11.2.1. Об'єктивна необхідність і передумови розвитку підсобних виробництв

Розвиток ринкових відносин в економіці України потребує ство­рення нових і розширення існуючих видів підприємницької діяль­ності. Особливо така тенденція спостерігається в агропромисловому комплексі. Це зумовлено тим, що сільське господарство відрізняєть­ся від інших сфер матеріального виробництва і має багато специ­фічних особливостей. Воно найуспішніше розвивається при раціо­нальному поєднанні основних і підсобних (допоміжних) галузей. При цьому підсобні галузі сприяють розвитку основного виробницт­ва, надають йому певні види послуг, виготовляють матеріальні за­соби, переробляють сільськогосподарську продукцію. За таких умов знижується сезонність використання робочої сили, забезпечується рівномірна її зайнятість упродовж року, раціонально використову­ються матеріальні, сировинні та енергетичні ресурси, відбувається додаткове надходження грошових коштів.

Крім того, розвинене підсобне виробництво дає змогу сільсько­господарським підприємствам в умовах економічної кризи розвива­ти основне виробництво, зберігати трудові колективи, тобто воно є чинником економічної стабільності.

Доцільність поєднання сільськогосподарського виробництва з іншими видами діяльності зумовлена дією таких чинників: природ­них, соціально-економічних, організаційних, технологічних тощо. їх взаємодія безпосередньо впливає на результати господарювання сільськогосподарського підприємства в цілому.

Різниця між робочим періодом і періодом виробництва у сіль­ському господарстві створює необхідні умови для поєднання земле­робства з підсобними промислами. Наприклад, період виробництва озимих зернових культур триває 250 — 300 днів, а робочий період, що охоплює обробіток ґрунту, сівбу, догляд за посівами, збирання врожаю, — близько трьох тижнів. Така сама закономірність виявля­ється в садівництві, виноградарстві та інших галузях рослинництва, що зумовлює сезонність в сільському господарстві, нерівномірний розподіл та використання трудових ресурсів упродовж року, ство­рення їх надлишку в міжсезонний період і нестачу в період масових польових робіт. Одним з напрямів більш повного та рівномірного використання трудових ресурсів є організація підсобних вироб­ництв.

Іншим важливим чинником, що зумовлює розвиток підсобних виробництв і належить до природних, є наявність сировинних ре­сурсів місцевого значення. Природними джерелами сировини є лі­си, надра, родовища корисних копалин, мінеральні джерела. Зок­рема, використовуються дари лісів (плоди, ягоди, березовий сік, лі­карські рослини), поклади граніту, бутового каменю, черепашнику.

Здебільшого для створення потужних промислових підприємств з перероблення цієї сировини її запаси малі або діючі підприємства не спроможні охопити всю мережу сировинних джерел. Тому до­цільно організувати невеликі виробництва місцевого значення на основі одного або кількох сільськогосподарських підприємств.

Раціональне використання природної сировини для виготовлен­ня будівельних матеріалів (гравію, цегли, вапна тощо) частково дає змогу забезпечити потребу в них господарств та населення, збіль­шити прибутки. У цьому разі природні чинники взаємодіють з ви­робничими та соціально-економічними.

Додатковим джерелом грошових надходжень є перероблення в господарстві виробленої сільськогосподарської продукції. Це, зокре­ма, виробництво плодоовочевих консервів, сухофруктів, борошна, олії, круп, м’ясних та молочних виробів.

