протеїну на 1 корм. од.;
♦ організувати в багатогалузевих господарствах, де група кормових культур у загальній структурі посівних площ становить 28 — 30 %, раціональне виробництво кормів на основі поєднання кормових і польових сівозмін. При цьому зернофураж, сіно, сінаж, силос одержувати у польових, а зелені та соковиті корми — у спеціалізованих кормових сівозмінах.
У господарствах з відгодівлі великої рогатої худоби, виробництва молока і вирощування нетелей, де кормовиробництво є основним завданням рільництва, кормові культури вирощують у кормових і кормопольових сівозмінах, в яких розміщують також зернові і технічні культури.
Освоєння кормових сівозмін, насичених багаторічними травами і проміжними культурами, дає змогу підвищити родючість ґрунту, поліпшити структуру кормової площі, збільшити виробництво кормів, забезпечити тваринництво кормовим протеїном, зменшити затрати праці і ресурсів палива на обробіток ґрунту на 20 — 25 %, зекономити азотні добрива завдяки фіксації азоту бобовими рослинами — багато- і однорічними травами, зернобобовими культурами.