Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.1. Форми власності в агропромисловому комплексі України

Власність складається з сукупності еко­номічних, правових, політичних, соціальних і психологічних відносин. В агропромисло­вому комплексі тривалий час основою вироб­ничих відносин була суспільна власність — державна і колгоспно-кооперативна. З пере­ходом до ринкових відносин формується приватна власність на землю та інші засоби виробництва. З цією метою власність держав­них і колгоспно-кооперативних підприємств була приватизована і трансформована в приватну власність їхніх працівників. Це створило умови для вільного володіння, ко­ристування і розпорядження власністю ко­лишніх підприємств безпосередньо в інтере­сах нових власників.

У сільському господарстві відповідно до Закону України «Про форми власності на землю» встановлено три рівноправні форми власності на землю: державна, колективна, приватна.

Як відомо, державна власність належить народу, всьому суспільству, а колективна — певному колективу. Колективна власність відрізняється від державної меншим рівнем усуспільнення. При цій власності працівник не має прямого інтересу до майна і землі. Нині в державних і колективних сільськогосподарських підприємствах кожен працюючий може приватизува­ти майно і землю. У цьому разі колективна власність трансформу­ється в приватну власність цих громадян. Як засвідчує світовий до­свід та невелика практика роботи господарств в Україні, при прива­тній власності виникнення, зміни і призупинення правовідносин власності пов’язані з наявністю визначених юридичних фактів. Не­обхідність правового регулювання цих питань спричинена вимогами захисту власника, свого права влас­ності, тобто забезпечення гарантій захисту економічних інтересів власників.

Первинним способом виникнення права власності та його прид­бання є матеріальне виробництво, господарська діяльність. Праця людини — основа створення і примноження її власності. Зако­нодавства практично всіх західних країн додержуються принципу римського права, відповідно до якого результати роботи вважаються «об’єднаними» із землею і належать власнику землі. Власність кож­ного громадянина на землю та майно має бути юридично оформле­на. Права власності на землю і права приватної власності гаранту­ються Конституцією України.

Приватна власність сприяє кращому збереженню і використанню землі та інших засобів виробництва. У господарствах, що засновані на приватній власності, вища відповідальність, мотивація, актив­ність працівників, ефективніше використовуються капітальні вкла­дення, інвестиції, кредити і позики. У таких господарствах вищий рівень інтенсивності та ефективності виробництва, окупність капі­талу, у тому числі вартість землі.

Отже, на селі основним суб’єктом аграрних відносин має ста­ти товаровиробник-власник.

Зміна форм власності й, відповідно, господарювання є основним напрямом аграрної реформи. Затвердивши нові відносини власнос­ті, можна перейти до реальної зміни виробничих відносин в сільсь­кому господарстві. Формування виробничих відносин на основі при­ватної власності найбільш повно відповідає сутності товарно- грошових відносин та інтересам сільгосптоваровиробників.

Правовою основою утвердження нових форм власності в Україні є чинне законодавство. Воно сприяє реформуванню АПК, створенню форм господарювання підприємницької спрямованості.

Характерною ознакою державного сільськогосподарського під­приємства є те, що воно володіє, користується і розпоряджається майном за своїм розсудом, веде виробництво на принципах пов­ного господарського розрахунку, забезпечує розвиток виробництва і матеріальне стимулювання працівників. Основна мета діяльнос­ті — одержання максимального прибутку, досягнення високої окупності авансованого капіталу. Це не суперечить вимогам рин­ку, а діяльність цих господарств також повинна мати підприєм­ницький характер, особливо відносно реалізації вільної від держ­замовлень продукції. Державне підприємство несе повну відпові­дальність за раціональне використання земель і всього виробничо­го потенціалу.

Колективна власність є на підприємствах, що працюють в умовах кооперування, на добровільному співробітництві товаровиробників- власників. Такі агроформування самостійні, функціонують на прин­ципах підприємництва і самоуправління. При цьому колективні підприємства — це юридичні особи, що діють на підставі статуту. Втручання держави та інших органів у господарську та іншу діяль­ність підприємств не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Нові форми власності, особливо приватної, затверджуються від­повідно до вимог Законів України «Про власність», «Про форми власності на землю», «Про підприємства в Україні», «Про підпри­ємництво», «Про господарські товариства», «Про селянське (фер­мерське) господарство», Постанов Верховної Ради України «Про земельну реформу», «Про оренду землі», «Про прискорення зе­мельної реформи і приватизації землі», Земельного та Цивільного кодексів України, Указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогос­подарського виробництва», «Про порядок паювання земель, пере­даних в колективну власність сільськогосподарським підприєм­ствам і організаціям».

Основна причина реформування державної та колгоспно-коопе­ративної власності полягає у відсутності зацікавленості праців­ників у результатах своєї праці. Колективні та державні інтереси не збігалися з інтересами робітників, які не мали відношення ні до власності на землю і майно, ні до одержаної продукції та при­бутків.

