Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.2.4. Інші форми малого бізнесу в аграрному секторі

На селі можуть формуватися також інші форми господарювання: малі підприємства з перероблення сільськогосподарської продукції, надання послуг населенню щодо технічного, ветеринарного, соціаль­но-побутового обслуговування, з організації пунктів по заготівлі мо­лока і худоби тощо.

Досвід функціонування малого бізнесу на селі дає змогу сформу­вати такі основні проблеми, які стоять перед сільськими бізнесме­нами:

► необхідність у державній підтримці малого бізнесу як складо­вої аграрної реформи;

► необхідність у консультаціях щодо чинного законодавства та мікроекономіки, ухвалення Закону України «Про малий бізнес на селі»;

► відсутність детально розроблених механізмів взаємодії малого бізнесу з місцевою владою;

► повна невизначеність у питаннях соціального захисту як са­мих підприємців (власників і керівників), так і їхніх найманих пра­цівників;

► необхідність в інформаційних послугах (як з питань законо­давства, економіки, так і з питань попиту-пропозиції, пошуку парт­нерів);

► необхідність інвестування.

З метою вирішення зазначених проблем, державної політики та державного регулювання малого підприємництва в Україні розроб­лено певну правову базу. Зокрема, прийнято: Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19 жовтня 2000 р. № 2063-ІІІ; Укази Президента України «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва» від 22 січня 2000 р. № 89; «Про спрощену систему оподаткування, облі­ку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 р. № 727; Наказ Мінфіну України від 30 вересня 1996 р. № 196 «Про затвердження Положення про спрощену форму бухгалтерського об­ліку суб’єктів малого підприємництва» та ін. Так, у Законі України «Про державну підтримку малого підприємництва» зазначається, що суб’єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстро­вані у встановленому законодавством порядку як суб’єкти підпри­ємницької діяльності; юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми влас­ності, в яких середньооблікова кількість працюючих за звітний пе­ріод (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного вало­вого доходу не перевищує 500 тис. євро. (Щоправда, за обсягом річ­ного валового доходу, 500 тис. євро, можна всі або майже всі сільсь­когосподарські підприємства віднести до цього виду бізнесу.)

Аналізуючи розвиток малого бізнесу на селі, треба розглядати його в контексті з існуючими історичними традиціями та чинним законодавством. При цьому слід розрізняти підприємства малого бізнесу (юридичні особи) і приватних підприємців (фізичні особи). Перші можуть об’єднуватися, створюючи незалежні профспілки, а другі — через асоціації, спілки та об’єднання.

Отже, основна ідея підтримки та розвитку малого бізнесу на селі може бути реалізована в організації та цілеспрямованій взаємодії трьох сторін: місцева влада — центр сприяння розвит­ку приватного підприємництва — профспілка.

При цьому забезпечується взаємодія у таких напрямах: органі­заційному; консультативно-освітньому; соціальному; фінансово- інвестиційному; аналітичному.

Організаційний напрям передбачає розроблення загальних пи­тань аграрної політики підтримки та розвитку малого бізнесу: роз­роблення концепцій та програми розвитку малого бізнесу на селі з визначенням пріоритетних напрямів; організація взаємодії та зво­ротного зв’язку між сільською (місцевою) владою та підприємцями на засадах взаєморозуміння та спільного обговорення питань щодо кількості та розмірів місцевих податків, спільного вирішення соціа­льних питань відносно розвитку села, взаємного обговорення та ло- біювання законодавства у питаннях малого бізнесу.

Консультативно-освітній напрям спрямовано на створення та поліпшення загального рівня економічної освіти підприємницьких кіл та показ їхнього внеску у розвиток економіки села, сільських соціальних програм тепер і на перспективу.

Соціальний напрям передбачає створення та підтримку проф­спілок приватних підприємств та найманих працівників малого та середнього бізнесу, які є виразниками і захисниками соціальних потреб та вимог представників малого приватного підприємницт­ва.

