12.13.2. Технологія виробів із свинини, яловичини і баранини

Вироби із шматкового м’яса виготовляють відповідно до послі­довних технологічних операцій: підготовка сировини, розбирання півтуш, надання форми виробам, соління, вимочування та тер­мічне оброблення. За способами оброблення солінням вироби по­діляють на продукти з витримуванням чи без витримування у по­соленому стані, за термічним обробленням — на варені, варено- копчені, копчені, запечені, сирокопчені та сиросолені.

Технологічну схему виробництва продуктів із свинини подано на рис. 12.23.

Підготовка сировини. Розбирання свинячих півтуш.

М’ясо свиней, що надходить на розбирання, повинно мати темпе­ратуру в товщі м’язів від 0 до 4 °С. Тривалість дозрівання парного м’яса становить не менше ніж 3 доби.

Для виробництва продуктів із свинини спочатку свинячі півтуші розбирають на три основні частини: передню, середню, задню.

Передній відруб відокремлюють між 4-м і 5-м спинними хреб­цями і далі впоперек півтуші. Маса переднього відрубу становить 30 — 34 % від маси півтуші залежно від категорії свинини. Із пе­реднього відрубу виділяють сировину для виготовлення продуктів: лопаткова частина відрубу — для окостів і рулетів, свинини пре­сованої та шинки у формі; м’ясо з шийної частини — для шийки та пастроми (нарізуванням уздовж м’язів прямокутних смуг за­втовшки 2 — 3 см); шийно-лопаткова частина над шийними хреб­цями для бекону та передпліччя сирокопченого.

Середній відруб відокремлюють від заднього між останнім спинним та першим поперековим хребцями. Вихід відрубу 25 — 32 % від маси півтуші.

Спочатку від середнього відрубу відокремлюють грудну кістку по місцю з’єднання її з реберними хрящами і хребет біля основи ре­бер. Потім виділяють верхню спинну частину завширшки 14 — 15 см

з довжиною ребер не більше ніж 8 см для виготовлення корейки. Грудореберну частину завширшки 20 — 30 см використовують ці­лою або розчленовують по всій довжині відрубу на дві частини завширшки 11 — 15 см для виготовлення грудинки.

Грудочеревну частину грудинки, відокремлену по всій довжині відрубу, використовують для виготовлення бекону любительсько­го. Спинний і поперековий м’язи використовують для виготовлен­ня філе і балику в оболонці або карбонату. Із грудореберної час­тини півтуш з шийними та поперековими хребцями виготовляють сирокопчені свинячі ребра.

Задній відруб має вихід 31 — 33 % від маси півтуші. Із заднього відрубу виділяють сировину для виготовлення окостів і шинок, ру­летів, буженини і шинки. Щоб виготовити рулети, буженину і шин­ку, із тазостегнової частини видаляють кістки, хрящі, грубі вкрап­лення сполучної тканини. Із частини, призначеної для виготовлен­ня буженини, видаляють шкурку і залишають шар жиру до 2 см.

Сировину для шинки в оболонці, шинки для сніданку після жилування нарізають на шматки масою 0,2 — 0,6 кг.

Шпик перед солінням нарізають на смуги.

Розбирання яловичих півтуш. Яловичі півтуші першої ка­тегорії розбирають на грудолопатковий, поперековий і тазостегно­вий відруби.

М’ясо з лопаткової частини використовують для виготовлення пресованої яловичини та яловичини із соєвим білком; з тазостег­нового відрубу — яловичої шинки у формі та рулету, з поперекової частини — яловичого запеченого філе.

Розбирання баранячих туш. Із баранячих туш для виготов­лення продуктів використовують тазостегнову частину по межі: спереду — на рівні останнього грудного хребця (по останньому ре­бру); задню — по колінному суглобу; нижню — по лінії відокрем­лення пахвини.

Сировині, призначеній для виготовлення продуктів, надається певна форма обрізанням зайвого м’яса або шпику (жиру). Після цього її направляють на засолювальну дільницю, де підтримуєть­ся температура від 2 до 4 °С.

Засолювання сировини. Особливістю засолювання виробів із шматкового м’яса є те, що перед цією операцією його не подрібнюють.

