Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.2. Технологія вирощування кормових культур на насіння

Місце посівів кормових культур на насіння у сівозмінах.

Виробництво насіння багаторічних трав у спеціальних насінниць­ких господарствах зосереджене переважно в польових сівозмінах, у багатогалузевих господарствах — на полях, де їх вирощують на корм, — у кормових, ґрунтозахисних і польових сівозмінах. Те саме стосується однорічних трав та інших кормових культур. Малопоши- рені (нетрадиційні) культури (мальва, сильфія пронизанолиста, щириця та ін.) доцільніше вирощувати поза сівозміною. Ділянки для цього можна знайти в кожному господарстві. У південних сте­пових районах насінники люцерни й еспарцету доцільно закладати на чистому пару з літнім висіванням трав.

Насіння багато- і однорічних трав можна мати і з фуражних по­сівів. Так, насіння конюшини лучної можна зібрати з її посівів дру­гого року використання, люцерни — 3-го, 4 - 6-го, коли посіви ста­нуть зрідженими. Це сприяє відбору кращих багаторічних рослин. Водночас збирання насіння люцерни з насінників протягом 4 - 5 років не завжди виправдане. Вже на 3-му році, за даними І.В. Ба- дуліна, люцерники стають розсадником багатьох шкідників. Отже, на відміну від використання люцерни на корм, тривалість якого ви­значається рівнем продуктивності травостою, на насінниках 3 - 5-го року виникає проблема боротьби з шкідниками, яка обходиться до­рого і є економічно невиправданою. Крім того, за даними дослі­джень, найбільшим є врожай насіння люцерни на 1 - 2-й рік вико­ристання. Проте цю проблему слід вивчати і вирішувати на місці.

Підготовка насінного матеріалу. Насінники закладати висо­коякісним насінням супереліти, еліти або першої репродукції з першокласною господарською придатністю. Партії насіння люцер­ни, конюшини, лядвенцю рогатого, буркуну, вики озимої, люпину дрібнонасінного із вмістом твердого насіння не менш як 15 % слід обов’язково скарифікувати. Дообробляють також насіння остистих злакових, наприклад райграсу високого, костриці червоної, пажит- ниці багатоукісної, пропускаючи його через комбайни. Це поліпшує його сипкість.

Для кращого росту насіння бобових слід інокулювати відповід­ними штамами бульбочкових бактерій. Для цього його перед сівбою обробляють ризоторфіном, що містить ці штами.

Підготовка насіння для насінних посівів включає ті самі прийо­ми, що й для звичайних виробничих посівів. Так, насіння озимих (кормового жита і пшениці, ярого жита та ін.) бажано інкрустувати, додаючи в плівку разом із фунгіцидами мікроелементи та біостиму- лятори.

Підготовка ґрунту. Основна підготовка ґрунту залежить від строку сівби і попередника Так, для люцерни це полицева зяблева оранка на глибину 25 — 27 до 32 см, неглибока оранка на 14 — 16 см після озимих проміжних, а також на зрошуваних ділянках.

Під літні (післяукісні й післяжнивні) посіви трав на зрошуваних площах, а також під озимі посіви частіше проводять поверхневий обробіток дисковими знаряддями з одночасною культивацією або комбінованими агрегатами, наприклад АГ-6; КРУ-3,7; АКШ-5,6; Агро-3; АП-6 та ін. Такий обробіток забезпечує появу дружних схо­дів, тоді як після оранки вони бувають зріджені.

Передпосівна підготовка ґрунту така сама, як під озимі, ранні ярі, пізні ярі, післяукісні посіви. Щоб знищити бур’яни, на пізніх весняних посівах люцерни попередньо проводять 2 — 3 культивації, в тому числі передпосівну.