Необхідність перероблення цієї продукції спричинена також тех­нологічним чинником — максимальним збереженням вихідних властивостей виробленої продукції, що досягається дотримуванням оптимальних термінів її збирання, закладанням на зберігання або переробку, тобто запобіганням якісним втратам. Наприклад, при перевезенні томатів на відстань до 50 км частка першосортної про­дукції знижується до 10 %, на відстань до 100 км — до 15 %. До того ж у господарствах можна переробляти нестандартну плодоовочеву сировину, яка становить до 20 % валового збору. Ця сировина (пере­зрілі помідори, дрібні яблука, пошкоджені кісточкові плоди та яго­ди), зберігаючи свої технологічні властивості, не може бути реалізо­вана у свіжому вигляді, а продукція її переробки (соки, джеми, по­видло) має високі смакові якості та поживність. Підраховано, що в умовах ринку за існуючих цін на сировину і готову продукцію реалі­зація 1 ц некондиційних томатів у вигляді соку забезпечує вдвічі більші грошові надходження порівняно з тими, які були б у разі продажу такої продукції у свіжому вигляді. За рахунок цього в гос­подарствах, які мають плодоовочепереробні цехи, урожайність пло­дів і овочів на 20 % вища, ніж у тих, де таких цехів немає. Відходи переробки плодоовочевої продукції і картоплі залишаються в госпо­дарстві і використовуються на корм худобі.

Підсобні промислові виробництва виконують важливу соціально- економічну функцію не тільки щодо сільського господарства та сіль­ського населення. Виробляючи продукти харчування, продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання нехарчової групи, художні вироби, будівельні матеріали, вони за­безпечують потреби внутрішнього ринку, створюючи конкуренцію імпортним товарам за рахунок нижчих цін.

Наявність плодоовочепереробних заводів (цехів) у сільськогоспо­дарських підприємствах дає можливість раціонально використову­вати надлишки овочів і плодів, вирощених на присадибних та садо­во-городніх ділянках, площі яких останніми роками збільшилися в десятки разів. Закуповуючи їх за договірними цінами, переробні виробництва створюють свої сировинні запаси і, що найважливіше, звільняють господарства від турбот, пов’язаних зі збутом. Особливо актуальним це є для мешканців населених пунктів, віддалених від міст і промислових центрів.

Збільшенню грошових надходжень сприяє робота сільських мли­нів, олійниць, крупорушок.

Останніми роками грошові надходження сільськогосподарських підприємств України від функціонування підсобних підприємств і промислів становлять до 10 % їх загальної суми, а в деяких регіонах (Прикарпаття, Закарпаття) вони досягають 50 % і більше. Для та­ких підприємств наведені види діяльності лише умовно належать до категорії підсобних (допоміжних), оскільки забезпечують роботою більшу частину сільського працездатного населення. Вони є осно­вою функціонування сільськогосподарських галузей, насамперед вівчарства, ведення якого, незважаючи на низьку прибутковість, необхідне і найбільш можливе. В цій зоні промислове виробницт­во — єдине джерело соціального розвитку села, основна життєзабез- печувальна галузь.

Підсобні виробництва і промисли організовують на базі агро­фірм, агрокомбінатів, агроторговельних підприємств, агропромис­лових об’єднань, колективних сільськогосподарських підприємств фермерських господарств та їх об’єднань. Функціонують вони в цих формуваннях на правах їхніх виробничих підрозділів. Основним завданням діяльності їх є раціональне використання продукції, збіль­шення обсягів виробництва продуктів харчування та виробів вироб­ничо-технічного призначення, повнішої зайнятості та закріплення робочої сили, зміцнення економіки господарств у цілому, приско­рення соціального розвитку села. Кінцева мета їх діяльності, як і будь-якого іншого підприємництва в умовах ринку, — це отримання максимального прибутку. В разі потреби підсобні виробництва мож­на створювати наміжгосподарській основі як безпосередньо в одно­му з господарств-учасників, так і на самостійному балансі.

Організовуються і ліквідовуються підсобні виробництва в колек­тивних сільськогосподарських підприємствах за рішенням загаль­них зборів (зборів уповноважених), на міжгосподарських підприєм­ствах (в організаціях) — за рішенням зборів уповноважених пред­ставників господарств-учасників. Як правило, вони створюються на території господарств, в окремих випадках (заготівля деревини, ви­добуток нерудних матеріалів тощо) — за їхніми межами.

