12.3. Чинники, що формують підприємницький ризик. Класифікація ризиків

Побудувати цілісну ефективну систему управління підприєм­ницьким ризиком неможливо без розкриття сутності чинників, дже­рел та наслідків і класифікації ризиків.

Чинник ризику — це причини або рушійні сили, що породжують ризиковані процеси.

Наприклад, ступінь надійності транспортних організацій, послу­гами яких користується фірма, може бути чинником ризику, бо своєчасне і в повному обсязі виділення підприємству вантажних ав­томобілів вплине на результати виробничо-господарської діяльності.

Джерела ризику — це конкретні складові елементи чинників, що зумовлюють можливість втрат.

У наведеному вище прикладі джерелом ризику може бути якість керівництва, рівень організації виробництва на підприємствах, з якими певна фірма має ділові контакти, тощо.

Знання чинників і джерел ризику дає змогу розробляти систему попереджувальних заходів щодо зменшення їх негативного впливу на результати діяльності підприємств і об’єднань.

Відповідно до визначення сутності ризику до його чинників на­лежать лише ті, що мають випадковий характер, не піддаються зав­часному передбаченню. Якщо чинник, що призводить до втрат, зав­часно відомий, систематичний, то його наслідки слід ураховувати в бізнес-планах і не вважати ризикованим. Такого самого підходу по­требує і теорія ймовірності, положення якої використовуються у розрахунках показників ризику, оскільки вона має справу з випад­ковими, а не детермінованими величинами.

У зв’язку з цим доцільно зауважити також, що планування діяль­ності первинних ланок промисловості при командно-плановій еко­номіці ґрунтувалося на передумові, що виробничо-господарські про­цеси відбувалися винятково в нормальних умовах. Тому різного ро­ду порушення, які мали систематичний характер, у плані не врахо­вувалися. Це призводило до того, що планова за формою діяльність підприємств набувала за своєю сутністю ознак виробництва з не- передбачуваними заздалегідь результатами.

Звичайно, нормальна діяльність фірм у ринкових умовах не мо­же обійтися без добре поставленої системи планування ланок госпо­дарства. Це підтверджує досвід зарубіжних фірм. Проте вона мусить ураховувати і дію негативних чинників, яка систематично відбува­ється і наслідки якої можна прорахувати. Тому в бізнес-планах ма­ють ураховуватися негативні чинники, які завдають втрат і які можна безпосередньо визначити. З іншого боку, внесення до його складу такого розділу, як оцінювання ризику, дасть змогу зменши­ти вплив на результати діяльності випадкових чинників, які не є неминучими.

У системі ефективного управління ризиками важливе місце на­лежить їх класифікації.

Автори, які вивчають проблеми ризику, мають різні позиції щодо побудови кваліфікації ризиків. Пропонуючи ту чи іншу класифіка­цію ризиків, вони часто не враховують її призначення і роль у сис­темі управління ризиком. Питання, пов’язані з визначенням розмі­рів ризику, розробленням заходів, спрямованих на його попере­дження, вони висвітлюють, як правило, без взаємозв’язку із запро­понованими видами ризику. В окремих випадках передбачені ква­ліфікаціями різновиди ризику позбавлені логічної сутності. Важко, наприклад, погодитися з точкою зору тих авторів, які у своїх класи­фікаціях виділяють об’єктивний і суб’єктивний ризики. Під першим вони розуміють ризик, що діє незалежно від волі людей. Суб’єктив­ний ризик пов’язується ними з вольовими діями людей.

Насправді ризик завжди об’єктивний, навіть тоді, коли він пов’язаний з діями працівників, оскільки його результат зумовлю­ється об’єктивними чинниками. Наприклад, ризик, який є наслід­ком прорахунків, допущених виконавцями, має об’єктивну основу: недостатній теоретичний рівень підготовки працівника, відсутність практичного досвіду тощо.