Удобрення. Для росту і підвищення насінної продуктивності бі­льшості багаторічних кормових культур під зяблеву оранку слід вносити до 40 т/га органічних добрив або добавляти іншу органіку (в тому числі сидерати). Потім ріст рослин, їх цвітіння і дозрівання регулюють застосуванням мінеральних добрив. Під бобові вносять молібденові, цинкові, борні, марганцеві та інші добрива. Під час сівби злакових культур, особливо трав (грястиці збірної, стоколосу безостого, костриці лучної), озимих (жита, кормової пшениці та ін.) обов’язково вносять азотні добрива. Це забезпечує краще форму­вання генеративних пагонів у наступному році, посилює кущіння. Навесні у перший рік використання насінників злакових трав вно­сять повне мінеральне добриво, а на посівах бобових — фосфорно- калійні (Р45_60К45_60 ), азотні у стартовій дозі (N30^5). У наступні ро­ки, коли рослини утворюють сильні кущі, дози фосфорно-калійних добрив на посівах злакових підвищують до 60 — 80 кг/га. Під бобові азотних добрив не вносять або дають їх по 30 — 40 кг/га д.р.

На бідних ґрунтах, зокрема на торф’яних і піщаних, слід вносити підвищені дози калійних добрив (N100-120), збільшують також дози азотних добрив до 60 кг/га д. р.

Строки і способи сівби. Багаторічні трави (еспарцет, люцерну та ін.) і злакові (грястицю, кострицю, стоколос та ін.) можна висіва­ти як навесні — наприкінці квітня — у травні, так і влітку — у чер­вні — липні. Навесні їх доцільно висівати під покрив виковівсяної суміші, кукурудзи, проса, післяукісно після озимих проміжних без­покривно або під покрив проса і кукурудзи. Висівають трави широ­корядним способом, залежно від культури з міжряддями 45 - 60 - 70 см. Для одержання насіння люцерни в рік сівби застосовують широкорядний (70 см) безпокривний посів наприкінці квітня — на початку травня із стрічковим внесенням гербіцидів. Ефективні без­покривні посіви люцерни й еспарцету після збирання ранніх ярих і гороху на зерно. Пізні (серпневі) посіви їх можливі переважно в Степу на зрошуваних землях, з просуванням на північ рослини не встигають розвинути достатню вегетативну масу, нагромадити по­живні речовини, тому незадовільно зимують.

Конюшину лучну, рожеву, білу, буркун дворічний сіють навесні під покрив ранніх ярих (з раннім збиранням їх), а також під покрив ячменю широкорядним способом з міжряддями 45 см. Буркун одно­річний висівають рано — на початку польових робіт широкорядним або звичайним рядковим способом.

Злакові багаторічні трави добре ростуть лише при достатньому зволоженні. В Степу їх вирощують обов’язково на зрошуваних зем­лях. У Лісостепу і на Поліссі трави висівають переважно навесні. Як покривну культуру краще використовувати ранні ярі бобово-злакові суміші. їх висівають меншими нормами і збирають рано — на поча­тку цвітіння вики, утворення лопатки в гороху

Насінники бобових і злакових трав сіють зернотрав’яними або універсальними сівалками. Для висівання люцерни, конюшини та інших бобових широкорядним способом малими нормами можна використовувати також спеціальні пристрої до бурякових, кукуру­дзяних та інших сівалок. Однорічні трави (пажитницю, вику озиму і яру, горох кормовий, ріпак озимий і ярий, буркун однорічний, ко­нюшину, суданську траву) сіють як звичайним рядковим, так і ши­рокорядним способом. Широкорядні посіви застосовують насампе­ред для розмноження й інтродукції нових сортів і видів, одержання супереліти та еліти з незначної кількості насіння.

Норми висіву насіння. Норми висіву кормових культур на на­сіння зменшують у 2 - 3, а то й у 6 - 8 разів порівняно з нормами висіву на кормових посівах. Навіть на звичайних рядкових посівах норму висіву зменшують на 30 - 60 %.

