Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

14.2. Морфологічні особливості і еколого-біологічні властивості

Злакові культури. Зерно злакових — ячменю (ярого й озимого), кукурудзи, вівса, сорго як основних культур цієї групи — це вугле­водистий енергетичний корм, який уводять у раціон тварин для по­повнення його перетравною енергією. Крім того, зерно злакових має велике дієтичне значення, поліпшує і стабілізує роботу передшлун­ків жуйних. Злакові зернокормові становлять основу раціону свино­поголів’я і птиці.

Зернокормові злакові належать до хлібів першої (ячмінь, овес, кормова пшениця, тритикале) і другої (кукурудза, сорго, могар, про­со) груп. У всіх злаків зерно — однонасінний плід зернівка з тонким оплоднем, який зрісся з насінням. Зернівки ячменю, вівса, проса, сорго, могару, чумизи вкриті лусочками або плівками. Голі зерна в кукурудзи, інколи в ячменю і вівса, у сорго бувають голі і плівчасті.

У хлібів першої групи на опуклій (спинній) частині зернівки є добре помітний зародок, на протилежній (черевній) частині — по­здовжня борозенка, більш чи менш глибока. У кукурудзи, сорго та інших злаків другої групи такої борозенки немає.

Сходи злаків бувають опушені і голі з переходами до рідкого і короткого опушення або до війок по краях листкової пластинки. Розрізняють первинну (зародкову) і вторинну кореневу систему, вуз­лові й опірні корені (у кукурудзи).

На стеблах порожнистих або заповнених паренхімою, яка містить цукри (кукурудза й сорго), утворюються міжвузля, вузли. Піхва лист­ків міцно охоплює міжвузля, надаючи стеблу міцності.

Суцвіття злаків — колос (у ячменю, пшениці, жита), волоть (у вів­са, сорго), колосоподібна волоть (у могару, чумизи), качан і волоть (у кукурудзи). У хлібів першої групи квітки двостатеві (гермафродит­ні), у суцвіттях хлібів другої групи є чоловічі й жіночі квітки. У ку­курудзи два види суцвіть: чоловіче — волоть, якою закінчується стебло, і жіноче — качан — видозмінена волоть, вкрита обгорткою, що складається з кількох шарів видозмінених листків. Качани за­кладаються в пазухах листків середнього ярусу, які добре освітлю­ються сонцем. Висота прикріплення качанів має велике технологічне значення. Чим вище вони прикріплюються (90 — 130 см), тим щіль­ніше стеблостій, вищий урожай, кращі умови його збирання, менші втрати. Певне значення має також напрямок рядів у широкорядних посівах; коли він південний, рослини краще освітлюються.

Листки на стеблі можуть бути зігнутими і рівними, які відходять вгору під гострим кутом до стебла. Це так звані еректоїдні листки. Вони більше освітлюються сонцем, сприяють фотосинтезу, збільшу­ють використання ФАР. Завдяки такій будові листків стеблостої ку­курудзи, ячменю і вівса можуть бути щільнішими. Качани і колосся при цьому менші, але загальний урожай зерна більший.

Розрізняють такі фази вегетації злаків: проростання, сходи, ку­щіння, вихід у трубку, колосіння (викидання волоті у волотистих злаків), цвітіння, наливання і стиглість зерна (молочна, молочно- воскова, воскова і повна). У кукурудзи кущіння виражене слабко або не спостерігається зовсім. У неї розрізняють такі фази розвитку: сходи, 2 — 3, 3 — 4, 5 — 6 та інша кількість листків, викидання волоті, утворення качанів, цвітіння, стиглість зерна (молочна, молочно- воскова, воскова і повна).

Зернобобові культури. Поряд із злаковими зернобобові широ­ко використовують для годівлі сільськогосподарських тварин, на продовольчі цілі, в медицині, на зелене добриво. Світова площа по­сіву їх на зерно досягає 132 млн га (А.О. Бабич, 1996), у тому числі сої 6,26, квасолі 22, гороху 8,1, нуту 12 млн га. В Україні площа зер­нобобових становить близько 12,4 млн га. На кормові цілі у вигляді зернофуражу використовують переважно горох і сою, меншою мі­рою — кормові боби, люпин, чину. На фураж зернобобові вирощують практично в усіх ґрунтово-кліматичних зонах країни. Вони мають велике агротехнічне значення для підвищення родючості ґрунту.

За площею посівів і валовими зборами зерна в Україні перше міс­це серед зернобобових посідає горох. Збільшується виробництво сої. Площі її посіву поки що незначні — до 0,5 млн га. Треба набагато збільшити їх і підвищити середню урожайність до 20 — 22 ц/га. Це цілком реально і підтверджується практикою господарств Черкась­кої, Вінницької, Полтавської та інших областей.