Засновники підсобних підприємств мають створювати всі необ­хідні умови для їх ефективності діяльності. Це, зокрема:

► забезпечення нормативно-технічною документацією;

► закріплення за ними потрібного обладнання, транспортних за­собів, будівель та іншого майна, а у разі потреби — земельних діля­нок;

► розроблення і здійснення заходів щодо впровадження прогре­сивних технологій, удосконалення умов виробництва, підвищення якості та розширення асортименту продукції, що виробляється;

► матеріально-технічне постачання;

► контроль за обліком сировини та готової продукції;

► проведення маркетингових досліджень та розширення ринків збуту.

Матеріально-технічне забезпечення підсобних підприємств здій­снюється засновниками у такий спосіб:

► проведення розрахунків і обґрунтування потреби в машинах, транспортних засобах, обладнанні, матеріалах, паливі тощо;

► придбання на договірних засадах у торговельних організацій окремих товарів ринкового фонду, що використовуються як сирови­на та допоміжні матеріали для виробництва товарів народного спо­живання;

► закупівля в інших господарствах та населення залишків сіль­ськогосподарської продукції, а також дикорослих плодів, ягід, грибів для їх переробки;

► приймання від інших підприємств та організацій, а також від населення сільськогосподарської та іншої сировини для переробки її на давальницьких умовах.

Продукція підсобних підприємств реалізовується згідно з догово­рами, укладеними з організаціями споживчої кооперації, державної та приватної торгівлі, промисловими підприємствами та іншими господарськими формуваннями на колгоспних ринках, а також че­рез систему власної торгівлі. Останнє особливо стосується агрофірм, агрокомбінатів та агроторговельних підприємств.

Ціни на продукцію підсобних виробництв і промислів, як прави­ло, є договірними з урахуванням вимог чинного законодавства.

Підсобні підприємства забезпечуються трудовими ресурсами пе­реважно за рахунок працівників господарств, де вони створені, особ­ливо тих, які вивільняються із сільськогосподарського виробництва в міжсезонний період. Деякі спеціалісти, в основному технологи, можуть залучатися зі сторони. Широко використовується праця громадян, які постійно проживають на території господарства, вра­ховуючи пенсіонерів, осіб з обмеженою працездатністю. Застосову­ється практика організації праці вдома, використовується можли­вість працювати в підсобному господарстві неповний робочий день або тиждень. Працівникам, які виконують роботу вдома, видається сировина, матеріали, обладнання згідно з договором, укладеним із засновником підсобного підприємства.

Загальні управлінські функції підсобних підприємств виконують керівники підприємств-засновників. Безпосереднє керівництво під­собним господарством здійснюють начальники цехів, майстерень, дільниць тощо. Вони відповідають за раціональну організацію ви­робництва, ефективне використання фондів і матеріальних ресур­сів, виконання завдань з виробництва і реалізації продукції, її якість, дотримання встановлених правил санітарного, протипожеж­ного, екологічного стану виробництва.

Економічний контроль виробничо-господарської діяльності здій­снює переважно бухгалтерія господарства, а у великих підсобних господарствах можуть призначатись окремі бухгалтерські праців­ники, які підпорядковані центральній бухгалтерії.

Підсобні підприємства функціонують на основі затвердженого Положення про їх діяльність, яке розробляється з урахуванням конкретних умов.

Створення підсобних підприємств і промислів у сільському гос­подарстві є економічно закономірним етапом агропромислової інте­грації. Він зумовлений постійно зростаючими потребами людей у нових видах праці, об’єктивною необхідністю розвитку продуктив­них сил, удосконалення виробничих відносин.

Народногосподарське значення підсобних підприємств і про­мислів полягає в тому, що вони дають змогу ефективніше вико­ристовувати сільськогосподарську техніку за рахунок організації ремонту її на місцях, забезпечують будівництво на селі місцеви­ми будівельними матеріалами, створюють вироби господарсько­го і естетичного призначення (сувеніри, художні вироби, товари культпобуту), збільшують грошові надходження.