До 6 ц/га насіння люцерни можна мати з 9 - 12 розкущених рос­лин на 1 м2 або 90 - 120 тис. рослин на 1 га. Для конюшини й еспа­рцету їх потрібно в 3 - 4 рази більше — 36 - 40 рослин на 1 м2. Тому норми висіву люцерни — 1,5 - 2 кг/га, або 0,75 - 1 млн шт. насінин, цілком достатньо. Перевищення її необхідне у разі значного і вели­кого зрідження посіву в перший рік і в період зимівлі. Конюшини лучної при широкорядному посіві треба висівати 4 - 5 кг/га, рожевої

і білої — 2 - 2,5, еспарцету — 50 - 60 кг/га.

Найкраще кущаться злакові трави. На родючих ґрунтах або при достатньому азотному живленні їх можна висівати по 2 - 3 млн на­сінин на 1 га замість 10 — 12 млн на корм. Для костриці лучної і тростинної це становить 4 - 6 кг/га, тимофіївки 1,5 - 2, тонконога і мітлиці 2 — 3 кг/га. На менш родючих супіщаних і торф’яних ґрун­тах сіють на 0,5 — 1 млн насінин більше. На звичайних рядкових посівах норми висіву збільшують у 1,5 — 2 рази.

Глибина загортання насіння. Культури з великим насінням (горох, соя, боби, чина, вика яра та ін.) сіють на глибину 4 — 5, в пів­денних районах — 5 — 6 см, а з дрібним насінням (люцерна, коню­шина, лядвенець рогатий, буркун) та злакові (тимофіївка, костриця лучна, тонконіг, мітлиця, суданська трава, мишій італійський та ін.) — мілко. На важких ґрунтах і в умовах достатнього зволоження злакові трави сіють на глибину 1 — 2 см. З них трави з дрібним на­сінням (тонконіг, мітлицю та ін.) — на глибину 0,5 — 1 см, з більшим (пирій, кострицю тростинну, райграс високий, стоколос безостий) — від 1,5 до 3 см. Конюшину сіють на глибину 1 — 1,5 см, люцерну — на 2 — 3, еспарцет — на 3 — 4 см. На більш легких середньосуглин- кових ґрунтах насіння висівають глибше на 0,5 — 1, а на легких су­піщаних — на 1 — 2 см. Обов’язкове до- і післяпосівне коткування.

Догляд за насінниками кормових культур. Догляд за насін­ними посівами ранніх ярих (вики, гороху, чини, люпину, бобів, а також суданської трави) мало відрізняється від догляду за посівами на корм (див. відповідні розділи). Набагато важче забезпечити до­гляд за посівами буркуну однорічного. Трефлан і його аналоги за­стосовують на звичайних рядкових і на широкорядних посівах бур­куну. На звичайному рядковому посіві ефективні післясходові боро­нування в 1 — 2 сліди залежно від забур’яненості. На широкорядних посівах з міжряддями 45 — 60 см при появі сходів по маячних куль­турах (овес) проводять шарування, а після появи і зміцнення сходів (поява першого листка) — боронування гвоздівками, потім — по­легшеними борінками. Після боронувань кількість сходів буркуну зменшується до 30 %, але його посіви добре розгалужуються і на врожайність насіння це не впливає. Слід зазначити, що однорічний буркун і сам добре переростає бур’ян, треба тільки посіяти його на початку польових робіт.

Застосування деяких гербіцидів на посівах бобових пригнічує рос­лини і призводить до недобору врожаю, погіршує екологічну обста­новку на полі. Разом з тим на бобових може спостерігатись епізоотія бульбочкових довгоносиків, гусениць люцернової совки та інших шкідників. Тому в разі потреби посіви обробляють відповідними ре­комендованими на час обробки препаратами.

У травостоях багаторічних трав живе багато комах і павукоподіб­них, серед них багато видів обпилювачів та ентомофагів, які жив­ляться шкідливими видами. За даними І.В. Бадуліна і О.П. Крох- малевої з посиланням на А.Д. Дмитрієва, крім бджолиних, відомо 47 видів комах — запилювачів люцерни. Те саме спостерігається і в травостоях конюшини, еспарцету, буркуну, лядвенцю. За даними цих авторів, у верхньому ярусі люцерни, що цвіте, в погожі дні живе більш як 2 млн комах на 1 га, у тому числі 1,5 млн корисних видів перетинчастокрилих.