Водночас вітчизняний і закордонний досвід переконливо засвід­чує високу ефективність сільськогосподарського виробництва, яке ґрунтується на приватній власності. Це і визначило необхідність формування дійсного власника, який вільно володіє землею та ін­шими засобами виробництва, визначає форму господарювання і розпорядження результатами своєї праці. Досвід підтверджується особистими підсобними та фермерськими (селянськими) господар­ствами. В особистих підсобних господарствах населення земля пере­буває в постійному користуванні, а одержаною продукцією власник розпоряджається на власний розсуд. Останніми роками цілеспря­мовано підтримувалися такі підсобні господарства. Внаслідок цього збільшилися розміри землекористування, а отже, і виробництво продукції.

Як засвідчує аналіз, сьогодні основна частка виробництва про­дукції (57,4 %) припадає на особисті підсобні господарства населен­ня. При цьому їм належить лише 14,6 % площі сільськогосподар­ських угідь. Без додаткових капітальних вкладень такі господар­ства більш успішно стримують падіння виробництва, ніж суспільний сектор.

Відповідно до Земельного Кодексу України ці господарства мо­жуть мати площу до 2 га. Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. передбачає подальшу підтримку особистих підсобних гос­подарств населення. З цією метою площа може бути розширена за рахунок частини землі, що відповідає земельному паю. Не ство­рюючи юридичної особи, працівник колективного підприємства має право одержати земельний пай для збільшення особистого підсобного господарства. Громадяни можуть викупати ту частину одержаної в користування землі, яка перевищує безоплатно при­ватизовану, за ціною, що відповідає грошовій оцінці, а не кон’юнктурі ринку.

Вже нині особисті підсобні господарства населення виробляють майже 66 % продукції тваринництва. Передбачено, що за рахунок земель запасу і резерву поблизу населених пунктів мають створю­ватися суспільні пасовища для випасу тварин сільських жителів. Особисті підсобні господарства стабілізують виробництво, стриму­ють його падіння, підтримують життєвий рівень населення, забез­печують йому хоч і невеликий, але додатковий до заробітної плати та пенсій дохід. Такі господарства можуть використовувати 15 — 20 % землі.

Нині в Україні функціонує понад 40 тис. селянських (фер­мерських) господарств. У загальному обсязі виробництва сільсько­господарської продукції їхня частка поки що невелика — близько 3,1 %. Відомо, що ефективність роботи фермерських господарств значно залежить від їхніх розмірів. За розрахунками найраціональ- ніший розмір фермерських господарств має становити 300 — 400 га, тоді як тепер він дорівнює лише 56 га. Передбачається збільшення оптимальних розмірів за рахунок кооперації та оренди земельних ділянок (паїв). При цьому оренді земельних ділянок належить тіль­ки 6,1 %. Фермер може орендувати земельні ділянки і земельні паї в одного або кількох власників єдиним масивом.

Отже, створюються сталі тривалі умови для організації ефек­тивного фермерського виробництва на площах, які забезпечують раціональне використання техніки, робочої сили і капіталу.

Введення податкових канікул для фермерів дає їм можливість працювати відкрито і повністю показувати реальні обсяги одержа­ної продукції та економічні результати діяльності.

Основні напрями формування приватної власності на землю і майно такі:

► паювання землі та майна колективної власності між членами колективу, враховуючи пенсіонерів підприємства, без виділення зе­мель у натурі (на місцевості). Кожному члену колективу відповідно­го підприємства видається сертифікат на право приватизації влас­ності на земельну частку (пай);

► визнання земельної частки (паю), майнової частки власністю члена колективу з усіма правами їх використання і розпоря­дження;

► визнання права вільного виходу кожного члена з колективно­го підприємства зі своєю земельною та майновою часткою (паєм); видача державного акта на земельну ділянку та виділення майна в натурі у разі виходу зі складу господарства;

► створення різних господарських формувань на основі приват­ної власності на земельну та майнову частку (пай) — індивідуаль­них, колективних на принципах кооперації власників;

► утвердження права передавати земельну ділянку в оренду в розмірі частки (паю), майна в розмірі частки (паю) основних фон­дів;

► розвиток фермерських господарств на принципах раціональної концентрації та спеціалізації, що ґрунтуються як на приватній влас­ності, так і на орендованих земельних ділянках і майні;

► розвиток особистих підсобних господарств населення на осно­ві розширення виробництва за рахунок власності на земельний пай.

Такий різносторонній порядок утвердження приватної власнос­ті сприяє також розвитку індивідуального виробництва, добровіль­ному об’єднанню власників для збереження цілісності великих то­варних господарств. Може бути досягнута висока ефективність і конкурентоспроможність нових виробничих структур, заснованих на приватній власності, орендних відносинах, колективних фор­мах організації праці, розвитку фермерських господарств, оптимального розміру з достатньою концентрацією і спеціалізацією ви­робництва .

Формування приватної власності на землю та майно в Украї­ні дасть змогу завершити реформування в напрямі створення різноманітних і рівноправних форм господарювання в поєднанні з колективною та індивідуальною організацією пра­ці.