Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.5. Організаційні та правові аспекти відносин орендарів і орендодавців

Оренда заснована на договорі про строкове платне володіння і користування землею та майном, які необхідні орендареві для здій­снення підприємницької та іншої діяльності.

Оренда — це одержання на певний період прав володіння і користування майном, землею та іншими засобами виробництва, за допомогою яких здійснюється підприємницька діяльність.

Передані в оренду майно та земля залишаються власністю орен­додавця. Орендар володіє і користується орендованими землею та майном, уся вироблена продукція є його власністю, якою він вільно розпоряджається.

Частина продукції може переходити у власність орендодавця як орендна плата. Якщо з дозволу орендодавця орендар виконує за рахунок свого доходу роботи, спрямовані на поліпшення майна, то після припинення договору оренди він має право на відшкоду­вання з боку власника майна, землі понесених витрат за умови, що такі дії передбачені договором. Визначення розмірів платежів за орендовані земельні ділянки та майно передбачається догово­ром оренди. За техніку, що передається в оренду з різними термі­нами служби, бажано застосовувати орендну плату з урахуванням зносу. Розмір орендної плати за будівлі, споруди, техніку визна­чають з таким розрахунком, щоб компенсувати витрати, пов’язані з придбанням основних засобів і одержанням прибутку в межах банківського відсотка. Орендна плата за робочу і продуктивну ху­добу має забезпечувати відшкодування її вартості й одержання прибутку.

Правове регулювання оренди землі здійснюється відповідно до Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. та Поста­нови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку дер­жавної реєстрації договорів оренди землі». У цих документах визна­чено конкретний механізм набуття, реалізації й припинення права на оренду земельної ділянки.

Як зазначалося, в Україні створено вагомі передумови для поси­лення соціального захисту власників земельних паїв. Проте, з іншого боку, будь-який користувач землі, який не оформив права власності на землю, не уклав договору оренди, взагалі не має юридичного пра­ва на її використання і отримання доходу. В балансі сільськогоспо­дарських підприємств вперше передбачено відобразити вартість зем­лі, орендну плату включати в собівартість сільськогосподарської про­дукції.

Взаємовідносин між орендарями і орендодавцями регулюються відповідними договорами. У договорі передбачаються такі істотні умови:

1) об’єкт оренди;

2) термін договору оренди;

3) орендна плата (розмір, форма платежу, термін і порядок вне­сення та перегляду);

4) цільове призначення, умови використання і збереження влас­тивостей землі;

5) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

6) існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки.

Значення оренди. Для розвитку особистих підсобних і фер­мерських (селянських) господарств оренда є важливим чинником оптимізації виробництва і підвищення його ефективності в умовах ринку. Через оренду можна забезпечити вільне переливання зе­мельних ресурсів від одних користувачів до інших, які результатив­ніше працюють. Якщо купівлі-продажу землі немає, то оренда ви­ступає як важливій засіб ефективнішого розподілу ресурсів. Оренда вигідна як фермерам-початківцям, які не мають достатнього капі­талу для придбання землі, так і тим фермерам, які прагнуть роз­ширити виробництво, не беручи землю у власність. Оренда вигідна орендодавцям, особливо пенсіонерам. Земля в оренді обробляти­меться, приноситиме їм додатковий дохід, право власності не буде втрачено. Орендні відносини розвиватимуться і поглиблюватимуть - ся. Вони сприятимуть більш повному використанню земельних ре­сурсів, а отже, підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва в цілому.

Нині особисті підсобні й селянські (фермерські) господарства надто погано забезпечені матеріальними ресурсами, насамперед технікою. При такому стані проблематичною стає інтенсифікація виробництва, що може призвести до стримування зростання обсягів виробництва продукції, доходів від фермерського та особистого під­собного господарства. Вирішити проблему за рахунок придбання нової техніки через її дорожнечу також не можна. В цих умовах важ­ливо об’єднати зусилля власників особистих підсобних господарств, фермерів і колективних господарств.