Отже, перед прийняттям рішення про обробку посівів насінників трав препаратами слід ретельно вивчити видовий склад ентомофа- уни в травостої, визначити орієнтовно кількість корисних і шкідли­вих комах. Важливий принцип «не зашкодь» має бути покладений в основу догляду за насінниками трав, а також за всіма посівами кормових культур на корм і насіння.

На широкорядних безпокривних посівах багаторічних трав мож­на проводити міжрядний обробіток по маячних культурах, напри­клад, по вівсу, гречці. Сходи цих культур з’являються раніше, ніж трав, і це дає змогу провести шарування. Гербіциди на насінниках багаторічних трав у рік закладання застосовують насамперед на безпокривних посівах. Якщо трави висіяно під невеликий покрив — виковівсяні суміші, висіяної меншими нормами (30 - 40 кг вівса, 60 - 80 кг вики), або кукурудзу на зелений корм, такі покриви при­гнічують бур’яни і при ранньому збиранні забезпечують наступне добре відростання багаторічних трав.

У процесі вегетації трав під покривом умови росту їх по можли­вості поліпшують поливом невеликими нормами води — 200 - 250 м3/га. Поливи рекомендуються і після збирання покривної культури для доброго відростання трав. Цей захід найдоцільніше застосовувати в Лісостепу і Степу.

На весняних безпокривних широкорядних посівах люцерни мож­на мати до 1,5 ц/га насіння в рік висівання. Так, у навчально- дослідному господарстві «Родниківка» Уманського державного агра­рного університету більш пізнє цвітіння люцерни на таких посівах зменшило загрозу пошкодження рослин люцерновою совкою, люце­рновими довгоносиками, люцерновими комариками та іншими шкі­дниками, що забезпечило одержання 1,2 ц/га насіння у рік сівби. Покривні культури збирають на оптимальному зрізі. При низькому зрізуванні спостерігається відростання вівса, частково вики і куку­рудзи, у зв’язку з чим погіршується відростання трав. Нерідко в та­кому випадку потрібне додаткове підкошування покривнихкуль­тур. Коли після скошування їх позначаться рядки трав, проводять міжрядний обробіток культиваторами із стрілчастими або ротацій­ними розпушувальними органами.

При збиранні ячменю як покривної культури конюшини слід од­ночасно збирати і післяжнивні рештки. При інтенсивному відрос­танні в перший і наступні роки слід провестивидове прополювання.

Посіви люцерни можуть бути засмічені конюшиною, конюшини — люцерною, еспарцету — суховершками (чорноголовником).

Восени в рік сівби на насінниках бобових трав вносять фосфорно- калійні добрива (Р45К45), а на злакових — і азотні. Це поліпшує осінній ріст рослин, тому наступного року трави будуть краще ку­щитись. Восени (не пізніше початку жовтня) доцільно провести під­кошування трав, особливо якщо є бур’яни, які можуть достигнути і обсіменитись. На другий рік і в наступні роки проводять весняне боронування. Воно дає змогу вичесати минулорічні стебла, поліп­шити аерацію верхнього шару ґрунту, знищити сходи бур’янів і по­ліпшити фітосанітарний стан поля. Перед боронуванням по мерзло­талому ґрунту вносять азотні (N30-35), фосфорно-калійні (Р45К45) добрива. Велике значення має і спалювання минулорічних стебел на насінниках трав. При цьому знищується до 80 % шкідників, які вийшли на поверхню і знаходяться в стерні. На великих площах для цього використовують спеціальні агрегати.