Фінансово-інвестиційний напрям спрямовано на створення сприятливих умов і розроблення відповідних структур та механізмів на селі для інвестування тих галузей чи секторів малого бізнесу, які є пріоритетними для виконання як програми розвитку села, так й інших програм сільської влади.

Аналітичний напрям передбачає створення інформаційно- економічної аналітичної моделі розвитку секторів економіки села в цілому, отримання на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо розроблення та реалізації програм підтримки різних секторів економіки заради соціального і економічного розвитку села, в тому числі визначення пріоритетних галузей для першочергового інвес­тування.

При реалізації та посиленні взаємодії місцевої влади і малого та середнього бізнесу виникає потреба в об’єктивній та оперативній поінформованості відповідних установ регіональної влади про стан розвитку малих форм господарювання на селі. Для об’єднання у єдиному інформаційному просторі інтересів місцевої влади та при­ватного підприємництва слід створити єдину комп’ютерну систему, що дасть змогу наданням відповідного інструменту досягти мети їхнього взаємовигідного соціального партнерства. Це перспектива розвитку малого бізнесу на селі.

Нині в аграрному секторі складається суперечлива ситуація з формуванням виробничої інфраструктури. З одного боку, світовий досвід і здоровий глузд підказують необхідність побудови його ін­фраструктури на кооперативних засадах. З другого боку, коопера­тивна ідея з різних причин не сприймається ні селянами, ні місце­вими органами влади.

Ухвалення Закону України «Про сільськогосподарську коопера­цію» не стало поштовхом для створення обслуговуючих кооперати­вів, навпаки, на селі все більш глибокі корені пускають посередни­цько-комерційні структури, що призведе до неминучого зменшення прибутковості сільськогосподарських товаровиробників, послаблен­ня конкурентоспроможності вітчизняного сільського господаря. То­мупотенційному господарю землі в стратегічних планах бізнесових формувань, у кращому разі, відводиться скромна роль найманого працівника.

Підписання Президентом України 19 грудня 2000 р. Указу «Про заходи щодо кооперативного руху та посилення його ролі в рефор­муванні економіки України на ринкових засадах» політично важ­ливе тим, що вперше в історії незалежної України кооперативний рух визнано одним із важливих напрямів реформування економі­ки України на ринкових засадах. Цим указом зобов’язано вико­навчі органи влади приступити до розроблення і затвердження заходів щодо підтримки кооперативного руху, формування обслу­говуючих сільськогосподарських кооперативів, розвитку кредитних спілок та інших кооперативних формувань. Для майбутнього села важливо, щоб зазначений Указ став початком наміченого відро­дження вітчизняної кооперації, рішучого подолання псевдокоопе- ративного сприйняття цього дійсно економічного феномену, без якого не обходиться аграрний сектор будь-якої розвиненої країни світу.

Управління обслуговуючим кооперативом потребує спеціалістів з особливою підготовкою. Менеджери кооперативів володіють мис­тецтвом бізнесу, бо кооператив зосереджений у ринковій економі­ці. Водночас вони мають бути здатними до прозорого, демократич­ного управління підприємством на засадах неприбутковості, тобто в інтересах членів цього кооперативу. На жаль, на цій важливій ділянці у боргу перед селянами виявились аграрні навчальні за­клади.

Досвід формування обслуговуючих сільськогосподарських коопе­ративів вказує на потребу розроблення методології оподаткування кооперативів як неприбуткового підприємства. Тут потрібна істотна зміна в оцінюванні кооперативів як особливого типу підприємницт­ва місцевими органами ДПА України.

Зареєструвати обслуговуючий кооператив як прибуткове підпри­ємство означає порушити кооперативні принципи в самому зародку кооперативної ідеї, дискредитувати істину. Відродження істинної кооперації неможливе без добре відлагодженого кооперативного всеобучу. Одним із завдань кооперативної просвіти є викорінення спрощеного підходу до кооперативної моделі господарювання, а та­кож недопущення поширення псевдокооперативів, які дискредиту­ють сутність кооперації.

