4.2.2. Виробничі кооперативи

Особливої уваги заслуговує нині й така форма господарювання та малого бізнесу на селі, як виробничі кооперативи. Це єдиний тип підприємства, членом якого може бути лише той, хто в ньому пра­цює. Сюди немає ходу власникам тіньового капіталу, тоді як в інші форми господарювання доступ їм відкритий. Переваги кооперативів наочно виявляються при їх зівставленні з іншими формами госпо­дарювання на селі, насамперед при працевлаштуванні селян. Так, створені на основі КСП приватно-орендні підприємства, різного ро­ду господарські товариства охоче беруть в оренду земельні паї се­лян, відмовляючи водночас багатьом із них у працевлаштуванні. Саме це стало однією з причин зростання безробіття на селі.

Отже, «надлишок» селян зумовлений не стільки професійною не­придатністю їх, скільки структурними змінами у нових формуван­нях, які масово відмовляються від низькорентабельних і збиткових галузей, переорієнтовуючись на виробництво високодохідної продук­ції, передусім соняшнику, зерна. Тому сільськогосподарські підпри­ємства лише у 2000 р. позбулися понад 700 тис. голів великої рога­тої худоби (у тому числі 624 тис. корів) і 1,7 млн свиней (40 %). За таких обставин «непотрібними» стали також працівники, які обслу­говували це поголів’я (табл. 4.5). Водночас у господарствах населен­ня поголів’я великої рогатої худоби збільшилося на 11 ,7 % (у тому числі корів на 5,3 %), овець і кіз — на 9,2 %.

Сільське безробіття — явище набагато небезпечніше за міське. Міському жителю простіше переїхати до іншого міста (краю) на за­робітки, а селянин тримає домашнє господарство, яке потребує по­стійного догляду, і землю, навіть якщо на ній господарює хтось ін­ший. Свою роль відіграє й сільська ментальність. На тих, хто запо­чаткував свою справу і почав вибиватися зі злиднів, часто дивлять­ся з-під лоба.

З юридичної точки зору, не є протиправним, коли засновники приватно-орендних підприємств, господарських товариств відмов­ляються укладати трудові угоди з колишніми членами КСП. Вони діють відповідно до законів ринку, які передбачають одержання максимально можливого прибутку. Цьому підпорядковується також структура виробництва і, отже, потреба в робочих руках.

Інша ситуація у виробничих кооперативах. Тут селяни самі ду­мають про себе і про свою зайнятість. Непрацездатні власники земель­них і майнових паїв отримують від кооперативів соціальний захист. Власність усіх кооператорів (як працюючих, так і асоційованих чле­нів) може використовуватись як застава для отримання кредитів.

Переваги кооперативів поки що повністю не реалізовані. Сьогод­ні їм потрібно вистояти, не піддаватись спробам нової реорганізації. Для них першочерговим завданням є глибока, внутрішньогосподар­ська реструктуризація, реальна приватизація невеликими трудо­вими колективами конкретних засобів виробництва (тваринниць­ких ферм, машинно-тракторного парку, транспортних засобів, ре­монтних майстерень тощо) і конкретних земельних масивів, що об­роблятимуть ці трудові колективи.

Важливим нині є не перетворення одних господарських структур на інші, не нав’язування якоїсь однієї форми, не уніфікація сіль­ськогосподарських підприємств. Нехай вони будуть різні, змагають­ся між собою і доводять свого конкурентоспроможність. Постійна оцінка організаційно-правових форм господарювання має забезпе­чити належне реагування на зміни в соціально-економічних відно­синах через удосконалення законодавчої бази.

У бюджеті завжди передбачається фінансування через цільові програми приватних господарств, щоб цим заохотити, підтримати приватника і в цілому розвиток малого бізнесу на селі. У 2000 р. це, наприклад, забезпечило можливість у 3 - 4 рази збільшити вироб­ництво тваринницької продукції.