7.8. Ліквідація та санація підприємницьких структур

Конкуренція та ринкове змагання приводять одні підприємни­цькі структури до розквіту, інші — до занепаду.

Падіння та стагнація — один з етапів розвитку підприємства. Приблизно вісім з десяти новостворених підприємств у перші п’ять років існування зазнають банкрутства і краху.

Ліквідацію субекта підприємництва потрібно здійснювати планомірно з тим, щоб урахувати економічні інтереси заснов­ників, кредиторів і працівників.

Ліквідацію підприємства не можна пускати на самоплив!

Підприємство саме вирішує свої проблеми, враховуючи питання ліквідації. Припинення діяльності — болючий і малоприємний процес, але якщо провести його економічно обґрунтовано, то втрати й негативні наслідки будуть менші.

Припинення підприємницької діяльності може відбуватися реор­ганізацією або ліквідацією підприємства

Підприємство реорганізовується у разі:

► злиття підприємства з іншим з утворенням нового;

► приєднання одного підприємства до іншого;

► поділу підприємства на кілька;

► виділення нового підприємства зі складу іншого;

► перетворення одного підприємства на інше.

Найчастіше реорганізація відбувається виділенням з великих підприємницьких структур дрібніших. Часті випадки злиття або приєднання фінансово слабких підприємств до більш потужних.

При реорганізації підприємства його права та зобов’язання (обов’язки) переходять до правонаступника.

Правонаступництво — це перехід від одного суб’єкта до іншого безпосередніх та опосередкованих прав і зобов’язань відповідно до закону та угоди сторін.

Ліквідація підприємства відбувається:

► за ініціативою засновників (власників, співвласників);

► за рішенням суду або арбітражного суду;

► після досягнення мети, поставленої перед його створенням;

► після закінчення терміну, на який створювалося підприємство;

► за рішенням вищого органу управління господарського това­риства;

► за рішенням інших уповноважених законом органів управлін­ня у разі грубого і систематичного порушення вимог закону та уста­новчих документів (лише щодо окремих видів діяльності).

Крім ліквідації за рішенням суду всі інші варіанти вважаються добровільною ліквідацією.

Частою підставою ліквідації підприємства в судовому порядку є вимога банківських установ щодо визнання його банкрутом.

Банкрутство. Процедура банкрутства є одним із способів реалі­зації ринкового принципу припинення існування (ліквідації) не­ефективних суб’єктів підприємництва.

Банкрутство — встановлена законом процедура примусового задоволення претензій кредиторів, які не можуть бути задово­лені юридичною особою у встановлені законом терміни з огляду на брак грошових засобів та ліквідних активів.

Процедура банкрутства сільськогосподарських підприємств має певні строкові обмеження. Вона може бути порушена лише після 1 січня 2004 р. Така процедура не є надзвичайною економічною по­дією. Це звичайний спосіб елімінації з економічного життя неефек­тивних підприємств.

Процедура банкрутства може розпочатися лише за рішенням ар­бітражного суду на основі письмової заяви самого підприємства, кредиторів, уповноважених органів державного управління (як правило,ДПА, КРУ, органи пенсійного фонду, фонду соціального страхування), прокуратури в інтересах одного з кредиторів (у тому числі держави). Провадження у справі про банкрутство не може здійснювати орган управління підприємства.

Процедура банкрутства складається з таких кроків:

A. Подання зацікавленою особою заяви в арбітражний суд.

Б. Прийняття арбітражним судом ухвали про порушення справи щодо банкрутства.

B. Попереднє засідання арбітражного суду у справі про банкрут­ство.

Г. Виявлення кредиторів та можливих санаторів.

Д. Скликання зборів та створення комітету кредиторів.

Є. Прийняття арбітражним судом рішення про визнання підпри­ємства банкрутом.

Ж. Створення ліквідаційної комісії і передача їй управління під­приємством.

З. Розгляд і затвердження ліквідаційного балансу, ліквідація підприємства.

Розглянемо окремі кроки процедури банкрутства.

Б. Ухвала про порушення справи приймається упродовж п’яти робочих днів з дня надходження письмової заяви. Копія рішення надсилається ініціатору банкрутства, підприємству, відомим креди­торам, відповідній банківській установі.