Організаційними структурами щодо раціонального викорис­тання техніки для індивідуальних господарств можуть бути това­риства із спільного використання сільськогосподарської техніки. Можуть організовуватися та успішно функціонувати також фер­мерські механізовані кооперативи. Потребується підтримка, пов’язана із створенням приватних підприємств з наданням меха­нізованих послуг фермерам. Як засвідчив світовий досвід, позитив­но зарекомендували себе прокат і оренда сільськогосподарської техніки при обслуговуванні фермерів.

У кооперації з колективними сільськогосподарськими підпри­ємствами особисті підсобні і фермерські господарства можуть забезпечити себе сервісним і консультаційним обслуговуванням. Такої кооперації досягають через систему договорів, формування об’єднань, асоціацій, часткову участь капіталом. Через кооперацію з великими сільськогосподарськими підприємствами індивіду­альні господарства можуть забезпечуватися кормами, насінням, худобою, племінною продукцією, ветеринарним обслуговуванням і виконанням сільськогосподарських робіт. На особливу увагу за­слуговує фінансове забезпечення індивідуальних господарств. Ба­нківська система їх практично не кредитує, інвестиції не надхо­дять. Ці господарства орієнтуються переважно на власні кошти. Тому важливим є створення кредитно-фінансових структур на не­формальній основі. Кошти дрібних підприємців можуть акумулю­ватися у вигляді пайових внесків до кредитних кооперативів- товариств.

Визначення кращих варіантів залучення засобів виробництва у діяльності господарюючих суб’єктів. Вирішальне значення в успі­шному функціонуванні різних форм господарювання належить створенню надійної матеріально-технічної бази. Недостатність техніки при постійному дефіциті фінансових ресурсів потребує ви­бору найраціональніших шляхів залучення засобів виробництва. Довготермінові вкладення у вигляді інвестицій необхідні для створення нових і модернізації реформованих господарств, освоєн­ня прогресивних технологій і придбання сучасної техніки. Зреш­тою, оновлення засобів виробництва має забезпечити високоефек­тивне виробництво конкурентоспроможної продукції, сприяти до­сягненню максимального прибутку і окупності авансованого капі­талу.

Особливу увагу при формуванні засобів виробництва слід приді­ляти індивідуальним господарствам. Як показує аналіз, навіть те­пер питома оснащеність технікою селянських (фермерських) госпо­дарств порівняно з великими значно вища. Водночас кількість тех­ніки з урахуванням специфіки її використання в селянських госпо­дарствах забезпечує потребу лише на третину.

Отже, прагнення до повного забезпечення технікою індивідуаль­них господарств потребує істотних капітальних витрат, які до того ж буде складно окупити. Тому пріоритетним напрямом придбання та використання сільськогосподарської техніки для всіх форм господа­рювання має стати кооперація, взаємодопомога.

Порівняльну оцінку доцільності індивідуального та спільного використання техніки для господарюючих суб’єктів можна навести за такою методикою. Витрати, пов’язані з використанням техніки для господаря-власника (£ вл ) при її одноосібному використанні, визначатимуться так:

де ^ вл — витрати на використання машини в і-й сезон її експлуа­тації, грн; В— ціна машини на момент придбання, грн; К— коефі­цієнт переоцінки основних засобів; А — коефіцієнт амортизаційних відрахувань;В^ — сума кредиту, що обслуговує в і-й рік і взятий для придбання певної машини, грн; В п — банківський позиковий

відсоток; т — кількість років, на яку надано кредит.

При цьому собівартість одиниці роботи становитиме

При використанні техніки інших господарств вартість одиниці механізованих робіт для власника зменшиться і становитиме

де N вл — обсяг робіт власника техніки, од. роб.; N ст — обсяг робіт,

виконаних на сторону (робіт користувача) , од. роб.

