2.2. Реорганізація і реформування сільськогосподарських підприємств

Сільськогосподарські підприємства мають реорганізовуватися і реформуватися з дотриманням таких вимог:

► добровільність членів підприємства у прийнятті рішення про реформування, час його проведення, вибір форм нових формувань, організаційно-методичних засад реструктуризації;

► підтримка колективних та індивідуальних інтересів усіх влас­ників земельних і майнових паїв;

► врахування пропозицій членів підприємства щодо організації проведення реформування, вільний доступ їх до всіх матеріалів, пов’язаних з приватизацією і реформуванням господарств.

Реформування сільськогосподарських підприємств — процес тривалий. Він має такі складові:

► інвентаризацію майна підприємства, всіх його активів та па­сивів, у разі потреби — переоцінення або уточнення вартості майна;

► паювання майна, визначення пайового фонду та індивідуаль­них майнових паїв членів підприємства;

► видача майна в натурі у разі виходу осіб зі складу колектив­них сільськогосподарських підприємств (КСП);

► паювання землі та видача державних актів на право приват­ної власності на землю;

► створення передумов для формування нових економічних при­ватних агроформувань;

► розподіл майна і землі між новими господарюючими суб’єктами у разі поділу господарства та створення на його основі двох чи більше юридичних осіб;

► розроблення установчих документів підприємств, створених унаслідок реструктуризації КСП та реєстрація нових юридичних осіб;

► проведення серед членів підприємства інформаційно- роз’яснювальної роботи з питань щодо реструктуризації;

► кадрово-управлінське забезпечення реструктуризації.

У процесі реструктуризації на основі колективних підприємств (КСП) створюються одне чи більше товариств з обмеженою відпові­дальністю (ТОВ), селянські (фермерські) господарства, кооперативи, приватно-орендні підприємства, інші організаційно-правові форми. Як правило, в таких агроформуваннях менше людей, управління здійснюється ефективніше, робота дає ліпші результати.

У більшості господарств України земля передана в колективну власність і розпайована. Кожен член колективу одержав сертифікат на земельний пай. Приватна власність на землю дає змогу на основі колективних господарств формувати підприємницькі структури гос­подарювання, нові виробничі відносини. Це сприятиме збереженню діючих організаційно-господарських комплексів та їхнього виробни­чого потенціалу. За таких обставин кожен власник одержить не тільки плату за свою працю, а й капітал у вигляді земельних і май­нових паїв. У таких формуваннях доцільно широко застосувати орен­ду та орендні відносини.

Орендні відносини стають конкретною формою реалізації влас­ності і виступають основним методом господарювання в рефор­мованих підприємствах, способом залучення зацікавлених інвес­торів, основою ефективного використання землі та майна. При цьому в балансі сільськогосподарських підприємств уперше перед­бачено відображати вартість землі, а орендну плату включати в собівартість продукції. Це сприятиме усуненню диспаритету цін, створить передумови для більш ефективного функціонування під­приємств.

Президент України в Указі від 3 грудня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора еконо­міки» поставив завдання провести організаційні заходи щодо ре­формування КСП на засадах приватної власності на землю та май­но наданням усім членам колективних сільськогосподарських під­приємств права вільного виходу зі своїми земельними і майновими паями та створення на їхній основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших структур, заснованих на приватній власності. Такі права гарантує Конституція України. Во­ни не можуть обмежуватися загальними зборами або іншими рі­шеннями.

Керівники господарств і спеціалісти, які користуються довірою власників землі та майна, можуть створювати на основі реформо­ваних підприємств приватні формування за рахунок оренди майна і землі членів колективу. Співзасновниками нових агроформувань можуть бути представники промислових, переробних, агросервіс- них підприємств, комерційних структур, банків як потенційні ін­вестори.