В. Попереднє засідання проводиться упродовж місяця з дня по­рушення справи про банкрутство. На цьому засіданні арбітражний суд заслуховує пояснення і клопотання сторін, розглядає подані до­кументи та висновки аудитора. За рішеннями засідання підтвер­джується або спростовується рішення про початок процедури банк­рутства. У разі підтвердження банкрутства приймається рішення про публікацію офіційних повідомлень (обов’язково — у газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр») та надання повноважень ін­шим особам щодо управління та контролю за майном підприємства— боржника.

Д. Через місяць з дня публікації офіційного повідомлення про початок процедури банкрутства складається список кредиторів, які висунули письмові претензії до боржника. Скликаються збори кре­диторів, формується повноважний комітет представників, кредито­ри знайомляться з пропозиціями санаторів щодо оздоровлення фінансового стану підприємства-боржника.

У разі оголошення потенційних санаторів визначається їх список та запропоновані умови оздоровлення фінансовою ста­ну підприємства-боржника. Якщо умови санації задовольня­ють кредиторів, то процедура банкрутства припиняється, якщо ні — продовжується. І

Є. Арбітражний суд оголошує боржника банкрутом. З цього мо­менту не виголошені претензії кредиторів не приймаються, нараху­вання пені та штрафних санкцій за простроченими платежами припиняється. Визначаються ліквідатори та ліквідаційна комісія з числа їхніх представників. Ліквідаційна комісія бере на себе управ­ління майном підприємства та приймає заходи щодо забезпечення його схоронності. З майна підприємства вилучаються об’єкти та ре­сурси, що є предметом юридично підтвердженої застави (крім заста­ви оголошеним кредиторам) .

Дотримання процедури банкрутства є важливим для забезпе­чення законності його здійснення. Формальне порушення процеду­рних питань, навіть на перший погляд неістотних, може стати при­чиною її оскарження.

З. Ліквідаційна комісія здійснює заходи щодо планомірної лікві­дації підприємства-боржника в інтересах оголошених кредиторів. При цьому вона проводить комплексну інвентаризацію, складає лі­квідаційний баланс, стягує дебіторську заборгованість, реалізує майно банкрута та інші активи. Ліквідаційна комісія підзвітна ко­мітету представників кредиторів. Саме цей комітет затверджує лік­відаційний баланс і дає дозвіл на реалізацію майна.

Отримані кошти направляються на покриття витрат і претензій у такій черговості: витрати, пов’язані зі здійсненням процедури бан­крутства та діяльності ліквідаційної комісії; зобов’язання щодо оплати праці в підприємстві-боржнику; сплата податків і обов’язко­вих платежів; задоволення вимог кредиторів; задоволення вимог засновників щодо дивідендів, паїв, часток тощо; задоволення інших претензій.

Якщо після ліквідації підприємства у нього залишається майно та ресурси, достатні для здійснення підприємницької діяльності, то вона може розпочатися після проведення нової процедури створен­ня та реєстрації.

Підприємство вважається ліквідованим з моменту внесення за­пису про це в державний реєстр.

У разі загрозливого погіршення показників роботи підприємства, загрози банкрутства або значних збитків засновники (власники) часто вдаються до його санації.

Санація — система спеціальних заходів та прийомів поліпшення показників роботи, оздоровлення фінансового стану підприємства.

Санацію часто проводять на вимогу кредиторів з тим, щоб уник­нути банкрутства. Адже потенційні вигоди від ефективного та на­дійного партнера є вищими, ніж результати задоволення частини претензій при ліквідації підприємства. За згоди кредиторів на сана­цію та наявності санатора процедура банкрутства не застосовується.

Основними прийомами санації є:

► призначення зовнішнього керівництва;

► розроблення санаційного плану (бізнес-плану);

► реалізація санаційного плану.

У перебігу санації знаходять причини, що призводять до погір­шення фінансового стану підприємства, та визначають можливі за­ходи щодо їх усунення. Для з’ясування причин кризового стану під­приємства проводять:

а) комплексний загальний аналіз виробничої, комерційної та фі­нансової діяльності, після якого у разі потреби здійснюють:

► аналіз маркетингової ситуації та відповідності їй продукту підприємництва;

► аналіз комерційної діяльності, відповідності партнерів, рівня та характеру розрахунків, ціноутворення;

► аналіз виробничої діяльності та її економічних наслідків;

► фінансовий аналіз;

б) аналіз менеджменту, діяльності персоналу та інших чинників, вплив яких на кризовий стан виявлено.

Санація є надзвичайно складною та комплексною процедурою, яку здійснюють, як правило, спеціалізовані консалтингові підпри­ємства або групи фахівців.