Сумнівним є поділ видів ризику, який запропоновано тими са­мими авторами, на такі, що піддаються вимірюванню, і такі, які не­можливо виміряти.

По-перше, питання про можливість чи неможливість вимірю­вання розміру ризику залежить від глибини дослідження ризико­ваної ситуації.

По-друге, якщо ризик є невимірюваним, то це губить до певної міри сенс необхідності його вивчення, оскільки без кількісної харак­теристики розміру ризику неможливо ним ефективно управляти.

Отже, класифікація видів ризику має відповідати, як мінімум, двом вимогам:

► мати практичне застосування і вписуватися у систему управ­ління ризиком;

► відображати певну сторону сутнісної характеристики ризику. Залежно від конкретних ознак він може поділятися на різні види. У табл. 12.2 наведено класифікаційні ознаки та види ризиків, що їм відповідають.

Негативним ризиком називається ризик, який призводить до втрат виробничих ресурсів.

Позитивний ризик передбачає одержання фірмою додатко­вих доходів порівняно із заздалегідь визначеним їх розміром.

Наприклад, підприємство може внести вільні кошти на рахунок у банк або вкласти їх у підприємницький проект. У першому випад­ку воно одержить гарантований за наперед встановленим розміром дохід у вигляді відсотків. У другому — розмір прибутку, що надійде інвестору, може бути більшим або меншим від доходу, який гаран­тує банк. Отже, тут є ризик. Якщо другий варіант є у кінцевому під­сумку ефективнішим від першого, то маємо позитивний ризик, у протилежному разі — негативний ризик.

Дослідження негативного підприємницького ризику передбачає розроблення таких заходів, які б дали змогу уникнути або знизити розмір впливу ризику на кінцеві результати діяльності фірми.

Виробничий ризик — це ризик виробничих ланок, пов’язаний з виготовленням продукції, виконанням робіт, наданням послуг, призначених для реалізації споживачам.

Комерційний ризик характерний для товарно-грошових і торговельно-обмінних операцій.

Фінансовий ризик пов’язаний зі здійсненням купівліпродажу таких товарів, як гроші, валюта, цінні папери.

Інколи фінансовий ризик називають ринковим. Так, Б. Курилін, характеризуючи ринковий ризик, властивий банківській діяльності, зазначає, що він виникає у зв’язку з проведенням банками операцій з цінними паперами і залежить від можливої несприятливої зміни ринкового курсу цінних паперів на момент продажу порівняно з мо­ментом їх купівлі. Звичайно, це фінансовий, а не ринковий ризик.

Коли йдеться про вид ризику, то слід виходити з його сутнісної характеристики, а не місця виникнення. До речі, у зазначеній праці автор виділяє, і цілком обґрунтовано, валютний ризик. Не має сум­ніву, що він може бути лише на певних ринках. Проте було б нело­гічно з урахуванням цього чинника називати його ринковим. Рин­кові умови, в яких здійснюються господарські операції, є окремою, досить важливою групою чинників ризику.

Валютні ризики— це певна група ризиків, пов’язана із зовнішньоекономічною діяльністю фірм.

Зміст цієї діяльності різний, а саме: здійснення експортно-імпорт­них торговельних операцій; одержання кредитів від інших держав у іноземній валюті; відкриття дочірніх фірм за кордоном тощо.

Тому валютний ризик, у свою чергу, можна поділити на такі різ­новиди:

► операційний;

► трансляційний;

► економічний.

Операційний валютний ризик — це можливість понесення втрат, пов’язаних із впливом на грошові потоки зміни обмінного курсу іноземної валюти.

Втрати від ризику для національного експортера товару відбува­тимуться у разі зниження курсу іноземної валюти, яка є ціною укладання контракту.

Вітчизняний імпортер матиме втрати від ризику також тоді, ко­ли курс іноземної валюти зросте.

Трансляційний валютний ризик є ризиком втрат при перерахунку статей балансу^фірм чи дочірніх компаній за кордоном у національну валюту. Його ще називають балансовим ризиком.