Великого значення набуває культура білого безалкалоїдного лю­пину. Серед бобових культур він містить найбільше сирого протеїну (до 50 %).

Для всіх зернобобових характерна повна збалансованість протеї­ну за вмістом незамінних і замінних амінокислот. Із двох найбільш поширених зернобобових культур — гороху і сої остання містить значно більше амінокислот, і її білок за складом найбільш близький до тваринних білків.

Листя бобових, які використовують у польовому кормовиробницт­ві, буває перистим — у бобів, гороху, чини, трійчастим — у сої, квасо­лі і пальчастим — у люпину. Рослини з перистим листям не виносять сім’ядоль на поверхню, виносять їх рослини з трійчастими і пальчас­тими листками. На посівах рослин, які виносять сім’ядолі на поверх­ню, слід обережно здійснювати догляд: до і після появи сходів боро­нувати треба легкими боронами мілко, зокрема після появи сходів, коли утворюються перші справжні (примордіальні) листочки.

Коренева система зернобобових проникає у ґрунт на глибину

1,5 — 2 м. Стебло сої, бобів, люпину не полягає і до збирання зберігає вертикальне положення; у гороху і чини стебла виткі.

Квітки бобових мають характерну будову, яка нагадує човен, па­рус і крила. У квітці 10 тичинок і маточка. Зав’язь одногнізда з кіль­кома насінними зачатками. Квітки окремі або суцвіття у пазухах листків. Плід — біб, містить 3 — 9 насінин. У люпину (крім шорстко­го) і пелюшки боби, як правило, не розтріскуються, у сої, гороху — розтріскуються слабко. Насіння буває різне за формою, розмірами, забарвленням, розрізняється будовою і розміщенням насінного руб­чика. Зародок складається із сім’ядоль, зародкового корінця, брунь­ки, що міститься між сім’ядолями. Сім’ядолі містять запасні пожив­ні речовини, які рослини використовують при проростанні.

У період вегетації бобових розрізняють фази: сходів, утворення пагонів, галуження, бутонізації, цвітіння, утворення бобів, росту бобів, наливання насіння, дозрівання насіння.

Кожний вид зернобобових має скоростиглі, пізньостиглі й серед­ньостиглі сорти. Пізньостиглі рослини найчастіше розвивають бі­льшу вегетативну масу. Поєднання сортів різних строків дозрівання дає змогу організувати планомірне їх збирання без втрат.

Вимоги до температури у бобових неоднакові. Так, горох пророс­тає при температурі від 4 — 5 до 6 — 12 °С, люпин і кормові боби — від 5 - 6 до 9 - 12 °С, соя — від 10 - 11 до 18 - 20 °С. Розрізняють види, стійкі проти низьких температур (горох, пелюшка), менш стійкі і такі, для яких початкова температура проростання має бути не нижчою за 9 - 10 °С (чина,соя, квасоля).

Для гарантованого дозрівання насіння більшість зернобобових слід висівати якомога раніше. Потреба у волозі в період проростан­ня у них становить не менш як 110 - 140 % маси насіння. Коефі­цієнт водоспоживання коливається від 340 до 800.

Розрізняють рослини довгого (горох, боби, люпин, пелюшка), ко­роткого дня (соя) і нейтральні (чина, нут, квасоля). Є сорти в кожної культури, які реагують нейтрально на коливання тривалості дня.

Найбільш придатні для зернобобових нейтральні суглинкові і супіщані ґрунти. Бобові добре реагують на вапнування. Непридатні для них (крім люпину) кислі і піщані, а також надмірно зволожені ґрунти.

Насіння бобових відрізняється від насіння злакових міцною шкі­рястою оболонкою, овальною формою, наявністю сім’ядоль і насінно­го рубчика, мікропіле й халази. Міцна, малопроникна для води або зовсім водонепроникна оболонка характеризується стовпчастою бу­довою клітин (палісадні клітини). Для поліпшення проростання, наприклад дрібнонасінного люпину, інколи потрібно скарифікувати його насіння.

Добір сортів і гібридів. Для підвищення врожайності і якості зерна велике значення має агроекологічний і господарсько обґрун­тований добір сортів і гібридів. Вони мають бути не тільки високо­продуктивними і давати зерно високої якості, яке не пошкоджується або принаймні слабко пошкоджується шкідниками і хворобами, не полягає, не обсипається, є технологічним при збиранні тощо. Нижче наведено деякі сучасні сорти, що відповідають цим вимогам.

Із сортів ярого ячменю заведено до реєстру Носівський 21, Ефект, Зерноградський 385, Донецький 1115, Корона, Тюрінгія, Чудовий, Оболонь, Султан, Асторія та ін.

Серед сортів вівса можна відзначити Чернігівський 27, Райдуж­ний, Славутич, Ранньостиглий та ін.