Не менш важливим є вміння переконати сільськогосподарських товаровиробників у перевагах кооперації, показати економічну ви­году від створення обслуговуючого кооперативу як способу продов­ження господарської діяльності, спільного виконання тих робіт, які економічно недоцільно виконувати кожному поодинці.

Агропромислове виробництво — це одна з найважливіших скла­дових економіки держави. Тут формується основна частина продо­вольчих ресурсів і майже три чверті роздрібного товарообігу. Це має визначальний вплив на гарантування продовольчої безпеки держа­ви, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, поліпшення жит­тєвого рівня населення. У сільському господарстві зайнята п’ята частина працівників усіх сфер економічної діяльності, зосереджено близько чверті виробничих фондів і створюється майже 13 % валової доданої вартості. Ось чому питання розвитку форм господарювання на селі, виховання почуття господаря на землі нині набуває над­звичайної ваги і матеріалізується у лейтмотиві «без добробуту села немає добробуту держави».

Конституцією України, законами України та указами Президен­та України, прийнятими впродовж останніх років, закріплені права громадян на власність і господарське самовизначення селян.

Чекати ж безкорисної (крайньою мірою взаємовигідної) допомоги з боку розвинених країн, означає лукавити. В усіх економічно роз­винених країнах світу (Європа і Азія) 1996 — 2001 рр. — це період перевиробництва сільськогосподарської продукції. Світові ціни на сільськогосподарську продукцію різко падають. Це пов’язано як із коливаннями попиту, так і з фінансовою кризою в Азії та Росії. Так, росіяни, які раніше купували третину всього експортного м’яса з Європи, тепер неплатоспроможні. Азійці на 30 % зменшили свій імпорт пшениці. Тому не дивно, що китайські виробники зернових культур, які свого часу добре заробляли на поставках сусідам, нині скаржаться, що через низькі ціни вони змушені продавати навіть солому, щоб компенсувати свої витрати.

З цієї причини, а також через погані погодні умови і «сильний» фунт стерлінгів, сільське господарство Великої Британії переживає нині найбільший спад з 30-х років минулого століття. Британські вівчарі змушені збувати свій товар за безцінь, а цукровики — за цінами, на третину нижчими, ніж у 1997 р. Про яловичину нічого вже й говорити — заможні покупці по всьому світу відвертаються від неї, боячись «коров’ячого сказу». Доходи датських фермерів теж зменшилися вдвоє, свинарство тут взагалі стало неприбутковим.

Навіть у США, де фермерство почувається надто впевнено, у вересні минулого року ціна на пшеницю впала наполовину, а свині в живій вазі продавалися менш як за третину позаторішньої ціни.

На фоні такого спаду уряди не лише європейських, а й інших країн світу, які дбають про майбутнє, намагаються підтримати свого селянина. Одні — фінансово допомагають сільгоспвиробнику, ін­ші — за рахунок певних державних заходів. Наприклад, у 1999 р. Європейський Союз направив на підтримку сільського виробника рекордну суму — 40 млрд євро. Уряд США в 2000 р. кинув своїм фер­мерам «рятівний круг» у вигляді 6 млрд доларів. Крім того, ферме­ри добилися ще 5,5 млрд доларів так званих «транзитних плате­жів». Таїланд виділив на підтримку виробництва цукрової тростини 88 млн доларів. У Китаї пішли іншим шляхом. Тут вирішили зміц­нити державну систему заготівель, посилити контроль над зерно­вим господарством. «Китайці не зможуть процвітати, якщо не про­цвітатиме село», — пише газета, цитуючи одного з високих чинів цієї країни.

Висновки. Під терміном «підприємництво» розуміють економіч­ну діяльність, що має на меті отримання прибутку. Термін «підпри­ємець» увів у економічну літературу і науковий обіг Р. Кантільйон ще на початку XVIII ст. Підприємцем він вважав людину, яка бере на себе ризик, пов’язаний з організацією нового підприємства, роз­робленням нової ідеї, продукції, послуг. Нерідко підприємництво називають бізнесом. Ці поняття близькі, хоч і не тотожні. Бізнес — це будь-яка господарська діяльність, що має на меті отримання прибутку або дає іншу вигоду.

