1.4. Особливості підприємницької діяльності в аграрному секторі

В аграрному секторі існує низка особливостей розвитку підпри­ємництва. Підприємництво сприятиме розширенню сфери при­кладання аграрної праці, створенню нових можливостей для пра­цевлаштування незайнятого сільського населення і вивільнених працівників з підприємств, що діють неефективно. Вільне підпри­ємництво здатне значно зміцнити економічну базу місцевих рад народних депутатів, позитивно вплинути на розвиток сіл, невели­ких міст.

Широкому розвитку підприємництва в аграрній сфері України заважають певні складності. Вони виникають, зокрема, через брак достатніх грошових заощаджень (первинного капіталу) працівників сфери АПК — потенційних підприємців; малооб’єктної виробничої й обслуговуючої матеріально-технічної бази; належного правового за­хисту і певних юридичних гарантій підприємців з питань власності, розпорядження майном, отримання і розподілу доходів.

Нині ухвалено законодавчі акти, що сприяють розвитку підпри­ємництва на селі. Проте законодавство тільки декларує правову ос­нову розвитку підприємництва, вростання його в економіку. Важли­ве значення мають також розроблення принципів підприємництва, визначення практичних шляхів його розвитку і підтримка з боку держави і суспільства та ін.

Основні принципи вільного розвитку аграрного підприємництва такі: використання різних форм власності, господарювання і розмі­рів підприємств; переважний розвиток малого підприємництва; збе­реження і раціональне використання наявної матеріально-техніч­ної бази виробництва продовольства.

Перший принцип передбачає розвиток аграрного підприємницт­ва на основі всіх форм власності — державної, колективної та інди­відуальної (приватної). Це відповідає програмі роздержавлення та приватизації і забезпечує більш стійку основу для підприємництва в умовах ринку.

Виробництво валової сільськогосподарської продукції нині зосе­реджено переважно в приватному секторі (61,0 %). В особистих під­собних господарствах громадян виробляється 57,2 % такої продукції. Характерно, що в США на державні ферми (переважно ферми на­вчальних закладів, науково-дослідних установ тощо) припадає тіль­ки 0,6 %, на корпорації і спільні ферми (колективні, акціонерні або пайові господарства) — 40,2, на сімейні ферми — 59,2 % загального обсягу реалізованої сільськогосподарської продукції.

Сутність другого принципу полягає в необхідності поєднання рі­зних організаційних форм підприємницької діяльності: агрокомбі- натів, агрофірм, виробничих систем, державних підприємств, това­риств, міжгосподарських і спільних підприємств, акціонерних і па­йових товариств, агроцехів промислових підприємств, кооперативів, сімейних та індивідуальних господарств. Це забезпечить стійкість аграрної економіки в екстремальних умовах і конкурентність у гос­подарюванні.

Третій принцип розвитку підприємництва, враховуючи концеп­цію демонополізації, передбачає необхідність поєднання різних розмірів підприємництва незалежно від організаційних форм. Це можуть бути великі, середні й малі агрокомбінати, агрофірми, ко­оперативи, селянські (фермерські) господарства, особисті підсобні господарства громадян, агроцехи промислових підприємств, агро- дільниці міських жителів, кооперативи. Відмінність у розмірах гос­подарських одиниць в аграрному секторі зумовлена двома важли­вими природними чинниками: нерівномірним територіальним роз­селенням людей, що склалось історично, і різною характеристикою агропотенціалу земель.

Індекс коливання різних розмірів основного типу колишніх сіль­ськогосподарських підприємств колгоспів і радгоспів України ста­новив 4. Середній розмір ферм США коливається від 1145 до 6,3 га, тобто індекс коливання становить 200. У колишній Югославії, крім 2,6 млн селянських господарств (в середньому по 3,5 га), функціо­нують 815 землеробських кооперативів і 86 великих агропромисло­вих комбінатів. Комбінати й кооперативи, маючи 17,4 % землі та 16,3 % худоби, дають 30,1 % валового виробництва і 51 % товарної сільськогосподарської продукції. Решта припадає на дрібні індиві­дуальні господарства.