У м’ясній промисловості використовують три способи засолю­вання:

♦ сухий — натирання м’яса сухою засолювальною сумішшю;

♦ мокрий — витримування у водному розчині солі (розсолі);

♦ комбінований — послідовне засолювання сухим і мокрим спо­собами.

Мокрий і комбінований способи здійснюють із попереднім шприцюванням або без нього, з масуванням або без нього.

Сухе засолювання застосовують для сировини з високим вмі­стом жиру або для продуктів тривалого терміну зберігання соло­ного шпику, буженини, карбонату, шийки та ін.

За цього способу сировину натирають засолювальною сумішшю

з розрахунку від 2,5 до 8 кг на 100 кг сировини (для шпику 5 % кухонної солі) і складають у штабелі заввишки не більше ніж

1,5 м або в чани. При складанні сировини кожен шар пересипають сіллю, щоб не було повітряних порожнин, і зверху штабель заси­пають товстим шаром солі. Загальні витрати солі з урахуванням пересипання продуктів 13 % від маси сировини. Температура си­ровини і приміщення не повинна перевищувати 4 °С. У процесі засолювання з м’яса під дією осмотичного тиску виділяється воло­га, в якій розчиняється сіль. При укладанні м’ясопродуктів у шта­белі або чани з решіткою знизу розсіл стікає і продукт значно зне­воднюється. Сіль дифундує в середину сировини. Тривалість сухо­го засолювання 14 — 16 діб. Після закінчення цього процесу сиро­вину звільнюють від залишків солі струшуванням.

Мокре засолювання здійснюють у кілька способів:

♦ шприцювання розсолом;

♦ масування м’яса;

♦ заливання розсолом.

Залежно від виду продуктів і технології ці способи можна за­стосовувати також в інших варіантах.

Шприцювання розсолом. З метою швидшого просолювання ма­си сировини розсіл вводять у товщу сировини за допомогою поро­жнистих голок із отворами діаметром до 1 мм уздовж циліндрич­ної частини голок або без них. Розсіл вводять також через крово­носні судини або роблять уколи у м’язову тканину через поверхню шматків. Для шприцювання широко використовують багатоголча- сті шприци (рис. 12.24). Відстань між голками становить 20 — 40 мм. При шприцюванні вводять 4 — 5 % розсолу для сирокопче- них і до 10 % для варених і варено-копчених продуктів. Темпера­тура розсолу 2 — 4 °С, густина від 1,087 до 1,135 г/см³ з вмістом ні­триту натрію 0,05 - 0,075 % та цукру від 0,5 до 2 %.

Щоб надати виробам із соленого м’яса певних якісних показників, для шприцювання застосо­вують розсоли, які складаються з таких компонентів: кухонної

солі, глюкози, екстрак­тів прянощів, глютама- ту натрію, стабілізатора (цитрату натрію), анти­оксидантів (аскорбату натрію), нітриту натрію (калію), поліфосфатів та загущувачів (карагенан із камедями). Витрати сумішей при приготу­ванні розсолів залежать від рецептур розсолів, їх складу та фірм-поста- чальників. Наприклад, для приготування 100 л шприцювального розсолу витрачається від 3 до 5 кг засолювальних сумішей фірми «Віберг» (постачаль­ник фірма «Шаллер») або 6 кг функціональних добавок Сенерджі ІН із концентратом соєвого білка (фірма «Беарс») та ін.

Засолювальні суміші та функціональні інгредієнти можна ви­користовувати лише за наявності дозволу Міністерства охорони здоров’я України щодо використання їх у м’ясній промисловості.

Масування м’яса. Для прискорення перерозподілу введеного розсолу по всьому об’єму м’яса сировину піддають масуванню.

Масування є видом механічного оброблення м’ясопродуктів, в основі якого є використання енергії падіння шматків м’яса з пев­ної висоти, удару та тертя шматків один по одному та об внутріш­ню поверхню барабана при його обертанні. Машини, призначені для оброблення м’яса масуванням, називають масажерами. Су­часні масажери мають вигляд горизонтальних сталевих циліндрів

із завантажувальним люком і приводом (рис. 12.25). В Україні ви­готовляють масажери місткістю від 200 (Я5-ФМБ) до 2000 л (Я5-ФМН). Як правило, масажери мають вакуумні системи та пульти керування з мікропроцесорами, що дає змогу здійснювати масування під вакуумом за заданою програмою.

