5.1. Коротка історія питання

У виробництві кормів застосовують переважно природні види консервування — природне сушіння або природне сушіння з досу­шуванням, примусове сушіння на високотемпературних сушарках, аутоконсервацію (самоконсервацію) при сінажуванні, молочнокисле бродіння, яке виникає природним шляхом. Проте ще наприкінці XIX ст. в Італії (Жильолі, 1887) і в 1925 р. в Німеччині (Фінгерлінг) для штучного підкислення кормів використовували мінеральні ки­слоти, наприклад соляну й сірчану. Надмірне підкислювання при цьому (до рН 2,0) неможливе, а підкислювання до межі кислотності при звичайному силосуванні (рН 4,0 — 4,2) сприяло швидкому кон­сервуванню корму, а отже, зменшенню втрат сухої речовини, що за­безпечувало задовільне поїдання його тваринами.

Фінський дослідник Віртанен (1933) запатентував свій досить вдалий консервант А1 — суміш соляної і сірчаної кислот (найбільш вдале співвідношення їх по 7 г-екв у 1 л води). Препарат добре за­рекомендував себе при консервуванні сировини з невеликим вміс­том цукру. Він не пригнічує розмноження дріжджів у масі корму, багатій на цукор. Це було встановлено і російськими вченими

С.Я. Зафреном та Н.В. Колесниковим. Різні варіанти препаратів із соляної і сірчаної кислот із додаванням інших хімічних речовин не дали помітних результатів. Особливо широко проводились у нас і за рубежем досліди з цього питання в 50-х роках ХХ ст. (С.Я. Зафрен, Л.І. Ніколаєв, Н.А. Шманенко, Т.М. Татонов та ін.).

Консервування кормів мінеральними кислотами найбільш ши­роко застосовувалось у Фінляндії. Були сумніви відносно нешкід­ливості кислот, але головний недолік застосування їх — незруч­ність поводження з ними. Потім стали консервувати трави, насам­перед люцерну, більш перспективними хімічними препаратами — бісульфатом натрію, бісульфатом амонію, сульфаміновою кислотою (моноамід сульфатної кислоти), кислим препаратом Реймесхольма (суміш кислого фосфору і бісульфату натрію), пірофосфорнокислим натрієм тощо. Мета цього консервування — створити необхідну концентрацію водневих іонів, які обмежують розвиток мікрофлори або не дають їй розвиватись у кормі. В 60-ті ХХ ст. роки повсюдно застосовували піросульфат натрію (те саме, що й бісульфат натрію) по 4 — 5 кг на 1 т сировини. За рубежем його випускали під назва­ми «Силосан», «Консервант» тощо. У 70-х роках у Великій Брита­нії, ФРН, Польщі застосовували нітрит натрію у суміші з форміа­том кальцію. Проте вони, як і попередні препарати, не завжди да­вали позитивний результат. Крім того, що були сумніви відносно нешкідливості їх, ці препарати були ще й дорогими. С.Я. Зафрен і Л.І. Ніколаєв запропонували використовувати тільки нітрит ка­лію, 0,1 % якого пригнічує гнильні процеси, дріжджове бродіння і не впливає на молочнокисле бродіння в кормі, а за ефективністю не поступається ні перед піросульфітом натрію, ні перед кислот­ними препаратами. Головне консервувальне начало у нітриті на­трію — азотні оксиди. В кормі препарат через 1 — 1,5 міс нейтралізується.