Суб’єктами власності є носії відносин власності. Основним носієм відносин власності, а отже, і суб’єктом приватизації виступають працівники підприємства, асоціація працівників, асоціація підпри­ємців, трудові колективи підприємств, трудові колективи підрозді­лів (бригада, цех, ферма, ланка, сім’я тощо), трудові колективи га­лузей, кооперативів, індивідууми, суспільні організації. Власник стає головним у процесі виробництва, тому він має бути господарем засобів виробництва, виробленої продукції та одержаних доходів. Господарюючі суб’єкти повинні мати статус вільних товаровиробни­ків, матеріально зацікавлених і відповідальних за результати своєї діяльності. За наявності таких виробників сільськогосподарської продукції формується підприємницьке середовище і ринкові відно­сини, які сприяють підвищенню ефективності виробництва. Щодо конкретного сільськогосподарського підприємства суб’єктами влас­ності є:

► працівники підприємства на момент ухвалення загальними зборами рішення про паювання майна;

► пенсіонери господарства незалежно від їхнього віку;

► тимчасово відсутні члени підприємства (призвані на військо­ву службу, направлені на навчання , особи , які перебувають у тривалому відрядженні, зберігають членство в певному господар­стві);

► колишні члени господарства, які одержали землю, але не одер­жали майнові паї;

► особи, звільнені за скороченням штатів, але не більше ніж два роки після звільнення;

► особи, які мають право повернутися на колишнє місце роботи згідно з чинним законодавством;

► особи, які стали інвалідами, працюючи на певному підприєм­стві, і нині не працюють;

► спадкоємці членів колективних господарств, які мають право на майновий пай.

Особи, не внесені до списку претендентів на майно, звертаються до комісії з реструктуризації з письмовою заявою про внесення їх до списку. Основний критерій одержання майна — участь у роботі підприємства з урахуванням стажу і заробітку, тобто трудового внеску.

Суб’єктами права державної власності на землю є Уряд України і місцеві органи державної виконавчої влади — Рада Міністрів Авто­номної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська мі­ські, районні державні адміністрації.

Суб’єктами права комунальної власності на землю є територіаль­ні громади сіл, селищ і міст. Право комунальної власності на землю реалізується територіальними громадами безпосередньо або від їх­нього імені органами місцевого самоврядування, а на земельні ді­лянки, що перебувають у спільній власності територіальних громад та в управлінні районних і обласних рад — відповідними ра­йонними й обласними радами.

Суб’єктами права колективної власності на землю є сільсько­господарські підприємства, яким земля передана у колективну влас­ність, та члени таких підприємств як колектив співвласників.

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сіль­ськогосподарського підприємства (КСП), сільськогосподарського ко­оперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами цього підприємства, кооперативу, товариства згідно із спи­ском, що додається до державного акта на право колективної влас­ності на землю.

Для паювання земель у підприємствах, кооперативах, товарист­вах створюються комісії з їхніх працівників, які затверджуються за­гальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства. Розміри земельної частки (паю), визначені комісією, затверджує ра­йонна державна адміністрація. Після затвердження результатів паювання земель відповідна районна державна адміністрація видає (з одночасною реєстрацією) кожному члену колективного сільського­сподарського підприємства, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству сертифікат на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка.

Право приватної власності громадян на землю засвідчується державним актом на право приватної власності на землю, який ви­дається і реєструється сільською, селищною, міською чи районною радами.

Об’єктами приватизації сільськогосподарських підприємств є ос­новні виробничі й оборотні засоби, створені за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Усе це оціню­ється у вартісному вираженні для встановлення пайового фонду підприємства.

Для розрахунку пайового фонду вартість усіх активів підприємс­тва зменшується на суму боргів (короткотермінової, довготермінової і реструктуризованої заборгованості), на вартість майна соціальної сфери, а також майна, що не підлягає паюванню (мережі водо- та газопостачання, дороги, меліоративні та осушувальні пристрої, об’єкти, створені за рахунок бюджетних коштів тощо). Як зазначено в «Рекомендаціях з паювання майна недержавних сільсько­господарських підприємств», при їх реструктуризації та виділенні майна в натурі їхнім членам в рахунок майнових паїв після відо­браження результатів інвентаризації, уточнення вартості майна та закриття відповідних рахунків у регістрах бухгалтерського обліку визначається пайовий фонд. Пайовий фонд визначається за фор­мулою