Останнім часом районовано значну кількість вітчизняних та іно­земних гібридів кукурудзи. Серед них Дніпровський 181СВ, Борис- фен МВ, Тріумф, Антей, Гран 6, Десна СВ, Євростар, Закарпатсь­кий 101М, Дніпровський, 293, Харківський 325 МВ, Одеський 4480 МВ, Росава 200СВ, Маслівський 208 СВ, Ювілейний 60МВ, Юві­лейний 70М, Харківський 340МВ та багато інших.

Пшениця озима. Використовують у кормовиробництві (передусім для птиці) районовані високопродуктивні сорти, у тому числі Миро- нівська 32, Миронівська ранньостигла, Застава одеська, Зустріч, Альбатрос одеський, Харківська 11, Херсонська безоста, Мирлебен, Циганка, Крижинка, Пальма та ін.

Озимий ячмінь. Із порівняно нових сортів озимого ячменю слід відзначити Восход, Аванс, Секрет, Коссер, Луран та ін.

Горох. Слід вирощувати нові сорти гороху Харківський еталон­ний, Елегант, Схід, Харківський, Акціонер 376, Інтенсивний 97, Дамир та ін.

Тривають дослідження щодо виведення високоврожайних безли­стих ( «вусатих») форм гороху та невилягаючих сортів.

Соя. За тривалістю вегетативного періоду розрізняють 9 груп сор­тів сої — ультраскоростиглі (менш як 80 днів), дуже скоростиглі (81 — 90), скоростиглі (91 — 110), середньоскоростиглі (111 — 120), се­редньостиглі (121 — 130), середньопізньостиглі (131 — 150), пізньо­стиглі (151 — 160), дуже пізньостиглі (161 — 170), винятково пізньо­стиглі (більш як 170 днів). За виробничою класифікацією сорти сої, як і гібриди кукурудзи, поділяють на ранньостиглі (до 105 днів), середньоранньостиглі (106 — 119), середньостиглі (120 — 135), серед­ньопізньостиглі (136 — 150) і пізні (більш як 151 день).

Сою вирощують у Степу й Лісостепу. Повсюдно потрібні насам­перед ранньо- і середньоранньостиглі, а в Степу — і середньостиглі сорти. На півдні і в Лісостепу після збирання сої висівають озиму пшеницю. Серед районованих скоростиглих і середньоскоростиглих сортів Устя, Київська 98, Краса Поділля, Берегиня, Горизонт, Оріа- на, Чернівецька 9, Хаджибей, Подільська 416, Анатоліївка, Валюта, Подолянка, Одеська 150А, Артеміда, Фастон, Оксана, Агат та ін.

Боби. Селекція бобів поки що ведеться незадовільно Останнім часом районовано боби Чабанські, КИУ 82.

Люпин. В Інституті землеробства УААН (В.І. Головченко) виве­дено нові високоврожайні сорти люпину білого. Площі посіву їх у районах Полісся ще недостатні. Серед сортів люпину білого можна виділити Олежку та Харчовий.

Сорго. В зернофуражному балансі південних районів країни значне місце має посісти сорго. Його сорти — Дніпровський 39, Кримдар 10, Степовий 113, Гонічевський 5/11 та ін.

Тритикале — також цінний корм, особливо для птиці. Районо­вано сорти Амфідиплоїд 256, Ладне (АД 186), Поліський 7, Сувенір, АДМ 11 та ін.

Чина. У південних і східних степових районах чина за врожайні­стю не поступається перед горохом. З нових сортів можна назвати Красноградську 7, Красноградську 8.

Урожайність зернокормових культур треба програмувати на основі запланованих справді можливих урожаїв (ДМУ).

За багатьма даними обласних сортовипробувальних сільськогос­подарських дослідних станцій, держсортодільниць і господарств, на всій території країни можна збирати 50 - 60 ц/га ярого ячменю. Для одержання високих урожаїв озимого ячменю (65 - 70 ц/га і більше) потрібно добирати зимостійкі сорти. їх ще мало. Урожайність куку­рудзи в Лісостепу і на Поліссі можна довести до 80 - 100 ц/га. Так, у багатьох господарствах Черкаської і Рівненської областей збирають по 110 - 130 ц/га стиглих качанів, і навіть по 100 - 107 ц/га зерна, 130 ц/га качанів. У фермерському господарстві «Віра» Теплицького району Вінницької області вирощують 97 - 103 ц/га зерна. Урожай­ність гороху в кращих господарствах не нижча як 30 ц/га, а в окремі роки — 40 - 45 ц/га, сої — 22 - 24 ц/га. Ці дані свідчать про великі ще не використані резерви виробництва зернофуражу. До цього слід додати значну кількість (до 40 ц/га корм. од.) побічної продукції: стебел кукурудзи, соломи ярих і озимих зернових, гороху, сої.