Насінники люцерни, еспарцету, лядвенцю і козлятнику другого і наступних років використання обробляють долотоподібними лапа­ми упоперек напряму посівів, у Лісостепу і Степу восени, а на зро­шуваних ділянках і на Поліссі — навесні при достиганні ґрунту. Глибина обробітку — 12 - 14 до 18 - 20 см з відстанню між лапами 25 см. Для затримання талих вод і літніх опадів восени проводять щілювання. Крім того, на всіх широкорядних посівах насінників здійснюють міжрядні розпушування, які поліпшують аерацію ґрун­ту і дають змогу знищити бур’яни. Боронування (на люцерні і коз­лятнику) слід виконувати важкими боронами і в разі потреби у два сліди — один упоперек другого по діагоналі поля. Обробіток диско­вими боронами на люцерниках другого року використання мало­ефективний, його дещо переоцінюють. Проводити його треба пере­важно на кормових площах люцерни 3 - 4-го року, які переводять у насінники. Обробіток проводять упоперек або по діагоналі посіву.

На насінниках конюшини лучної в цьому прийомі немає потреби через нетривалий період використання (2 - 3 роки). Проте на насін­них посівах конюшини білої можна проводити розпушування доло­тами. На посівах злакових трав, особливо стоколосу безостого, дис- кування може бути ефективним, але з мінімальним кутом атаки.

За якісного механічного догляду гербіциди на насінниках зви­чайно не використовують. Проте обробки біопрепаратами (дендро- бациліном, ліпідоцидом та ін.), а також пестицидами, які проводять до початку цвітіння, бувають необхідні на посівах бобових трав, хре­стоцвітих та інших культур. На насінниках багаторічних злакових трав найчастіше такі обробки не потрібні.

На посівах люцерни, конюшини насіння можна мати з другого укосу. Перший укіс при цьому знімають на корм орієнтовно у фазі початку бутонізації. Це дає змогу перенести строк цвітіння, запобіг­ти ураженню рослин різними видами комах і їх личинок. Однак рі­шення про те, з якого укосу збирати насіння, слід приймати в кож­ному конкретному випадку на основі досвіду, з урахуванням прог­нозу зволоження, консультацій з науково-дослідними закладами. При цьому важливо вибрати оптимальну висоту зрізування рослин. За надмірно високого скошування (8 — 14 см) утворюються різнові­кові стебла (вони формуються з вегетативних пагонів, які розміщу­ються нижче лінії зрізу, з пізніх бруньок і потім із бруньок прикоре­невої розетки і кореневої шийки). Це призводить до втрати насіння внаслідок обсипання раніше достиглого (у конюшини) і недобору внаслідок недостигання насіння на підгоні. Зрізування конюшини на висоті 4 — 6 см сприяє більш дружному достиганню насіння (Ю.С. Бехацький, 1986). Те саме стосується і люцерни.

Додаткове запилення. Важливим заходом підвищення уро­жайності насіння конюшини, еспарцету, люцерни, козлятнику та ін. є додаткове запилення. Еспарцет і конюшина запилюються бджолами пасік, які вивозять на посіви, люцерна — переважно одиничними бджолами і, крім того, ще майже 40 видами комах. Тому насінники треба розміщувати поблизу перелогових ділянок, схилів, придорожніх смуг, лісових галявин. У природних умовах середньої смуги, особливо в південних районах, трапляються де­сятки видів бджіл, з них передусім андрена оватула галиктус, ме- гахіла центум кулларіс, мелітурга клавікорніс, рофіт сивий, ме- літта прекрасна та ін. Багато представників бджолиних є мало­ефективними, ведуть паразитичний спосіб життя, є навіть так звані «бджоли-зозулі».