Пф = Оз + На + Вк + Ун + Дфв + Зз + Фа - — Кр — Рмв — Впз — Рб — Рм — Сс — Нп,

де Пф — пайовий фонд майна членів КСП; Оз — залишкова вар­тість основних виробничих засобів; На — залишкова вартість нема­теріальних активів; Вк — відновна вартість незавершених капіталь­них вкладень; Ун — відновна вартість невстановленого устаткуван­ня; Дфв — довготермінові фінансові вкладення; Зз — витрати і за­паси, які входять у валюту балансу; Фа — фінансові активи (інші позаоборотні активи, кошти, розрахунки та інші активи); Кр — кре­диторська заборгованість (довготермінові пасиви, розрахунки та ін­ші пасиви); Рмв — резерви майбутніх витрат і платежів; Впз — від­строчена податкова заборгованість; Рб — реструктуризований борг; Рм — розрахунки за майно; Сс — залишкова вартість об’єктів соціаль­ної сфери; Нп — залишкова вартість об’єктів, що не підлягають за рішенням загальних зборів паюванню.

У результаті визначення пайового фонду отримують суму пайо­вого фонду в грошовому вираженні. Для реструктуризації підпри­ємства потрібно скласти перелік майна на суму пайового фонду. Всі члени підприємства мають отримати документ (сертифікат, пайову книжку, свідоцтво), в якому засвідчується розмір майнового паю. Вони повинні знати, яке конкретно майно складає пайовий фонд, на які активи господарства вони можуть претендувати у разі виходу зі складу підприємства.

Об’єктом приватизації в агропромисловому комплексі є земля. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) усіх членів підприємства, кооперативу, то­вариства однакові. Вартість земельної частки (паю) для кожного підприємства, кооперативу, товариства визначається, враховуючи грошову оцінку переданих у колективну власність сільськогоспо­дарських угідь, та кількість осіб, які мають право на земельну част­ку (пай). Розміри земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються, виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для певного підприємства, кооперативу, товариства.

У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського коо­перативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою відводиться земельна ділянка в натурі (на місцевості) в установленому порядку і видається державний акт на право прива­тної власності на цю земельну ділянку.

Закон України «Про приватизацію майна державних підпри­ємств» прийнято 4 березня 1992 р. Верховна Рада України щороку розглядає звіт Кабінету Міністрів про виконання програми прива­тизації. Майно, що належить місцевим органам, приватизується і затверджується місцевими радами народних депутатів. Під час приватизації майна підприємств агропромислового комплексу ке­руються Законом України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі».

Об’єктами приватизації є майно державних підприємств — фер­ми, цехи, підрозділи, що виділяються в самостійні підприємства і становлять єдиний майновий комплекс.

Суб’єктами приватизації є державні органи приватизації, по­купці, продавці, представники і посередники. Державну політику в сфері приватизації проводять Фонд державного майна України та органи приватизації на місцях, які розробляють проекти місцевої приватизації, здійснюють методичне керівництво, організовують контроль за приватизацією, затверджують плани приватизації ко­мунального майна, виконують повноваження власника майна, що приватизується.

Порядок приватизації передбачає подання заяви про приватиза­цію державного майна або його частин, розгляд заяви, публікацію про ухвалення рішення щодо приватизації і створення комісії, за­твердження плану приватизації майна підприємства і його реаліза­цію. Ініціювати приватизацію можуть Фонд державного майна України, його відділення, місцеві органи, члени трудового колекти­ву, а також покупці. Заява подається до Фонду або до його органів за місцем розташування об’єкта. Приватизація здійснюється відпо­відно до розробленого комісією плану, де передбачені терміни, по­чаткова ціна об’єкта, розмір статутного фонду покупця, форми роз­рахунків.

Майно приватизується через його продаж на аукціоні за конкур­сом, продаж частин (паїв, акцій) майна на аукціоні, фондовій біржі або через викуп майна державного підприємства, зданого в оренду, викуп майна відповідно до альтернативного плану приватизації, ви­куп майна товариствами покупців. Державне майно можна придба­ти за рахунок власних та залучених коштів, приватизаційних папе­рів.

Приватизуючи майно державного підприємства через його ви­куп, продаж на аукціоні за конкурсом, між продавцем і покупцем складається відповідний договір купівлі-продажу.

