14.4. Змішані і сумісні посіви зернокормових культур

Для зерносумішей використовують ранні культури, наприклад ячмінь і овес з горохом, чину або ярий ріпак з ячменем і вівсом, зи­муючий горох із озимим ячменем та ін. У смугових посівах кукуру­дзу вирощують із соєю. Це дає змогу підвищити урожайність куку­рудзи на 7 — 10 ц/га, сої — на 1,5 — 2,5 до 4 ц/га. Урожайність куку­рудзи в таких посівах підвищується переважно за рахунок так зва­ного «крайового ефекту», тобто за рахунок кращого росту кукурудзи в крайніх рядках, які стикаються зі смугами сої. У крайніх рядках кукурудзи кращі умови світлового режиму, а завдяки сої — і пожив­ного режиму ґрунту, поліпшується також водний режим рослин. За­вдяки більш глибокому проникненню коренів у ґрунт вона викорис­товує вологу нижніх шарів під суміжним рядком сої. Соя, у свою чергу, як теплолюбна культура за рахунок розміщення всередині посіву кукурудзи одержує більше тепла, менше зазнає впливу коли­вань температури. Щоправда, крайового ефекту в сої не спостеріга­ється. Проте поліпшення умов фотосинтезу, підвищення середньо­добової температури в посіві і над ним сприяють кращому самоопи- ленню і достиганню сої. В результаті порівняно з одновидовим посі­вом культури врожай збільшується на 8 — 10 %.

Використовують районовані сорти і гібриди кукурудзи. Висівають насіння кукурудзи і сої сучасними сівалками СУПН-8А; СУПН-6А; СУС-4,2; УПС-12; СКПЦ-8; СПП-4,5 (сівалка-культиватор) та ін.

Проте не скрізь смугові посіви сої та кукурудзи забезпечують збі­льшення виходу зерна. Більш ефективний цей спосіб в умовах зро­шення і задовільного зволоження лісостепових районів, де в таких посівах соя може мати додаткове тепло. В Братському районі Мико­лаївської області (Степ) такі посіви не дали результатів, яких очіку­вали. Причиною цього була надмірна кількість теплоти у смугах і, як наслідок — зайве випаровування вологи.

Рядок краще розміщувати з північного заходу на південний схід або з півночі на південь, щоб посіви у першій половині дня були до­статньо освітлені. Розміщення їх із заходу на схід сприяє доброму освітленню в ранкові години, а пізніше 4 — 6 рядків сої затінюються кукурудзою, що несприятливо впливає на ріст рослин.

Вирощування зернофуражних культур на зайнятих парах. На цих парах вирощують кормові культури переважно на силос, сіно і сінаж. На півдні практикують і кулісні посіви кукурудзи на зерно за схемою 2 — 4 рядки кукурудзи, смуга пару 2,8 — 4,2 м завширшки. Можливі й інші схеми. Це дає змогу добре обробляти поле протягом вегетаційного періоду і мати добрий попередник пшениці..

Сою скоростиглих сортів сіють із розширеними міжряддями — 70 — 90 см. Такі посіви є добрим попередником для озимої пшениці.

Урожаї зерна кукурудзи, яку висівають на парах зазначеним вище способом, не адекватні тій площі, що вона займає, а більші.

Так, при висіванні сівалкою СУПН-8 трьох рядків кукурудзи посів займає приблизно 38 % площі, а вихід зерна відповідає виходу 50 % посіву кукурудзи з міжряддями 70 см. У Лісостепу, як показали до­сліди кафедри землеробства Уманського ДАУ (О.П. Данилевський), урожайність зерна кукурудзи в таких посівах становить 30 - 35 ц/га.

В індивідуальних господарствах степової зони ще у 20-х роках ХХ ст. кукурудзу вирощували з міжряддями 0,8 - 1 м. Міжрядний обробіток здійснювали до фази молочної стиглості зерна. Після зби­рання кукурудзи висівали озиму пшеницю.

Оскільки чорні пари в південних районах займають 10 - 18 % посівної площі, частину їх, можна, як показує практика ТОВ с. Іллічівка Братського району Миколаївської області (М.О. Дро- бітько) використовувати як резерви збільшення виробництва фураж­ного зерна кукурудзи.

Частину зернофуражу (ячмінь) можна одержувати і в кормових сівозмінах, використовуючи ячмінь як покривну культуру багаторіч­них трав. У такому разі, як уже зазначалося, треба підбирати низь- костеблові сорти або зменшувати норму висіву ячменю на 15 - 20 %. Бажано висівати ячмінь стрічками із двох рядків з міжряддям 7,5 см, між ними утворюється смуга 22,5 см завширшки, в ній роз­міщують 2 рядки люцерни, еспарцету, конюшини чи травосуміші.

Для такої сівби використовують зерно-трав’яну сівалку СЗТ-3,6 та ін. Такий спосіб сівби дає змогу створити кращі умови на початку вегетації багаторічних трав, що позитивно впливає на їх подальший ріст і продуктивність.

Цілком реальним джерелом зерна кукурудзи (особливо вологого) в Лісостепу і північному Степу України можуть бути післяукісні посіви після озимих проміжних — ріпаку, жита, пшениці. Дослідження ав­тора показали, що для цього слід використовувати ранньостиглі гіб­риди кукурудзи, які в цих посівах (20 - 25.05) дозрівають.

При цьому можливий такий варіант технології: безпосередньо за збиранням проміжної культури — дискування стерні і неглибока (14 - 16 см) полицева оранка з одночасним прикотковуванням водо­наливним або кільчасто-шпоровим котком (з додатковим баластом). Слідом сівба кукурудзяною або універсальною сівалкою з міжряд­дям 70 см з прикотковуванням легким котком. Сходи одержують на запасах вологи або ж трохи пізніше — після дощу. Проводять одне - два боронування після сходів і 1 - 2 міжрядні культивації. Цього цілком досить, оскільки після озимих проміжних посівів поле добре очищається від бур’янів. Такий варіант використання поля можли­вий як у кормовій, так і в польовій сівозміні. Певний недобір зерна з післяукісних посівів кукурудзи в декілька разів компенсується уро­жаєм озимої проміжної культури, що в системі виробництва кормів цілком виправдано.