4.3. Особливості технології вирощування деяких кормових і зернофуражних культур

Буркун білий і жовтий. Ці культури можна вирощувати май­же повсюдно на різних ґрунтах і ґрунтових відмінностях, у тому чис­лі і на залізорудних кар’єрних виробках Криворіжжя. Маючи гли- бокопроникну міцну кореневу систему, буркун поглинає поживні речовини з шару ґрунту 2,5 — 3 м, розчинюючи їх своїми кореневими виділеннями. При цьому верхній шар ґрунту збагачується на каль­цій, який позитивно впливає на реакцію ґрунтового розчину. Разом з тим у разі підвищеної кислотності ґрунто-підґрунтя під буркун слід вносити вапняні добрива.

Вирощують як дворічний, так і однорічний буркун. У безпокрив­них посівах однорічний буркун накопичує 60 — 70, дворічний — 90 — 120 ц/га сухої маси рослинних решток, тобто більше, ніж люцерна другого року користування. З рослинними рештками у ґрунт потра­пляє відповідно 160 — 180 і 260 — 300 кг/га азоту, 45 — 50 і 60 — 80 фосфору, 120 — 140 і 180 — 220 кг/га калію.

За кількістю рослинних решток буркун майже не має собі подіб­них серед інших сільськогосподарських культур. Це однаково стосу­ється польових і рекультивованих земель. Проте, на відміну від польових земель з їхньою високою родючістю, на кар’єрних вироб­ках високий урожай буркуну можливий лише за удобрення підготов­леного до сівби ґрунто-підґрунтя. Це можуть бути ґрунто-підґрунтя, підготовлені глибоким обробітком, вапнуванням та іншими прийо­мами, або нанесений шар ґрунту, раніше знятий гумусний шар, ле- соподібні породи кар’єрів. Особливо важливо внести достатню кіль­кість азоту, бо ефективність бульбочкових бактерій може бути не­значною. Більше того, буркун позитивно реагує на азотні добрива навіть на польових землях. Вносять невеликі їх дози (N45.60).

У дослідах Подільського державного аграрного університету (В.П. Ступаков, В.І. Печенюк та ін.) при внесенні добрив одержува­ли по 310 ц/га зеленої маси буркуну на виробках у вапняних кар’єрах. Ці ґрунто-підґрунтя і насипний ґрунт бідні не тільки на азот, а й фосфор Так, у дослідах Л.В. Етеревської найвагоміше збі­льшення зеленої маси буркуну мали на азотно-фосфорному фоні. Рівень забезпечення рослин фосфором на рекультивованих землях найчастіше виявляють при висіванні бобових.

Основні прийоми підготовки ґрунту під буркун — глибокий обро­біток, передпосівна культивація, сівба з коткуванням. У зв’язку з наявністю бур’янів буркун дворічний доцільно висівати під покрив ранніх ярих (виковівсяної суміші або ячменю). Урожайність їх буде незначною, проте вони зменшують забур’яненість посіву.

Еспарцет — винятково витривала культура, проте поступається перед буркуном у місцях вирощування з підвищеною кислотністю ґрунту, де без вапнування він росте погано або не росте зовсім. Це посухостійка рослина, яку з буркуном можна культивувати у кар’єрних виробках південних районів. Здатність до азотфіксації вже у ранні фази розвитку забезпечує ріст еспарцету на бідних на азот ґрунтах, його коренева система здатна завдяки виділенням ко­ріння розчинювати важкодоступні форми фосфатів, кальцію і таким чином забезпечувати ріст рослин. Коренева система еспарцету вже у перший рік проникає у ґрунт на глибину до 1,5 м і більше, що за­безпечує його посухостійкість. Особливо добре росте він на вапняних виробках і взагалі на ґрунтах, багатих на карбонати, добре реагую­чи також на повне мінеральне удобрення. Врожайність при цьому підвищується, зростає вміст протеїну в зеленій масі.

Спостереження автора показали, що азот на посівах еспарцету краще вносити навесні на глибину 15 — 20 см у ризосферу коріння.

Для сівби використовують еспарцет піщаний і посівний. Перший дає два укоси, посівний (виколистий) не дає другого укосу, а перебу­ває у фазі пагоноутворення, його можна використовувати для випа­сання худоби. Як і буркун, еспарцет слід підсівати під виковівсяну і гороховівсяну суміші, а також під горох. Норма висіву — у серед­ньому 6 млн насінин на 1 га, покривних культур — на 20 — 30 % менше. Глибина загортання насіння 3 — 4 см з одночасним кот­куванням. Покривну культуру краще висівати упоперек рядків еспарцету. Після її збирання еспарцет у разі потреби підживлюють азотно-фосфорними, а на супіщаних землях — і калійними добри­вами.