При цьому економічна вигода господаря машини на одиницю ро­біт, яка визначається економією прямих фінансових витрат на об­слуговування кредиту, забезпечення її робочого стану і, отже, онов­лення, становитиме

Для сільськогосподарського підприємства, у тому числі фермера, який не має техніки, є два виходи:

► придбати техніку за ціною, що є на певний момент часу, та за умовами одержання кредиту;

► скористатися технікою іншого підприємства на договірних за­садах та за умови взаємодопомоги.

У першому випадку вартість його механізованих робіт станови­тиме

де Вн — вартість нової техніки, грн; Внв — річний банківський відсоток, у частках.

Собівартість одиниці роботи при цьому становитиме

У другому випадку вартість механізованих робіт сільськогоспо­дарського підприємства дорівнюватиме вартості одиниці механізо­ваних робіт власника техніки, тобто £ 2 + £ і.

Економічна доцільність користувача послуг визначається тим, що витрати на утримання техніки завжди будуть нижчими, оскіль­ки ціна нової аналогічної машини завжди буде вищою за придбану раніше:



Користувач матиме економічну вигоду, коли

Якщо, то ця нерівність правильна (або користувач має

вигоду) при всіх значеннях N ст, які відповідають такій умові:

Користуючись формулами (4) і (7), визначимо також значення N ст, при якому економічна вигода власника техніки та її користу­вача дорівнюватиме N сто.

З рівності Евл = ЕкОр одержимо

Рівняння (10) має єдиний правильний розв’язок:

Якщо N ст > N стО, то економічна вигода власника техніки біль­ша, ніж користувача техніки, в протилежному випадку більшу еко­номічну вигоду матиме користувач.

Як засвідчує аналіз, при спільному (за договором або на принци­пах взаємодопомоги) використанні техніки її власник має стовідсот­кову економічну вигоду, а користувач техніки — лише 87,6%.

Щоб вирішити питання — купувати машину чи брати її напро­кат, скористаємося формулою

де Б — мінімальна площа (обсяг робіт, коли доцільно придбати ма­шину, а не брати її напрокат), га; С — щорічні постійні витрати на машинно-тракторний агрегат (співвідношення з часом роботи трак­тора і сільськогосподарської машини на окремих видах робіт); П — щорічна плата за прокат; З — змінні витрати, пов’язані з машинно- тракторним агрегатом.

Найдоцільніший варіант використання основних засобів ви­робництва за інших однакових умов має забезпечити збільшення виробництва продукції, зниження її собівартості, підвищення рента­бельності підприємства. Відносний приріст прибутку має бути ви­щий, ніж збільшення вартості основних виробничих фондів.

Щодо економічної оцінки вибору варіантів будівель, обчислю­ються показники будівельної та технологічної частин, які визнача­ють вартість технологічного устаткування, його металомісткість, енергоємність, трудомісткість та інші експлуатаційні витрати.

Економічну ефективність капітальних вкладень щодо варіантів будівель, споруд установлюють за такими показниками:

1. Рентабельність

де Ц — вартість річної продукції в цінах реалізації; С — собівартість продукції; К — сума капітальних вкладень.

2. Питомі капітальні вкладення

де К — сума капітальних вкладень; П — вартість продукції підпри­ємства.

3. Термін окупності капітальних вкладень

де К — сума капітальних вкладень; Ц — вартість продукції в цінах реалізації; С — собівартість продукції.

4. Термін окупності додаткових капітальних вкладень

де Кі і К2 — капітальні вкладення щодо порівняльних варіантів; Б! і Е2 — експлуатаційні витрати щодо порівняльних варіантів.

5 Коефіцієнт порівняльної ефективності

де т2 — термін окупності додаткових капітальних вкладень.

Щодо системи цих показників, оцінюються всі можливі варіанти зведення будівель і споруд, собівартість продукції, рентабельність, термін окупності капітальних вкладень і коефіцієнт ефективності.