Четвертим принципом розвитку підприємництва є широке залу­чення до нього громадян на основі прискореного розвитку дрібного аграрного підприємництва з дотриманням оптимальних співвідно­шень різних типорозмірів господарств. Концентрація і централіза­ція виробництва призвели не тільки до важкокерованої гігантоманії господарств, а й до зменшення кількості неповних господарів. Якщо вважати голів колгоспів і директорів радгоспів, які найбільше від­повідали за стан економіки господарств, побічними (неповними) господарями, то в нашій країні був найнижчий рівень господарської відповідальності. Цей показник може визначатися як зворотне зна­чення розміру об’єкта господарської відповідальності з розрахунку на одного суб’єкта господарської відповідальності. З розрахунку на одного керівника (потенційного підприємця) сільськогосподарського підприємства в Україні до 2000 р. припадало 3420 га землі, тоді як на одного фермера — 38 га. З розрахунку на одного фермера в сере­дньому припадає землі: у США — 179 га, Франції — 17, ФРН — 17, Великій Британії — 65, Нідерландах — 6, Данії — 31, Швеції — 27, Фінляндії — 13 га. Повна і персональна відповідальність за госпо­дарську діяльність і майно — найістотніший показник підприєм­ництва.

П’ятий принцип розвитку підприємництва передбачає сприяння поглибленню спеціалізації й розширенню кооперації. Підприємни­цтво тісно пов’язане з професіоналізмом, ґрунтується на ньому, по­роджує і поглиблює його. Професіоналізм, у свою чергу, породжуєть­ся спеціалізацією праці й сприяє її поглибленню. Поглиблення спе­ціалізації з метою збереження виробничо-технічних зв’язків потре­бує розвитку і розширення кооперації.

Зарубіжна практика розвинених країн підтверджує, що з розвит­ком малого підприємництва поглиблюється спеціалізація і особливо швидко розширюється кооперація.

Невеликий розмір господарств не виключає їхньої спеціалізації. Вона існувала і поглиблювалась упродовж багатьох років у колиш­ній Югославії. В Китаї, де широко розвивається сімейний підряд, через два роки після введення підрядної організації праці (1980 р.) з’явилися перші спеціалізовані підрядні двори. В 1984 р. при дуже невеликих розмірах їх було вже 14 %.

Шостим принципом розвитку підприємництва є збереження і більш результативне використання наявної матеріально-технічної бази виробництва продовольства, що зумовлено насамперед специ­фікою економічної ситуації в країні. Розвиток малого підприємниц­тва потребує створення нової малооб’єктної матеріально-технічної бази виробництва. Проте держава, суспільство в цілому, а тим біль­ше потенційні підприємці не мають потрібних ресурсів для реаліза­ції цього завдання найближчим часом. Вийти із становища, що склалося, можна завдяки розвитку підприємництва на наявній ма­теріально-технічній базі виробництва продовольства і поступовому створенню ефективнішої аграрної основи.

З урахуванням здійснення цих принципів можливі й доцільні такі конкретні шляхи розвитку аграрного підприємництва:

► контрактне підприємництво на діючих і створених заново державних і колективних підприємствах;

► створення селянських (фермерських) господарств;

► розширення кількості й розмірів особистих підсобних госпо­дарств сільських жителів;

► розвиток агроцехів підприємств інших галузей народного гос­подарства;

► розвиток агродільниць міських жителів;

► розвиток приватних агрофірм і приватно-орендних підпри­ємств.

Агробізнес є формою підприємництва в аграрному секторі еконо­міки країни. До агробізнесу залучаються всі виробничі та обслуго­вуючі сфери діяльності агропромислового комплексу.

Систему економічних відносин в агробізнесі можна показати у вигляді схеми (рис. 1.1).