Навесні посіви підживлюють. Добрива вносять у кількості не менш як по 45 кг/га азоту та фосфору і в разі потреби — калію, во­сени — по 30 - 45 кг/га фосфору і калію.

Крім весняних, за достатнього зволоження можна практикувати літні — післяукісні (після ранніх ярих сумішок) і навіть післяжнивні посіви еспарцету після гороху і ячменю. Проводять два поверхневих обробітки перший — для проростання насіння післяжнивних бур’янів і втраченого під час обмолоту зерна, другий — передпосівний

Люцерну вирощують на більш родючих виробках — на лесових породах у південних районах країни або на насипному шарі чорно­зему глибиною не менш як 40 см у поєднанні з удобренням (органі­чним і мінеральним або тільки мінеральним). Люцерна погано рос­те навіть на слабкокислих ґрунтах (рН 4,5 — 5). Тому реакцію ґрун­тового розчину обов’язково нейтралізують вапном, дефекатом або вапном з напівперепрілим гноєм по 30 — 40 т/га. Внесення свіжого гною можливе лише за мінімального вмісту в ньому насіння бур’янів і обов’язково при ретельному глибокому заорюванні плугом з передплужником. У таких умовах люцерна дає 3 повноцінних уко­си і за врожайністю набагато переважає інші культури (табл. 54).

Норма висіву люцерни 6 — 8 млн насінин на 1 га. Висівають її підпокривно під вико-(горохо-, чино-)вівсяну суміш або кукурудзу на зелений корм. Норма висіву насіння покривних ярих бобово- злакових сумішей на 25 — 30 % менша від звичайної.

Люцерну можна висівати одночасно зернотрав’яною сівалкою або після сівби покривної культури упоперек рядків. Такий варі­ант, як показують польові досліди Інституту кормів УААН кращий (Г.П. Квітко).

Догляд за посівами переважно такий самий, як і за посівами ес­парцету. Однак норми весняного підживлення можуть бути вищи­ми. Крім того, за аналогією із посівами на польових землях, восени або навесні проводять розпушування упоперек рядків долотоподіб­ними лапами. У більш зволожених місцях — навесні, а там, де на­весні, особливо у травні, вологи мало, — восени. На кар’єрних ґрун- то-підґрунтях з високою щільністю їх розпушування ще більш необ­хідне, ніж на польових землях. Його проводять одночасно з борону­ванням.

Заслуговує на увагу вирощування галеги (козлятнику східного).

Умови вирощування вологолюбних трав. Вирощувати волого­любні культури — конюшину лучну, рожеву, білу, лядвенець рога­тий, а також бобово-злакові сумішки багаторічних трав — можна ли­ше за достатнього зволоження ґрунту, неглибокого (80 — 100 см) заля­гання ґрунтових вод, достатньої кількості опадів або при зрошенні.

Вирощування зернофуражних культур, однорічних трав і хрестоцвітих. Зернофуражні культури (ячмінь, овес, горох, сорго, кукурудзу, могар, а також суданську траву на корм, хрестоцвіті) вирощують переважно на родючому насипному шарі або на лесо- подібних покривних суглинках 60 — 80 см завтовшки. Добрива вносять з урахуванням родючості насипного шару і основної ґрун­тової породи кар’єрної виробки. Технології вирощування їх прин­ципово не відрізняються від технології вирощування на польових землях. Важливою є оранка у поєднанні з глибоким розпушуван­ням, яке дає змогу задіяти в біологічному кругообігу розміщені нижче шари ґрунту.

Узагальнюючи численні дані вітчизняних і зарубіжних авторів, можна дійти висновку, що на рекультивованих ґрунтах кар’єрних виробок можна забезпечити урожайність зеленої маси кормових трав 250 — 300 ц/га (45 — 54 ц/га корм. од.) і 18 — 24 ц/га зерна ярих культур — ячменю, вівса, гороху. Це означає, що рекультивовані землі — важливе джерело додаткових кормів і зернофуражу. Та оскільки майже в усіх випадках культурами-піонерами є кормові бобові і злакові багаторічні й однорічні трави, то кар’єрні і шахтові виробки — це насамперед потенційні кормові вгіддя.

Вирощувати кормові трави на кар’єрних виробках економічно вигідно. Найрентабельніше вирощувати люцерну, еспарцет, буркун, горох (178 — 265 %), менш рентабельно — конюшину і виковівсяну суміш (22 — 65 %). Витрати на вирівнювання території, виположу- вання і нанесення родючого ґрунту добре окупаються при вирощу­ванні багаторічних трав, зернових і зернобобових культур.