Нині більшість сільськогосподарських підприємств реформується у напрямі підприємницьких структур ринкового типу.

Реструктуризація передбачає вибір організаційно-правової фор­ми підприємств і план післяреформеного розвитку агроформувань. Згідно з чинним законодавством підприємство може реструктуризу- ватися в господарські товариства: акціонерні (відкритого і закритого типу), з обмеженою або повною відповідальністю, командитні, сіль­ськогосподарські кооперативи, селянські (фермерські) господарства, приватно-орендні підприємства, індивідуальне підприємство без створення юридичної особи.

Для розроблення програми реструктуризації підприємства та її практичного здійснення важливо забезпечити:

► узгодження позицій членів підприємства щодо збереження ці­лісності підприємства чи доцільності його поділу на кілька струк­тур, їх кількості, розмірів, спеціалізації тощо;

► вивчення питань, пов’язаних з організацією використання прав на земельні й майнові паї;

► опрацювання варіантів кооперації новостворених підприємств;

► вибір форм використання об’єктів виробничої інфраструк­тури, в яких зацікавлені всі новостворені підприємства або части­на їх;

► вирішення низки питань соціального значення, праце­влаштування у нових формуваннях, соціальна підтримка їхніх членів, передавання об’єктів соціальної сфери на баланс місцевої влади.

Реструктуризація в підприємницькі структури може здійснюва­тися зі збереженням цілісності підприємств як єдиного господарсь­кого (земельно-майнового) комплексу або зі створенням на його ос­нові двох і більше господарських товариств-правонаступників. Створення підприємницької структури без поділу господарства на два і більше нових агроформувань доцільна у разі:

► необхідності збереження цілісності великих майнових (техно­логічних) комплексів (тваринницьких, птахівничих, овочевих, пере­робних тощо), руйнування яких призведе до великих економічних втрат;

► неможливості ефективного використання після розподілу об’єктів виробничої інфраструктури, зрошувальних систем тощо;

► відсутності реальних засновників і досвідчених керівників, здатних забезпечити ефективний розвиток створених унаслідок по­ділу нових підприємств.

Обґрунтування необхідності збереження цілісності підприємства має містити ризики та їхні наслідки, які можуть бути під час поділу підприємства. Якщо реструктуризація здійснюється без поділу під­приємства, то створюється одна юридична особа — правонаступник. При цьому засновниками можуть бути одна особа (приватне підпри­ємство, фермерське господарство), кілька осіб (товариство з обмеже­ною відповідальністю, командитне товариство) або багато осіб (акціо­нерне товариство, сільськогосподарський кооператив). Активи нової юридичної особи формуються за рахунок внесків засновників до ста­тутного фонду. Особи, які не є засновниками нового агроформу- вання, можуть передати новому підприємству своє майно в оренду або використовувати його в індивідуальному підсобному господар­стві. Земельні частки після виділення їх у натурі всі фізичні особи (у тому числі засновники) передають юридичній особі за договором оренди.

Другим варіантом створення підприємницьких структур на осно­ві сільськогосподарських підприємств є розподіл його на кілька но­вих формувань. Для цього мають бути:

► наявність доказових мотивів, що поділ підприємства — най- прийнятніший варіант реструктуризації, який забезпечить ефектив­ніше його функціонування порівняно зі збереженням цілісності підприємства;

► наявність лідерів, здатних за своїми менеджерськими якос­тями забезпечити ефективне функціонування нового агроформу- вання;

► обґрунтування організаційних підходів до поділу (за сіль­ськими поселеннями, за спеціалізацією, за структурними підрозді­лами реструктуризованого підприємства, за можливістю підприєм­ницької діяльності, за перспективними інтересами тощо);

► недопущення (обмеження) надмірного подрібнення підприємс­тва. Концентрація має бути умовою ефективного функціонування новоствореної виробничо-підприємницької структури;

► можливість (доцільність) організації у разі потреби коопера­тивних відносин між створеними в порядку поділу підприємствами.

Унаслідок поділу підприємства можуть створюватися два або більше підприємств-правонаступників.

Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації. Розробляється вона Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України один раз на три роки непізніше, як за місяць до затвердження Державного бю­джету.