Підприємництво — це такий вид бізнесу, який пов’язаний із виробництвом товарів, наданням послуг, створенням підпри­ємств, вкладанням у них власних коштів і взяттям на себе осо­бистого ризику.

Підприємництво — це такий вид господарської поведінки, для якої характерне організаційно-господарське новаторство, знаходження нових, ефективніших способів використання ре­сурсів, гнучкість, постійна оновлюваність, готовність йти на ри­зик.

Підприємницька діяльність в аграрному секторі не може відбу­ватися без участі в ній певних суб’єктів і об’єктів підприємництва, які зазнають певних динамічних змін у своєму розвитку.

Об’єктами підприємницької діяльності можуть бути виробництво певних матеріальних благ, надання послуг виробничого і невироб­ничого характеру, реалізація виробленої продукції, фінансово- кредитні, біржові, страхові операції та операції з нерухомим май­ном, інші, незаборонені законом види діяльності. В аграрному сек­торі основний об’єкт бізнесу — земля. Вона є всезагальною умовою матеріального виробництва, предметом праці, загальним для всіх галузей засобом виробництва.

Основними суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути держава, об’єднання виробників, окремі особи.

( Для розгортання підприємницької діяльності на селі потрібні певні умови. Серед них: стабільність державної економічної і соціальної політики, економічно обґрунтований податковий ре­жим, що забезпечує ефективне функціонування діючих підпри­ємств і відкриття нових; наявність розвиненої інфраструктури підприємництва (інноваційних і консультативних центрів з під­готовки підприємців) тощо.

Названі умови підприємницької діяльності та принципи підпри­ємництва передбачені Законом України «Про підприємництво». Держава підтримує підприємництво, уникаючи методів адміністра­тивно-командного впливу на нього. Щодо розвитку підприємництва на селі, то, як уже зазначалося, тут є свої труднощі й проблеми. На­приклад, за даними статистики, з 7,4 млн га земель, відведених під організацію фермерських господарств України із земель запасу, ви­користовується нині лише близько 2,4 млн га.

Для того щоб фермерство в Україні відігравало таку саму роль, як на Заході, має пройти не одне десятиріччя, а може й більше. Ни­нішній селянин не готовий жити без власного підсобного господар­ства, надіючись лише на те, що фермер забезпечить його всім необ­хідним. Тут і традиційна звичка селян постійно працювати і голов­не (якщо фермерство дійсно завоює Україну), де взяти робочі місця для мільйонів селян, які сьогодні працюють на сільськогосподар­ських підприємствах усіх форм власності? Ось чому у нашій країні повинні співіснувати всі форми сільськогосподарських підприємств. Головне, щоб держава створила для них нормальні умови роботи.

Незважаючи на прийняту Національну програму розвитку агро­промислового виробництва і відродження села на 1996 — 2005 рр., стан сільськогосподарського виробництва нині катастрофічний: за­непад і по суті банкрутство колективних господарств, істотне погір­шення життя селян тощо. На шляху підвищення ефективного ве­дення галузі існують значні перепони: параліч вітчизняного сіль­ськогосподарського машинобудування, на чверть сили працює про­мисловість з виробництва мінеральних добрив, гербіцидів; за останні 5 — 7 років допущено катастрофічне виснаження землі.

Проте основною проблемою перебудови села залишається рефор­мування відносин власності. В основному на селі сьогодні існує дві форми господарювання: колективні сільськогосподарські підприєм­ства ринкового типу та фермерські господарства, інші суб’єкти ма­лого бізнесу. Причому фермерство в засобах масової інформації, на зібраннях найвищого рівня рекламується як найбільш прогресивна, орієнтована на сучасні західні зразки, форма підприємництва на селі.