Нашприцьована розсолом сировина завантажується через люк у циліндр масажера. Сировину можна завантажувати і без попе­реднього шприцювання із додаванням потрібної кількості розсолу, спецій, білкових препаратів згідно з рецептурою. Після гермети­зації люка вмикається привід барабана масажера і під час його обертання починається масування.

Згідно з технічними умовами оброблення шматки м’яса під час роботи масажера мають підніматися (за рахунок відцентрових сил), від­риватися від стінок ба­рабана і вільно падати вниз. У зв’язку з цим частота обертання бара­бана має бути меншою за критичну (найменша частота обертання бара­бана, за якої продукція починає обертатися ра­зом із барабаном), хв¹:

де О — внутрішній діаметр барабана, м;= 0,80...0,85 — коефі­

цієнт.

Під час масування працює вакуумна система. Кращих резуль­татів досягають циклічним вакуумуванням, що сприяє стисненню і розслабленню шматків, унаслідок чого посилюється ефект дифу­зії засолювальних інгредієнтів у м’язову тканину.

Масування буває короткочасним і тривалим. Короткочасне^ма- сування застосовують для масування сировини з кісткою. Його здійснюють за мінімальної частоти обертання циліндра (8 хв^-1 або менше) протягом 10 — 20 хв з наступним відстоюванням 50 хв, що дає можливість вести процес без відокремлення кісток від м’яса.

Тривалому масуванню піддають м’якушеву сировину. Цикл ма­сування в барабані такий: обертання при п = 16 хв¹ упродовж 20 — 30 хв, відстій — 30 — 40 хв. Цикли повторюються протягом 24 — 36 год. Температура сировини в масажері й приміщенні має становити від 0 до 4 °С.

Після закінчення масування люк розгерметизовують і при зво­ротному обертанні циліндра за допомогою спіралеподібних лопа­тей на внутрішній поверхні масажера м’ясо вивантажується у пе­ресувні візки.

Під час масування в м’ясі відбуваються не тільки осмотично- дифузійні та фільтраційні процеси переміщення засолювальних інгредієнтів, а й фізико-хімічні та біохімічні процеси, внаслідок чого підвищується пластичність сировини та відбувається частко­ве руйнування структури продукту. Додавання фосфатів у бара­бан з розсолом сприяє збільшенню розчинності актину і міозину, а також вмісту міцно зв’язаної вологи.

Під час масування на поверхні шматків утворюється значний шар ексудату, до складу якого входять волога, водо- та солероз- чинні білки, обривки м’язових волокон та ін. Ексудат бере участь у зв’язуванні шматків м’яса і забезпеченні монолітності структури формованих продуктів типу шинки в формі (оболонці), пресованої яловичини тощо.

Заливання розсолом. При мокрому засолюванні м’ясо уклада­ють у чани із неіржавного матеріалу і заливають розсолом у кіль­кості від 30 до 50 % до маси сировини. Заливальні розсоли вико­ристовують густиною від 1,087 до 1,118 г/см³ із вмістом 0,05 — 0,075 % нітриту натрію і 0,5 % цукру. Мокре засолювання сприяє швидшому і рівномірнішому просолюванню м’яса, ніж сухе. М’ясопродукти насичуються вологою, що скорочує термін збері­гання продуктів. Продукти, отримані після попереднього масу­вання і мокрого соління, мають вищий вихід і кращі якісні показ­ники. Тривалість засолювання свинини при цьому скорочується від

5 — 10 до 2 — 5 діб. Температура у приміщенні становить 2 — 4 °С.

Варену яловичину у формі, рулети виготовляють із сировини, засоленої мокрим способом із попереднім шприцюванням. При шприцюванні вводять 10 % розсолу густиною 1,118 г/см³ із вмістом 0,1 % нітриту натрію та 2,5 % цукру. Нашприцьовану сировину короткочасно масують у барабані, а потім укладають у чани і за­ливають розсолом густиною 1,118 г/см³ у кількості 50 % до маси сировини й витримують у розсолі 10 — 15 діб за температури

2 — 4 °С та 2 доби після зливання розсолу. Варені рулети виготов­ляють аналогічно, але без масування.