Державну програму приватизації на 2000 — 2002 рр. затвер­джено 18 травня 2000 р. Вона визначає основні цілі, пріоритети, завдання та способи приватизації державного і комунального майна, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації, надхо­дження коштів до Державного бюджету, відповідні заходи щодо виконання цієї Програми. Основною метою приватизації цього пе­ріоду є створення умов для сприяння підвищення ефективності діяльності підприємств, установ, організацій та створення конку­рентного середовища, а також надходження до бюджету коштів від приватизації.

Пріоритетними завданнями приватизації є:

► приватизація підприємств виключно за кошти з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей;

► забезпечення інформаційної відкритості процесу приватизації;

► формування попиту на об’єкти приватизації вітчизняних та іноземних інвесторів;

► максимальне використання інституцій інфраструктури ринку цінних паперів;

► створення сприятливих умов для нових приватних власників;

► створення умов для подальшого розвитку фондового ринку;

► підвищення зацікавленості інвесторів щодо українських під­приємств на міжнародних ринках.

Державна програма приватизації на 2000 — 2002 рр. передбачає:

► загальні засади індивідуальної приватизації;

► підготовку підприємств до приватизації;

► реструктуризацію державних підприємств, господарських то­вариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації;

► принципи та порядок закріплення у державній власності па­кетів акцій;

► додержання вимог антимонопольного законодавства у процесі приватизації;

► реєстрацію прав власності у процесі приватизації;

► способи та порядок приватизації;

► галузеві та регіональні особливості приватизації.

Майно підприємств агропромислового комплексу приватизується з урахуванням положень Закону України «Про особливості прива­тизації майна в агропромисловому комплексі» та цієї Програми. Приватизації підприємств агропромислового комплексу може пере­дувати передприватизаційна підготовка відповідно до розділу «Під­готовка підприємств до приватизації».

При цьому у відкритих акціонерних товариствах (ВАТ), створе­них на основі державного майна підприємств агропромислового комплексу, які приватизуються відповідно до ст. 25 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплек­сі», у державній власності тимчасово терміном на три роки зали­шається 25 або 50 % статутного фонду плюс одна акція відповід­ного ВАТ.

Радгоспи та інші сільськогосподарські підприємства, підприємст­ва рибного господарства можуть приватизуватися перетворенням їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

У разі перетворення радгоспів та інших державних сільсько­господарських підприємств на колективні сільськогосподарські під­приємства бізнес-план не розробляється, вартість об’єкта привати­зації оцінюється відповідно до Методики оцінювання.

Не потребують погодження з Кабінетом Міністрів України умови приватизації підприємств агропромислового комплексу, вартість майна яких недостатня для формування статутного фонду акціонер­ного товариства.

Радгоспи та інші сільськогосподарські підприємства, підприєм­ства рибного господарства, вартість майна яких недостатня для формування статутного фонду акціонерного товариства, привати­зуються перетворенням їх на колективні сільськогосподарські під­приємства.

У разі продажу акцій відповідного підприємства, яке підлягає приватизації у зв’язку з приведеним у відповідність з цією Програ­мою розмірів пакетів акцій, що тимчасово залишаються у державній власності, на пільги щодо безоплатної передачі майна, нереалізова­ного в повному обсязі під час розміщення решти акцій цього під­приємства, мають право:

► працівники радгоспу або іншого сільськогосподарського під­приємства та підприємств рибного господарства, що приватизу­ються, а також колишні працівники цих підприємств, які вийшли на пенсію, звільнені на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України і не працюють з моменту звільнення на інших під­приємствах;

► особи, які мають право відповідно до законодавства поверну­тися на попереднє місце роботи на цьому підприємстві;

► інваліди, звільнені через каліцтво або професійне захворю­вання, та працівники, звільнені за станом здоров’я;

► працівники соціально-культурних і оздоровчо-лікувальних за­кладів, що приватизуються у складі підприємств, на балансі яких вони перебувають.

Об’єкти, розташовані у зоні гарантованого добровільного відсе- лення з території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслі­док Чорнобильської катастрофи, приватизуються з урахуванням вимог Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської ката­строфи».

