Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.1. Фізіологічні основи заготівлі сінажу

Сінаж — це по суті силос, приготовлений з прив’яленої сировини до вологості 45 - 60 %. У загальному розумінні це сіно-силос. Суть процесу полягає у прив’ялюванні трав до так званої фізіологічної сухості, тобто до часткового зневоднення зеленої маси до вологості, коли бактеріям така волога недоступна. Тому під час сінажування не відбувається маслянокисле і майже не спостерігається оцтове бродіння, є певна кількість молочної кислоти (0,9 - 2,2 % сухої речо­вини). Силосуванню прив’яленої трави приділяв увагу ще в 30-х роках минулого століття А.М. Міхин. На відміну від силосування, такий спосіб зберігання трави в анаеробних умовах він назвав ауто- консервуванням, тобто самоконсервуванням. До цього були відомі роботи італійського вченого Сомаріні (1924). Він пояснив суть збе­реження прив’яленої маси «сіносилосу» високою концентрацією в ній вуглекислого газу в період закладання. Проте А.М. Міхин уста­новив, що виготовлення цього корму (аутоконсерва) ґрунтується на високому осмотичному тиску клітинного соку, який робить клітинну воду недоступною для бактерій. Верхньою межею вологості пров’яленої маси він вважав 55 %. За вологості 60 %, на його думку, відбувається силосування, а вологість 55 - 60 % є перехідною між аутоконсервацією і силосуванням. У США наприкінці 50-х — на по­чатку 60-х років ХХ ст. цей спосіб широко пропагувався, давали ре­комендації щодо пров’ялювання трави до вологості 35 - 45 %. Були поширені спеціальні герметичні башти «Харвестер». Проте за такого пров’ялювання маса спочатку ущільнювалась недостатньо, тому відбувалося її самозігрівання і поживність корму знижувалась. Очевидно, внаслідок самозігрівання в такому кормі відбувається меланізація (спікання вуглеводів із білками), тому він темніє. При згодовуванні його, як і бурого сіна, знижуються надої у корів і зме­ншуються прирости молодняку на відгодівлі. За даними С Я. За- френа, прив’ялювання трави до вологості менш як 50 % не можна вважати раціональним. Це потім підтвердилось і в дослідженнях за рубежем. У США також відмовились від глибокого пров’ялювання трави на сінаж. Узагальнюючи дані досліджень, можна зробити ви­сновок, що прив’ялювати траву слід до вологості 55 - 60 %. Хоч мік­рофлора може розвиватись і при вологості маси 22 - 26 % (пліснява, гнильні бактерії, кишкова паличка). Проте в ущільненій масі в ана­еробних умовах вона не розвивається.

Види трав і строки збирання їх на сінаж. Для заготівлі сі­нажу більш придатні мезофітні рослини — люцерна, еспарцет, ко­нюшина лучна, костриця лучна, грястиця збірна та ін., суміші їх із бобовими; з однорічних культур — викожитні, виковівсяні і горохо- вівсяні суміші, пажитниця однорічна, конюшина однорічна, а також мезоксерофітні трави — мишій італійський і суданська трава, вміст сухої речовини у яких становить 24 - 26 %. Осмотичний тиск клі­тинного соку мишію італійського і суданки становить 44 - 46 атм (інколи більше), тому втрати вихідної маси в них незначні, пригото­влений із них корм мало відрізняється від свіжої зеленої маси. Ін­коли закладають і так званий зерно-сінаж із ячменю, вівса, сумішей гороху з вівсом і ячменем у молочно-восковій і восковій стиглості і навіть із пров’яленої, а потім добре подрібненої кукурудзи на зеле­ний корм, яку вирощували в загущених посівах (по 600 - 700 тис. рослин на 1 га). Слід зазначити, що для прив’ялювання зерно- сінажної маси до потрібної вологості треба більше часу, ніж для прив’ялювання трав. її також рекомендується плющити. Без плю­щення погіршується засвоюваність зерна тваринами (М.В. Кулик,

В.В. Химич, В.Ф. Сіроштан, А.І. Овсієнко, 1987).

Не слід заготовляти сінаж із малоцінного різнотрав’я, яке міс­тить багато перестояних малооблистнених трав.

Оптимальними показниками вмісту сухої речовини при збиранні багато- і однорічних злакових і бобових трав на сінаж слід вважати 22 - 24 %, що свідчить про те, що вміст води у рослинах становить

76 - 78 %. При зниженні вологості на 14 - 16 % після скошування маса трави зменшується майже в 1,5 - 2 рази, в ній залишається 62 - 64 % вологи. В цей період її треба підбирати і подрібнювати. У процесі підбирання, подрібнення і подавання в транспортну міст­кість, розрівнювання в траншеї трава втрачає ще 6 - 8 % вологи. В результаті цього на зберігання закладається трава вологістю 55 - 60 %.

Вміст вологи в траві значною мірою залежить від умов її зволо­ження і живлення протягом останніх 10 - 12 днів, які передували збиранню. За достатнього азотного живлення злакові і бобові рос­лини більш обводнені. При зниженні відносної вологості повітря і ґрунту знижується і обводненість тканин рослин. Так, люцерна при недостатньому зволоженні уже у фазі бутонізації містить 20 - 22 % сухої речовини, а за оптимальних умов зволоження і живлення — 16 - 18 %. Тому потрібний оперативний контроль вмісту сухої речо­вини в травах, його треба визначати щодня.

Якісний сінаж із бобових трав або злаково-бобових сумішей міс­тить 48 - 58 % сухої речовини, 6 - 6,8 МДж ОЕ, 1 кг його відповідає 0,30 - 0,34 корм. од., містить 50 - 60 г перетравного протеїну і 18 - 20 г каротину. Сінаж із злакових багаторічних і однорічних трав при зазначеному вмісті сухої речовини і кормових одиниць містить 35 - 40 г перетравного протеїну.