Копчено-варену продукцію готують із сировини, засоленої шприцюванням розсолом у кількості до 30 % від маси сировини.

Запечені продукти з яловичини шприцюють розсолом густиною

1,1 г/см³ у кількості 10 % до маси сировини. Засолену сировину натирають меленим перцем 300 г на 100 кг сировини та подрібне­ним часником 1000 г на 100 кг, укладають на листи, змащені кіс­тковим жиром, і направляють на запікання.

При використанні несоленої сировини шматки м’яса натирають засолювальною сумішшю (сіль 89,3%, перець мелений чорний 10,7 %) у кількості 2,8 % до маси сировини. Під час виготовлення шинки з яловичини у формі м’ясо подрібнюють на шрот і солять сухим чи мокрим способом упродовж 24 — 48 год.

Змішане засолювання. При виробництві практично всіх про­дуктів із суцільно-шматкового соленого м’яса використовують поєднання сухого і мокрого засолювання. Цей спосіб полягає у на­тиранні шматків м’яса сухою засолювальною сумішшю, шприцюванні, витримуванні в розсолі та без розсолу.

Технологічна схема виготовлення виробів із соленого м’яса пе­редбачає шприцювання м’яса 5 — 10%-м розсолом, потім натиран­ня шматків засолювальною сумішшю (3 % до маси сировини), ви­тримування впродовж доби. Після цього сировину заливають роз­солом (40 — 50 % до маси сировини) і витримують 5 — 7 діб і після зливання розсолу — 2 — 5 діб.

Використання змішаного засолювання дає змогу отримати про­дукти високої якості зі значним терміном зберігання.

Під впливом діяльності тканинних ферментів і ферментів, що виділяють мікроорганізми під час витримування м’яса при засо­люванні, частина білкових речовин м’яса зазнає гідролітичного розпаду. В м’ясі накопичується значна кількість низькомолеку­лярних азотистих сполук, органічних кислот і амінокислот, карбо­нільних сполук, діацетил тощо, що в цілому формує специфічний шинковий аромат. На підсилення аромату і накопичення летких карбонільних сполук впливають моносахариди. Смак і аромат ви­робів із соленого м’яса повною мірою виявляється лише після тер­мічного оброблення.

Під час соління істотних змін набувають внутрішні структури м’язових волокон. Наприкінці засолювання міофібрилярні білки м’язових волокон зливаються в аморфну масу. Незважаючи на те, що зовнішні зміни структури м’язів неістотні, структура м’язів розм’якшується більше зі збільшенням терміну засолювання.

Отже, процеси, що відбуваються при засолюванні м’яса, сприя­ють поліпшенню органолептичних властивостей продукту. Зі збі­льшенням терміну засолювання підсилюється специфічний смак і аромат, а консистенція продуктів пом’якшується.

Вимочування, промивання та стікання соленого м’яса. Для вирівнювання концентрацій солі по всьому об’єму сировини її вимочують у воді. Вимочування здійснюють заливанням у чани з м’ясом (після випускання розсолів) води температурою не вище ніж 20 °С. Тривалість вимочування 1,0 — 1,5 год. Наприкінці ви­мочування після зливання води м’ясо промивають проточною во­дою. Вимочувати і промивати м’ясо можна після підвішування його на рами, застосовуючи душування.

Процес стікання полягає у видаленні надлишків вологи з по­верхні сировини. Під час стікання м’ясопродукти перебувають у підвішеному стані на рамах або решітках у 2 — 4 ряди заввишки не більше ніж 90 см. Тривалість стікання залежить від маси оди­ниці продукції і становить від 20 — 30 хв для невеликих шматків до 2 — 3 год для окостів і рулетів.