У 2000 - 2002 рр. передбачаються такі обсяги приватизації:

Програма також передбачає:

► фінансові результати виконання програми;

► реалізацію та контроль за виконанням договірних умов;

► післяприватизаційну політику держави;

► заходи щодо виконання програми.

Виконання Державної Програми контролюють Верховна Рада України, заслуховуючи на своїх засіданнях звіти Фонду, і Кабінет Міністрів України, який періодично заслуховує на своїх засіданнях керівників Фонду, органи виконавчої влади, Раду Міністрів Авто­номної Республіки Крим.

Персональна відповідальність покладається на голову Фонду, керівників органів виконавчої влади, уповноважених управляти державним майном, а також на голів обласних державних адмініст­рацій — щодо приватизації майна, яке перебуває у державній влас­ності.

Права, обов’язки та відповідальність власників і користувачів земельних угідь. Отримання громадянином України державного акта на право приватної власності на землю засвідчує його перехід у новий статус — статус власника конкретної земельної ділянки. Статус землевласника дає селянинові право повного розпо­рядження земельною ділянкою на власний розсуд, але згідно з чинним законодавством. Цей статус зменшує залежність селянина від первинності господарства та забезпечує підвищення рівня його доходів.

Власники земельних ділянок можуть добровільно створювати на основі належних їм земельних ділянок спільні сільськогосподарські підприємства, асоціації, спілки, акціонерні товариства, інші коопе­ративні підприємства і організації, передавати ці ділянки у спад­щину, дарувати, обмінювати, віддавати під заставу, здавати в орен­ду, продавати громадянам України без зміни цільового призна­чення земельних ділянок.

Власники земельних ділянок мають право обрати одну з трьох запропонованих земельним законодавством можливостей.

По-перше, вони можуть самі господарювати на землі, створюю­чи або беручи участь у сільськогосподарських підприємствах різних типів чи їхніх об’єднаннях.

По- друге, селяни мають право здійснити відчуження отриманої у власність земельної ділянки шляхом купівлі-продажу, дарування, обміну тощо.

По- третє, вони можуть передавати земельну ділянку в оренду іншому сільськогосподарському підприємству, яке забезпечить ефек­тивне використання земельної ділянки і сплачуватиме її власникові орендну плату.

Власники та користувачі земельних угідь несуть відповідаль­ність за:

► ефективне використання землі відповідно до цільового при­значення та проекту внутрішньогосподарського землеустрою;

► використання природоохоронних технологій виробництва;

► погіршення екологічної обстановки внаслідок своєї господар­ської діяльності.

Власник і користувач земельних угідь має здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель; раціональної організації території; збереження і підвищення родючості ґрунтів, а також інших власти­востей землі; захисту земель від водної й вітрової ерозій, селів, під­топлення, засолення, забруднення відходами виробництва та від інших процесів руйнування; дотримання прав інших землевласни­ків, землекористувачів, у тому числі орендарів.

Використання землі в Україні платне. Плата за землю стя­гується у вигляді земельного податку або орендної плати, визначе­ного залежно від грошової оцінки землі.

Відповідно до Закону України «Про плату за землю» земельний податок на сільськогосподарські угіддя, що використовуються за ці­льовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони належать, стягується за ставкою 0,1 % від грошової оцінки ріл­лі, луків і пасовищ, 0,03 % — для багаторічних насаджень. 31 липня 1997 р. — згідно із Законом України «Про Державний бюджет Укра­їни на 1997 рік» зазначені ставки збільшені у 1,81 раза і встанов­лені у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, луків і пасовищ — 0,181; багаторічних насаджень — 0,0543. Влас­ники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Земельний податок сплачується рівними частками власниками землі й землекористувачами-виробниками товарної сільськогоспо­дарської продукції. Ставки земельного податку з 1 га землі населе­них пунктів, грошову оцінку яких встановлено, збільшені у 1,81 ра­за і становлять 0,18 % від їх грошової оцінки. Земельний податок за ділянки у межах населених пунктів сплачується у розмірі 3 % від суми земельного податку, обчисленого у розмірі 1 % від грошової оцінки ділянки, якщо вона проведена. Там, де грошову оцінку зе­мельних ділянок не визначено, податок за них стягується за серед­німи ставками податку, встановленого Законом.