8.1.1. Загальні відомості про культуру при вирощуванні на зелений корм

Поряд із вирощуванням на зерно і силос кукурудза широко ви­користовується в системі літньої годівлі худоби, її вирощують на зе­лений корм у Лісостепу, Степу, на Кавказі, в Поволжі, Сибіру, на Далекому Сході, в Нечорноземній зоні, Білорусі, тобто майже по­всюдно, крім північних і північно-східних регіонів кормовиробницт­ва. У липні — вересні, тобто протягом 50 — 60 днів, у районах висо­кої розораності земель і нерівномірного зволоження по суті немає культур, якими можна замінити кукурудзу у чистих і змішаних по­сівах. Вона дає цінний, легкозасвоюваний, здебільшого вуглеводний зелений корм.

Важко також знайти культуру більш пластичну, яка б так легко пристосовувалась до різних екологічних умов і за 55 — 60 днів у за­гущених посівах (150 — 300 тис. рослин на 1 га і більше) нарощувала від 300 — 400 до 600 — 800 ц/га зеленої маси. Це нерідко більше не тільки за зеленою масою, а й за виходом сухої речовини, яку мають на посівах кукурудзи молочно-воскової стиглості, що вегетує 90 — 100 днів. Слід зазначити, що тварини дуже добре поїдають кукуру­дзу протягом усього періоду згодовування як у годівницях, так і при пасовищному використанні на післяжнивних посівах. Нерідко бу­вають нарікання на зниження надоїв молока при згодовуванні ку­курудзи коровам. Аналіз показує повну розбалансованість раціону за протеїном і сухою речовиною, коли згодовують тільки кукурудзу без додавання бобових, хрестоцвітих або інших високобілкових культур і кормів з високим вмістом сухої речовини — сінажу, силосу або хоча б звичайної солом’яної січки. Те саме може бути при згодо­вуванні зеленої маси будь-якої іншої культури, наприклад люцер­ни. Якщо давати тваринам одну люцерну (по 60 — 70 кг), то резуль­тати будуть ще гіршими, ніж при згодовуванні кукурудзи без будь- яких добавок: порушується білковий обмін, спостерігаються надли­шок азоту в раціоні, розлад травлення, різке зниження продуктив­ності тварин, особливо дійних корів.

Разом з тим вміст протеїну в зеленій масі кукурудзи, яку збира­ють у період викидання волоті — молочна стиглість, близький до норми. Проте він містить мало незамінних амінокислот, що робить білок кукурудзи (зеїн) неповноцінним.

Внесення азотних добрив підвищує вміст у кукурудзі вільних амінокислот, у тому числі й незамінних, проте воно далеке від нор­ми. Тому при згодовуванні кукурудзи тваринам треба додавати (орі­єнтовно 1/3 - 1/4 норми зеленої маси) високобілкові культури — од­норічні бобові і хрестоцвіті, які висівають у суміші з кукурудзою або окремо, — сою, боби, буркун, озимий і ярий ріпак, редьку олійну або люцерну, конюшину, еспарцет.

Іноді заперечення проти використання кукурудзи на зелений корм ґрунтуються на тому, що в ній мало сухої речовини (18 - 20, до 22, іноді 16 - 17 %). Якщо додержувати цієї логіки, то треба відмо­витися і від згодовування зеленої маси капустяних (ріпаку, перко, тифону, свиріпи, кормової капусти), коренеплодів (брукви і турнеп­су, кормових буряків), оскільки в них лише близько 14 % сухої речо­вини.