Формування виробів. Варені, варено-копчені, сирокопчені окости підпетлюють. Для цього ніжки проколюють голкою, в отвір протягують товсту нитку (шпагат) і в’яжуть петлю. Сировині на­дають форму, видаляють надлишки шпику. Якщо сировина при­значена для виготовлення рулетів і шинки, то кістки видаляють. М’якушеву частину для рулетів згортають м’ясом усередину і пе­рев’язують шпагатом, надаючи форму рулету, для шинки безкіст- кову сировину укладають у форми так, щоб шпик розміщувався до внутрішньої поверхні форми.

Любительський бекон готують, видаляючи ребра і розрізаючи на дві однакові по ширині смуги, які накладають одну на одну м’язовим боком усередину, загортають у целофан і перев’язують шпагатом через кожні 5 — 6 см.

Шинку та сніданок в оболонці формують на гідравлічних або спеціальних шприцах із цівкою 50 — 60 мм у оболонку діаметром 100 — 120 мм для шинки в оболонці, 120 — 140 мм — для сніданку. Батони шинки перев’язують шпагатом через 5 — 8 см із петлею для навішування. Варені вироби можна шприцювати у штучні синюги або широкі оболонки. При шприцюванні в міхури їх пе­рев’язують хрестоподібно. Щоб підвищити міцність оболонок, пе­ред шприцюванням на них надягають сітки і укладають на рами.

Сировину для буженини, карбонату та шийки після надання форми натирають засолювальною сумішшю. Для буженини і кар­бонату застосовують 2,75 % суміші з вмістом 91 % кухонної солі,

3,5 % часнику, 5,5 % червоного меленого перцю. Під час натиран­ня шийки московської витрачають 4,9 % суміші до маси сировини, яка складається з 61,2 % кухонної солі, 30,6 % подрібненого час­нику і 8,2 % чорного меленого перцю. Натерту засолювальною су­мішшю сировину розміщують на попередньо розігріті і змащені сви­нячим жиром листи (форми, тазки) і запікають.

Пресовані свинину і яловичину укладають у металеві форми заповнюючи порожнини м’ясними обрізками так, щоб напрямок м’язових волокон збігався з напрямком волокон основного шматка, закривають кришкою і пресують.

Термічне оброблення. Під час термічного оброблення у сиро­вині відбуваються значні зміни, характерні для кожного виду об­роблення: варіння, копчення, запікання. Попереднє та термічне оброблення сприяють утворенню певних органолептичних власти­востей, що характеризують продукт.

Варені продукти варять у воді в чанах, котлах або за допомо­гою гострої пари в термокамерах. Тривалість варіння становить 55 хв на 1 кг маси одиниці продукту.

Під час варіння внаслідок теплової коагуляції білків знищуєть­ся основна маса мікроорганізмів та інактивуються внутрішньо- м’язові ферменти.

Однак у процесі варіння у воду з м’яса переходить значна час­тина водорозчинних речовин та розтопленого жиру. Для знижен­ня втрат і підвищення виходу готового продукту сировину заван­тажують у воду котла або в камеру, які попередньо підігрівають до температури 95 — 100 °С. При цьому на поверхні сировини утво­рюється ущільнений шар денатурованих (коагульованих) білків, який ускладнює перехід розчинних речовин із продукту у воду.

Режими варіння для кожного виду варених продуктів із свини­ни вибирають відповідно до технологічних інструкцій і характери­зуються даними, наведеними в табл. 12.2.

Окости, рулети, шинки у формах, м’ясо свинячих голів варять у двокорзинних котлах (рис. 12.26). Котел має вигляд ємкості пря­мокутної форми з неіржавної сталі. Бокові стінки і кришка тепло-

Продукція на рамах завантажується (розвантажується) у котли за допомогою тельфера. Під час варіння окостів у котлах рівень води через 1,5 — 2,0 год знижують на 7 — 10 см (на довжину гоміл­ки або рульки), щоб не переварити тонкі частини виробів.

Шинку в оболонці та шинку для сніданку перед варінням об­смажують за температури 90 — 100 °С протягом 80 — 90 хв, а потім варять при 80 — 85 °С протягом 2,5 — 3,5 год.

Після закінчення процесу варіння вироби промивають теплою (30 — 40 °С), а потім холодною водою під душем упродовж 5 — 10 хв. Вироби у целофановій оболонці не промивають водою. Після ва­ріння і промивання вироби охолоджують у камері за температури

0 — 8 °С до температури в товщі продукту не вище ніж 8 °С.