Враховуючи високу медову продуктивність бобових, хрестоцвітих та інших видів (до 200 — 250 кг меду, наприклад, з гектара посіву буркуну, конюшини, ріпаку та ін.), для їх запилення слід викорис­товувати бджіл. Однак під час запилення люцерни бджоли можуть ударятись об пружну колонку рильця при вивільненні її з човника квітки, що відстрашує їх. Тому відсоток запилення люцерни бджо­лами невисокий — 2 — 3 % на звичайних рядкових посівах і трохи більший на широкорядних. Але і за таких умов урожайність насін­ня може становити 2 — 3 ц/га. Отже, і домашні бджоли можуть бути важливим додатковим джерелом підвищення врожайності насіння люцерни. Все ж основними запилювачами цієї культури є одиничні бджоли, кількість яких, за спостереженнями автора, буває досить значною. Однак, за даними журналу «Наука и жизнь» (№ 5, 1990), чисельність запилювача люцерни мегахіли округлої зменшилась настільки, що її занесено до Червоної книги. Одиничні бджоли роз­множуються не тільки на цілинних ділянках природних угідь, а й в заростях очерету.

Деяких одиничних бджіл — запилювачів люцерни, зокрема, ме- гахілу округлу, розмножують штучно. Бджіл-листкорізів, напри­клад, почали одомашнювати ще в 30-ті роки ХХ ст. Спочатку для них влаштовували гнізда з дерева, потім з пінопласту. Строк збері­гання їх 3 - 4 роки. Дерев’яні й пінопластові гнізда вже давно випу­скаються в США, Канаді і європейських країнах. Проте ефектив­ність їх недостатня. Краще робити їх у вигляді трубочок із газет, як це запропонував В.С. Гребенников. Потім трубочки розмочують у баці з водою. Комірки після висушування і зберігання в піддонах ставлять перед касетами трубочок. Такі трубочки-гнізда з газетного паперу можуть бути різної довжини — 19, 20, 21 см. Їх ставлять у круглі касети з жерстяної оббивної смужки діаметром 24 см. У касе­ту вставляють понад 1 тис. трубочок-гнізд. Задню частину касети заклеюють кількома шарами паперу. Касети по 3 - 10 ставлять у спеціальні укриття, обшиті фанерою і поліетиленом. Перед касета­ми розміщують піддони з комірками, які накривають марлею так, щоб бджола, що вийшла з комірки, не використала її потім для яй­цекладки, а заселяла підготовлені для неї трубочки-гнізда. За да­ними В.С. Гребенникова, понад 90 % трубочок обживаються мегахі- лами. Розмноженням мегахіл займались деякі господарства. Попе­редньо мегахіли розмножують на еспарцеті, а потім використовують для запилення люцерни.

Як уже зазначалось, розміщення невеликих за площею насінни­ків люцерни (25 - 50 га) поблизу цілинних ділянок є гарантією одер­жання 4 - 6 ц/га насіння. За сприятливих умов кількість запилюва­чів відновлюється. Кращими запилювачами конюшини є джмелі. В природі їх було достатньо, проте внаслідок хімізації рільництва кі­лькість джмелів набагато зменшилась. Їх треба розмножувати шту­чно. Створення спеціальних джмелиних розплідників успішно практикується у США.

У зимовий період на всіх насінниках проводять снігозатримання.

Збирання насінників. На посівах зернобобових (кормового го­роху, сої, бобів, люпину) застосовують пряме комбайнування і розді­льне збирання насінників. Насінники однорічних злакових трав — пажитниці, суданської трави, буркуну та ін. через підвищену воло­гість стебел, як правило, збирають роздільно. Крім того, насіння в суцвіттях достигає нерівномірно, тому воно має достигнути у вал­ках. Насінники багаторічних злакових трав також збирають розді­льно і обмолочують у дві фази. У разі однофазного збирання внаслі­док нерівномірності достигання втрати насіння становлять 20 - 30 %. Тому після першого обмолочування валки залишають у полі і через 2 - 3 дні обмолочують повторно. Так, у навчально-дослідному господарстві Уманського ДАУ при першому обмолочуванні зібрали

4 ц/га насіння костриці лучної, а при повторному загальна врожай­ність його становила 6,2 ц/га. Конюшину і люцерну краще обмоло­чувати не з валків, а стаціонарно також у дві фази. Для цього прак­тикують обмолочування двома комбайнами. Солома після першого обмолочування надходить для повторного обмолочування на другий комбайн. Можна також збирати головки конюшини і бобики люцер­ни на посіві спеціальними обчісувальними пристроями, які встано­влюють на комбайн. Такий ворох містить головки конюшини і боби­ки люцерни, стебла і листя. Ворох, якщо треба, підсушують залежно від кількості насіння на току або у спеціальних сушарках. Після цього ворох обмолочують. У Білоруській сільськогосподарській ака­демії для обчісування головок конюшини на пні використовували не комбайн, а спеціальну машину — фуражир ФН-1,4, для якої сконструювали спеціальний обчісувальний барабан. Еспарцет зби­рають роздільно, обмолочуючи валки.

