11.3.1. Зберігання та перероблення сільськогосподарської продукції в сучасних умовах

Важливим елементом агропромислового комплексу України є галузі, які забезпечують зберігання та перероблення сільськогоспо­дарської продукції. Від ступеня їх розвитку, технічного оснащення, досконалості економічних зв’язків з сільськогосподарським вироб­ництвом, розміщення споживачів значною мірою залежить раціо­нальне використання продукції рослинництва і тваринництва, рі­вень забезпеченості потреб населення у продуктах харчування.

Вирішення продовольчої проблеми поряд з нарощуванням ви­робництва сільськогосподарської продукції залежить від збільшен­ня виходу кінцевої продукції за рахунок впровадження прогресив­них технологій зберігання та розвитку переробних галузей. Причо­му впровадження прогресивних технологій має бути пріоритетним напрямом у сучасній інвестиційній політиці агропромислового ком­плексу.

Сільськогосподарська продукція зберігається безпосередньо у то­варовиробників, а також централізовано на великих пунктах її збе­рігання (елеватори, овочесховища, холодильні камери тощо). Такі пункти можуть бути державними, акціонерними, міжгосподарськи­ми і приватними.

Основна кількість виробленої продукції з метою скорочення ви­трат зберігається безпосередньо на підприємствах, де вона виробле­на. Так, зерно і зернова продукція зберігаються в основному в спе­ціально обладнаних зерносховищах з урахуванням його цільового призначення — продовольче, фуражне, насіння. Найкраще зберіга­ється зерно за температури + 10 °С і нижче. Картоплю і овочі збері­гають в овочесховищах у спеціальній тарі або насипом за темпера­тури близько 0 °С. Такою тарою можуть бути контейнери, ящики, кошики тощо.

Поряд з цим в умовах розвитку ринкової інфраструктури особли­вого значення набуває також розвиток так званої малої промислово­сті безпосередньо у місцях виробництва сировини — в сільськогос­подарських підприємствах.

Існує кілька важливих чинників, що зумовлюють доцільність по­єднання переробки сільськогосподарської продукції на місцях з фу­нкціонуванням великої переробної промисловості. В сучасних умо­вах особливого значення набуває необхідність збільшення виробни­цтва продуктів харчування за рахунок повнішого використання сільськогосподарської сировини, усунення її втрат; забезпечення населення відповідних регіонів продуктами переробки сільськогос­подарської сировини, яка в них виробляється; досягнення соціально однакових умов щодо постачання сільського та міського населення продуктами переробки; зміцнення економічного стану господарств.

Принципи розміщення переробних підприємств, які в багатьох випадках враховували переваги концентрації виробництва, призве­ли до певної їх гігантоманії. При розміщенні великих переробних підприємств не завжди враховувались потенціал сировинної зони і потреба в реалізації продукції для реалізації у свіжому вигляді. Особливо це характерно для плодоовочеконсервного виробництва, концентрація якого в промислових центрах негативно позначилась не лише на діяльності переробних галузей, а й на забезпеченні на­селення свіжими овочами і плодами. Висока концентрація м’ясо- переробної галузі у містах призводить до негативних явищ. Унаслі­док цього виробники несуть великі транспортні витрати і втрати живої маси тварин при перевезенні, перетримуванні їх у господар­ствах і на майданчиках м’ясокомбінатів. За таких умов частина ви­робленої в сільському господарстві продукції на стадії заготівлі та перероблення втрачається, а населення недоотримує продукти хар­чування.

При розміщенні переробних підприємств у великих містах і про­мислових центрах не завжди враховується забезпечення виробле­ною ними продукцією сільського населення.

В умовах переходу різних регіонів України до ринку особливо важливим є самозабезпечення населення продуктами, які воно ви­робляє. Розвиток переробних галузей безпосередньо в господарст­вах, де виробляється сільськогосподарська продукція, при економіч­но обґрунтованому їх розміщенні покликаний певною мірою сприя­ти вирішенню продовольчого питання та досягненню соціальної рів­ності сільських і міських трудівників у забезпеченні їх продоволь­чими товарами. Перероблення частини або всієї сільськогосподар­ської продукції на місці її виробництва має і суто економічну доціль­ність: істотно зменшуються втрати виробленої продукції, на яку здійснено матеріально-грошові витрати, що є неминучим при достав­лянні її переробним підприємствам на великі відстані, особливо продукції, що швидко псується. Крім того, чимало коштів витрача­ється на транспортування, в той час як реалізація всіх видів готової продукції забезпечує господарствам вищі прибутки порівняно з ре­алізацією самої сировини.