Шинку у формі після охолодження вивантажують із форм піс­ля короткочасного попереднього підігрівання форми у гарячій во­ді, зачищають і загортають у жиростійкий папір або пергамент.

Копчено-варені продукти зі свинини обробляють за два ета­пи: копчення, а потім варіння. Копчення здійснюють у коптиль­них чи обсмажувальних камерах за швидкості руху димоповітря- ної суміші 0,125 — 0,250 м/с. Варіння виконують у такий самий спосіб, як і для варених виробів.

Режими термооброблення копчено-запечених продуктів наве­дено в табл. 12.3.

Сирокопчені продукти виготовляють лише із попередньо посо­леного м’яса. їх коптять та сушать.

Коптильні речовини, що конденсуються на поверхні м’ясопро­дуктів, повільно проникають у їх товщу. Вироби з великих шмат­ків м’яса (окости, рулети) коптять за температури 18 — 22 °С про­тягом 3 діб, за температури 30 — 35 °С протягом 12 — 48 год.

со

со

■ь.

Корейку, грудинку та сировину для продуктів, аналогічних або менших за розмірами, коптять за температури 30 — 35 °С протягом

16 — 24 год залежно від розмірів. У результаті оброблення м’ясо­продуктів димоповітряною сумішшю підвищується їх стійкість при зберіганні внаслідок пригнічувальної дії коптильних речовин на розвиток мікроорганізмів. У разі просочування коптильних речо­вин у поверхневі шари виробів вони надають продуктам специфі­чного аромату копченості, золотисто-коричневого забарвлення. Крім того, феноли та інші речовини мають антиоксидантну дію і тривалий час захищають жири від окиснення.

Сировину коптять у коптильних або обсмажувальних камерах, автокоптильнях або термоагрегатах. Перед завантаженням камер сировиною їх прогрівають до температури на 10 — 12 °С вище за температуру копчення.

Для зменшення вмісту вологи і підвищення терміну зберігання виробів після копчення їх сушать за температури (11 ± 1) °С, від­носної вологості повітря (75 ± 2) % та його швидкості 0,05 — 0,1 м/с.

Перед сушінням вироби охолоджують до 12 °С. Для продов­ження терміну зберігання продукції її сушать протягом 2 — 5 діб (для місцевої реалізації) і 5 — 10 діб для тривалого зберігання (відвантаження).

Копчено-запечені вироби із свинини. Термічне оброблення копчено-запечених продуктів здійснюють димоповітряною суміш­шю в термоагрегатах за температури 80 — 85 °С. Для прискорення процесу температуру підвищують до 85 — 95 °С. Режими оброб­лення копчено-запечених виробів наведено в табл. 12.4.

Запечені продукти із свинини. Теплове оброблення запікан­ням здійснюють гарячим повітрям температурою від 85 до 185 °С.

Продукти запікають в електричних чи газових ротаційних пе­чах, електричних шафах або череневих печах. Підготовлену сиро­вину для буженини, карбонату, шийки або інших виробів уклада­ють у металеві тазки, змащені свинячим жиром, і встановлюють на полиці ротаційних печей. Теплове оброблення сировини для всіх видів продуктів проводять до досягнення температури в товщі продукту (71 ± 1) °С.

Тривалість оброблення залежить від температури гарячого по­вітря, маси оброблюваної сировини і за температури 120 — 150 °С для буженини становить 3 — 5 год, для карбонату — 2 — 3, для шийки — 2,5 — 3,5 год.

При використанні обладнання для запікання з мікропроцесор­ною системою автоматичного регулювання процес можна здійсню­вати за три стадії із застосуванням режимів, наведених у табл. 12.5.

У разі приготування виробів із суцільної сировини смаженням процес здійснюють на електроплитах за температури 150 — 170 °С протягом 1 год, після чого сировину ставлять у духову шафу і про­довжують смажити за температури 150 — 170 °С буженину впро­довж 2,5 - 4,0 год, карбонат — 0,5 год.

