7.1.2. Коротка характеристика основних видів

Ріпак озимий, рапс (Brassica narus L. ssp. oleifera Metzg.) в Укра­їні в XVIII — XIX ст. називали свиріпою (С.М. Усов, 1837), пізніше — ріпаком. У культурі представлений озимою іярою формами, більш
поширена перша. Озимий ріпак восени найчастіше виростає у ви­гляді розетки з 9 листками, проте нерідко утворює укісну масу. Сте­бла з’являються здебільшого навесні (іноді восени), висота їх 80 — 130 см. Сизо-зелене листя має восковий наліт, нижні листки на че­решках, верхні — сидячі, наполовину охоплюють стебло. Квітки яс­краві світло-жовті, плоди — стручки з носиком, насіння — кулясте, сірувато-чорне, темно-коричневе діаметром 1,5 — 2,5 мм. Маса 1000 насінин 4 — 8 г. Добре відростає. Вміст сухої речовини у рослинах

11 — 14 % Перетравного протеїну в сухій речовині 16 — 18 %. Зимо­стійкість середня. У малосніжну зиму нерідко випадає з травостою.

Ріпак ярий (Br. napus olelfera D. C.) використовують у посівах кормових культур як у чистому вигляді, так і в сумішах з одноріч­ними травами і кукурудзою. Висота стебел 80 — 100 до 160 см, обли- стненість 42 — 44 %, листя перисте, суцвіття — нещільна волоть. Морфологічна будова аналогічна будові озимого ріпаку, а продук­тивність дещо нижча. Уражується, як і озимий ріпак, переважно хрестоцвітими блішками. Вологолюбна рослина. Зелена маса міс­тить 12 — 14 % сухої речовини, вміст перетравного протеїну стано­вить 16 — 18 %. Добре поїдають практично всі види тварин і птиці.

Свиріпа озима (Brassica campestris L.) подібна до ріпаку, проте має більш розсічене листя. Висота куща 80 — 120 см, листки ланцето­подібні, неопушені, нижні розсічені, дещо кучеряві, верхні — ціло­краї, розміщені переважно на стеблі спіраллю. Облистненість 45 — 47 %, суцвіття — жовто-лимонна волоть. Стручки неопушені, притис­нуті до стебла, поверхня горбиста, насіння червоно-коричневе, куляс­то-еліптичне, у стручку 15 — 25 насінин. Маса 1000 шт. — 2,8 — 3 г.

У зеленій масі 12 — 14 % сухої речовини, перетравного протеїну в сухій речовині — 15 — 16 %. Зимостійкість краща, ніж у ріпаку, про­те в малосніжні зими, як і ріпак, може підмерзати. Дає зелену масу на 5 — 10 днів раніше, ніж ріпак. Має широкий ареал використання, оскільки менш вимоглива до попередників і строків сівби, ніж ріпак.

Редьку олійну (Raphanus sativum d. var. oleifera Metzg.) довго відносили до малопоширених рослин. Проте із середини 70-х років ХХ ст. використовується у весняних, післяукісних і післяжнивних посівах у системі зеленого конвеєра. її можна підсівати у посіви ку­курудзи на зелений корм, коли кукурудза досягне фази 3 — 4 лист­ків. Це трав’яна однорічна рослина. Висота стебел її сягає 120 см, листя кулясто-перисте, квітки блідо-фіолетові або білі. Стручки

5 — 6 см завдовжки з носиком, насіння темно-коричневе, округле. Маса 1000 насінин 8 — 12 г.

Це вологолюбна рослина з коротким вегетаційним періодом (40 — 50 днів від сівби до цвітіння). Навіть у післяукісних і післяжнивних посівах у Київській області формує до 300 ц/га високобілкової зеле­ної маси (Г.І. Демидась). Слабко уражується шкідниками і хвороба­ми. Холодостійка. Редьку олійну можна згодовувати усім видам тварин і птиці у сумішах із злаковими — вівсом, кукурудзою, судан­ською травою. Містить 12 — 14 % сухої речовини, 26 — 29 % сирого протеїну у сухій речовині, сірку, фосфор, кальцій, каротин.

Перко — це гібрид озимої свиріпи і китайської капусти. Вирощу­ють як післяжнивну й озиму проміжну культуру здебільшого на зе­лений корм, а на силос можна використовувати тільки у сумішах із культурами, які містять багато сухої речовини. Має дуже розгалу­жену стрижневу кореневу систему. За зовнішнім виглядом мало відрізняється від ріпаку і свиріпи, дає соковиту зелену масу, проте більш вологолюбна. Облистненість — до 50 %. На зволожених і зрошуваних площах перко можна використовувати як культуру ранньовесняної сівби. Має добру і задовільну отавність, тому уро­жайність зеленої маси сягає 600 ц/га. Характеризується швидким наростанням вегетативної маси (за 30 — 35 днів формує врожай зе­леної маси 150 — 200 ц/га).

Кормова капуста (Brassica subspontanea Lezg.) — це цінна кор­мова культура у системі зеленого конвеєра, особливо для птиці й овець. Можна висівати навесні, в післяукісних і післяжнивних посі­вах. За біологічним циклом — дворічна, перехреснозапильна рос­лина. В перший рік утворює стеблоплід. Особливо цінними є сорти з тонкими і розгалуженими стеблами (стеблоплодами). Висота рос­лин — до 1,5 м, у післяукісних і післяжнивних посівах 60 — 80 см. На 2-й рік із бруньок у пазухах стеблоплоду виростають квітконосні пагони. Квітки яскраво жовті, мають 6 тичинок і маточку. Плід — стручок, який розвивається з маточки. Насіння більше, ніж у тур­непсу і брукви. Маса 1000 насінин 4 — 6 г. Культура дуже холодо­стійка, завдяки чому в середній смузі її можна збирати і в грудні. Використовується на зелений корм і силос. Найкращий молокогін­ний засіб, збільшує також жирність молока, містить вітаміни А, В, С і К (особливо А і С), які добре зберігаються у силосі. Урожайність при весняній сівбі 400 — 700 ц/га, післяукісній 300 — 400, післяжнив­ній — до 300 ц/га. Вологолюбна, але добре переносить періоди недо­статнього зволоження. Продуктивно використовує осінні опади й інтенсивно нарощує масу в цей період. Добре реагує на органічні і мінеральні добрива. До ґрунтів менш вимоглива, ніж білоголова капуста. Непридатні для кормової капусти легкі, піщані, глинисті, що запливають, заболочені і солонцюваті ґрунти, кислі ґрунти треба вапнувати. Добре силосується, чому сприяє підвищений вміст цук­рів у зеленій масі.

Тифон (Brassica rapa) — гібрид турнепсу з китайською капустою, виведений у 1976 р. у Нідерландах. Значно поширений у Великій Британії, Франції, Швеції, Данії, Нідерландах, Угорщині, США. Во­логолюбна рослина. Можна культивувати у районах з кількістю опа­дів не менш як 500 мм за рік. Добре відростає, дає 2 - укоси. Висіва­ють як восени, так і навесні. Нагадує ріпак і свиріпу озиму. Врожай­ність за один укіс залежно від агрофону і зволоження 180 - 250, 300 - 350 до 500 ц/га. Із 2 - 3 укосів можна мати 700 - 800 до 1000 ц/га зе­леної маси. Добре реагує на азотні добрива. Підзимні посіви дають зелену масу в середині травня. В Україні тифон поширений мало.

Вирощування різних видів хрестоцвітих (капустяних) на корм в основних і проміжних посівах дає змогу мати високобілкову зелену масу з квітня до грудня.