Виробництво сільськогосподарської сировини поєднується з її пе­реробкою у різних формах. У господарствах України нині функціо­нують переробні виробництва, що виробляють продукцію харчової групи, які можна поділити за шістьма класифікаційними ознаками^[1]:

1. За характером сировини, що споживається, виробництва поді­ляються на переробні і добувні. Переробними є виробництва з пере­роблення сировини рослинного і тваринного походження (плодоово- чеконсервне, олійне, борошномельне, круп’яне, картоплепродукто- ве, виноробне, м’ясо- та молокопереробне тощо), добувними — виро­бництво мінеральних вод і рибне господарство.

2. За характером призначення готової продукції виробництва належать до групи «А» — ті, які частину своєї продукції направля­ють іншим галузям як сировину (олійне, крохмальне, борошно­мельне тощо), і групи «Б» — ті, що направляють продукцію (у тому числі і групи «А») для безпосереднього споживання населенням (пе­реробка м’яса, молока, овочів, плодів, винограду, картоплі, олійних, зернових, круп’яних культур тощо).

3. За періодом роботи упродовж року функціонують виробництва сезонної дії — ті, які переробляють сировину, що надходить сезонно (овочі, плоди, виноград, картопля), і цілорічної дії (борошномельно- круп’яні, олійні, вторинне виноробство, хлібопекарне та ін.).

4. За терміном роботи упродовж доби— виробництва безперерв­ної дії (олійне, хлібопекарне), решта — інші галузі, які не потребу­ють безперебійності технологічного процесу.

5. За способом одержання готової продукції виробництва поділя­ють на такі чотири групи: що вилучають цінні речовини з вихідної сировини (олійне, виноробне, борошномельне, крохмальне тощо); що видаляють вологу із сировини і підвищують концентрацію хар­чових речовин у продукті (сушіння овочів і плодів, виготовлення томато- і картоплепродуктів тощо); що виробляють готову продукцію з різних компонентів (хлібопекарне, пивобезалкогольне та ін.); що виробляють продукцію з напівфабрикатів первинного виробництва (вторинне виноробство).

6. За рівнем механізації і автоматизації виробничих процесів ви­діляють чотири групи виробництв: механізовані, де механізовані процеси основного виробництва; комплексно-механізовані, де повні­стю механізовані процеси основного і допоміжних виробництв; ав­томатизовані, де процеси основного виробництва автоматизовані, допоміжного — механізовані; комплексно-автоматизовані, де проце­си основного і допоміжного виробництв автоматизовані.

Перелічені ознаки зумовлюють специфіку організації перероб­них виробництв, характер організації праці на них. Наприклад, во­ни характеризуються високою матеріаломісткістю. У структурі собі­вартості продукції, що вони виготовляють, витрати на сировину становлять понад 80 %. Тому впровадження досконалої технології, зниження втрат і зменшення відходів, підвищення якості продукції є резервами нарощування обсягів виробництва та здешевлення продуктів.

При переході до ринку господарський комплекс України має за­знати глибоких змін, пов’язаних з переорієнтацією економіки на галузі, які необхідні для повного задоволення потреб населення, розширення експорту та раціонального використання сировинної бази. Тому пріоритетним у структурі сільської промисловості має бути виробництво продуктів харчування.

Світовий досвід засвідчує, що виробник одержує найбільший ефект тоді, коли реалізовує не сировину, а продукти її переробки, кінцеві продукти споживання. Тому високорозвинені країни ніколи не експортують сировину. їхні галузі промисловості забезпечують комплексне перероблення сировини і реалізацію кінцевого продук­ту споживання. Це стосується не лише великих компаній і фірм, а й індивідуальних виробників. У таких країнах навіть фермери нама­гаються реалізовувати сільськогосподарську продукцію тільки після її первинного перероблення і навіть доводити її до стадії кінцевого споживання. Для цього вони створюють на кооперативних засадах сферу первинного перероблення та зберігання сільськогосподар­ської продукції. Ними організовуються кооперативи з перероблення молока, виробництва сиро-молочної продукції, кооперативні м’ясо- переробні підприємства. Великі фермерські господарства мають власні невеликі сучасні цехи з первинного перероблення сільсько­господарської продукції.

Цей напрям спостерігається і в наших сільськогосподарських підприємствах. Реалізація ними кінцевого продукту (вироби із м’яса, олія, масло, сири, консерви тощо) дасть змогу впливати на реалізаційну ціну продуктів харчування, еквівалентний обмін між містом і селом.