Охолодження. Варені, копчено-варені окости й рулети, коп- чено-запечені корейку, грудинку, шийку промивають спочатку водою температурою 30 — 40 °С, а потім охолоджують під душем з температурою води 10 — 12 °С. Варені, варено-копчені після охо­лодження під душем та запечені, смажені сирокопчені продукти охолоджують у камерах повітрям за температури 0 — 8 °С до тем­ператури в товщі продукту не вище ніж 8 °С.

Продукти, теплове оброблення яких здійснювалось у металевих формах, у гарячому вигляді підпресовуються, перекидаються над ванною для стікання бульйону і жиру. Після стікання сировину у формі охолоджують до 8 °С. Охолоджену форму занурюють на кі­лька хвилин у гарячу воду, а потім форми перекидають над сто­лом і продукт випадає на стіл. Продукт зачищають від жиру та застиглого бульйону й упаковують у жиростійкий папір або пер­гамент.

Підготовка продуктів до реалізації. Усі продукти без обо­лонки й шкури (окости, рулети, корейки, грудинки, буженину та ін.) обряджують — зачищають від патьоків жиру, плісняви, сажі, бахроми, з варених і варено-копчених окостів видаляють тазову кісту (якщо її не видалили при формуванні) і загортають у жиро­стійкий папір, целофан, пергамент, підпергамент чи інші прозорі полімерні плівки, дозволені до використання Міністерством охо­рони здоров’я України.

При порушенні цілісності поверхневої оболонки або плівки до­пускається реалізовувати нецілі варені рулети, окости, шинки для сніданку, копчено-запечені вироби. Для цього пошкоджені місця зарівнюють, обгортають серветкою із целофану, жиростійкого па­перу, пергаменту та інших дозволених матеріалів і фіксують її шпагатом, нитками або гумовою обгорткою.

Не допускаються до реалізації вироби зі свинини з залишками щетини, сторонніми смаком і запахом, сірими плямами, порожни­нами більше ніж 0,5 см, товщиною підшкірного жиру понад 4 см для окостів і корейки, понад 3 см — для рулетів і грудинки, понад 0,5 см — для балику, філе і знежиреного окосту; зі збільшеним понад норму вмістом кухонної солі та нітриту натрію.

На плівках незмивною харчовою фарбою наносять маркувальні дані із зазначенням найменування виробу, назви підприємства, хімічного складу, дати виготовлення, терміну зберігання та по­значення стандарту чи технічних умов на виготовлення продукту.

Продукт із соленого м’яса, бекон допускається реалізовувати у фасованому вигляді, упакованим у пакети під вакуумом у прозору термоосаджувальну бар’єрну плівку, що дозволені до використан­ня Міністерством охорони здоров’я України, порціями по 50, 100, 200, 250 і 300 г. На кожну одиницю упакованої продукції накла­дають чек із термочутливої чекової стрічки. Упаковану продукцію разом із ящиком вкладають у картонні, дощані, металеві чи полі­мерні ящики і закривають кришкою або жиростійким пакуваль­ним папером. Маса брутто не повинна перевищувати 30 кг.

Продукти із свинини та яловичини зберігають і реалізують за таких режимів:

♦ сирокопчені — за температури 12 °С і відносної вологості по­вітря (75 ± 5) % не більше ніж 15 діб, за температури від 0 до 4 °С — не більш як місяць, за температури -7.-9 °С — не більше ніж

4 місяці;

♦ копчено-варені, копчено-запечені, запечені — за температури від 0 до 8 °С і відносної вологості повітря (75 ± 5) % не більше ніж

5 діб;

♦ варені — за температури від 0 до 8 °С не більше ніж 4 доби;

♦ шпик, солений у шкурі, без шкури і в оболонці, за температу­ри від 0 до 8 °С не більше ніж 60 діб.

Продукти із свинини, яловичини, фасовані шматочками (пор­ціями) або нарізаними скибочками в прозорі газонепроникні плі­вки під вакуумом, зберігають за температури від 5 до 8°С, сиро- копчені — не більш як 15 діб, варено-копчені, варено-запечені, копчено-запечені, запечені та варені — не більш як 5 діб. На під­приємстві продукти зберігають до 24 год.