Строки збирання визначають за станом насіння. В конюшини бі­льшість насіння має бути блискучим жовтим, часто жовто-фіолето­вим, насіння люцерни має міститися у бобиках у фазі воскової або повної стиглості. В еспарцету і буркуну у разі перестигання частина бобиків обсипається, тому треба запобігати перестоюванню трав на пні і пересиханню в покосах. Втрати насіння еспарцету внаслідок обсипання можуть сягати 35 - 40 %, буркуну — 60 %. Для зменшен­ня втрат насіння збирають роздільно при побурінні частини боби­ків. Проте навіть при роздільному збиранні можливі втрати. У зв’язку з цим доцільно застосовувати спеціальні пневмопідбирачі для додаткового збирання насіння, що обсипалось. Те саме стосуєть­ся і конюшини підземної. Більшість її насіння після збирання на­сінників залишається на землі, оскільки, подібно до арахісу, воно формується і достигає в ґрунті.

Насінники усіх культур слід збирати у стислі строки. В дощову погоду не можна залишати валки в полі. Слід завозити всю масу під навіси і накриті токи, розстеляти тонким шаром і досушувати, оскі­льки вологе насіння швидко втрачає схожість.

Очищення і сортування насіння. Ці роботи проводять за до­помогою відповідного набору машин. Спершу насіння очищають на простих машинах. Неочищене насіння слід розсипати шаром 15 - 20 см, щодня перемішуючи його, або пропускати через самопересув­ні зернометальники, наприклад ЗМ-60А. Потім насіння трав очи­щають на очисних машинах і агрегатах СУ-01; ОС-4.5А; ОВА-1, Петкус-Селекта К-218, трієрних блоках тощо. Підсушувати й очи­щати насіння можна на очисно-сушильних машинах КОС-2, зерно­очисно-сушильних комплексах КЗС-25Б, КЗС-25Ш та ін. Для очи­щення насіння бобових і тимофіївки від насіння повитиці, мишію сизого і зеленого, споришу застосовують електромагнітні машини МС-1, МС-2 та ін.

Раніше зберігали ворох насіння, який містив необмолочені голов­ки конюшини і бобики люцерни. Так можна зберігати невеликі пар­тії насіння, при цьому ворох має бути сухим і зберігати його потріб­но в сухому приміщенні. Ворох можна очистити навесні і додатково обмолотити: конюшину — на конюшинотерці, люцерну — на ком­байні. Конюшину можна також пропустити через комбайн, відповід­но відрегулювавши оберти барабана.

В майбутньому не виключена, більше того, доцільна спеціаліза­ція невеликих фермерських господарств на виробництві насіння кормових культур, передусім — багаторічних трав. На великих площах можна забезпечити, зокрема, ефективне запилення багато­річних бобових трав, старанний догляд за посівами, своєчасне якіс­не збирання насінників. Досліди засвідчують, що 6 ц/га люцерни,

3 ц/га конюшини, 6 - 8 ц/га злакових трав — костриці лучної і трос­тинної, грястиці збірної, пажитниці багаторічної, райграсу високо­го — є цілком реальними.

Важливо вирішити питання виробництва насіння однорічних трав — однорічної конюшини (шабдару), олександрійської, підзем­ної, а також вики мохнатої і паннонської. Значною мірою це стосу­ється також суданської трави, пайзи, пажитниці однорічної, бурку­ну однорічного та ін.