Економічний валютний ризик — це потенційний ризик втрат унаслідок несприятливих змін обмінного курсу валют, які І впливають на позиції компаній на ринку.

Це стосується обсягу продажу товарів, рівня цін на матеріальні ресурси та готові вироби тощо. Особливо відчутний цей вид валют­ного ризику в умовах посилення конкурентної боротьби між товаро­виробниками.

Операційний, трансляційний та економічний ризики іноді мо­жуть набирати прихованої форми і на перший погляд не є очевид­ними. Наприклад, певна фірма не здійснює експортно-імпортні операції, проте вона може користуватися послугами вітчизняного постачальника, який імпортує матеріальні ресурси з-за кордону. Коли вартість витрат постачальника внаслідок знецінення націо­нальної валюти підвищується, ця фірма може понести втрати від зростання цін на матеріальні ресурси.

Банківський ризик може бути при здійсненні різних банківських операцій (кредитних, валютних, фінансових тощо), що зумовлюють відхилення фактичних результатів від очікуваних.

Страхового ризику зазнають страхові компанії тоді, коли ча­стота і розміри виплат платежів за договорами страхування для покриття понесених збитків фізичними і юридичними особами перевищують імовірнісні розміри їх.

Оскільки ми досліджуємо ризик виробничих структур (підпри­ємств, об’єднань, фірм), то банківський і страховий ризики не роз­глядатимуться.

За видами підприємницької діяльності ризик класифікується при визначенні розміру втрат, методика якого для виробничого, ко­мерційного та фінансового ризиків різна. Крім цього, класифікація застосовується при розробленні конкретних заходів щодо зменшен­ня ризику та скорочення втрат від нього.

Допустимим вважається ризик, який призводить до втрат, що не перевищують розміру прибутку.

Критичний ризик— це ризик, що може спричинити втрати в межах, які вищі за розмір очікуваного прибутку і досягають розміру доходу.

Катастрофічний ризик — це ризик, який вимірюється втратами, що перевищують розмір очікуваного доходу до вартості майна фірми.

Прийнятним є такий ризик, при якому підприємець зважується на проведення господарських операцій. Ними можуть бути допус­тимий, критичний і катастрофічний ризики, які не перевищують їх граничного рівня.

Для надмірного ризику характерні високі втрати виробничих ре­сурсів. Тому підприємницькі справи, яким він властивий, не слід здійснювати взагалі або здійснювати їх, попередньо розробивши програму заходів щодо зменшення втрат.

Знання цих різновидів ризику дає змогу фірмі правильно вирі­шувати питання, пов’язані зі здійсненням чи відмовою від реаліза­ції підприємницьких проектів.

Перспективний ризик — це ризик, що може виникнути за межами поточного року.

Такий ризик важче прогнозується, є більш прихованим. Його пе­редбачення та виявлення потребує значних зусиль.

Поточний ризик — це ризик, який може бути в плановому році.

Результати такого ризику безпосередньо впливають на річні тех- ніко-економічні показники. Тому цей вид ризику потрібно найде- тальніше вивчати і аналізувати.

Оперативний ризик пов’язаний зі здійсненням підприємницької діяльності в межах короткого періоду часу (до одного мі- | сяця). II

Здебільшого оперативний ризик є додатковим (новоутвореним) стосовно поточного ризику. Заходи щодо зменшення втрат від нього мають бути терміновими і дієвими.

До ризиків, які можуть бути застраховані, належать ризики, втрати від яких відшкодовуються страховими компаніями. їх пере­лік визначається відповідними нормативними актами. Більшість ризиків у нашій країні поки що не підлягають страхуванню. Поділ ризиків на ті, що підлягають, і ті, що не підлягають страхуванню, дає змогу розробляти ефективну систему заходів щодо їх попере­дження і зниження втрат від негативних явищ.

Виправданим є ризик, обґрунтований заходами щодо змен­шення втрат від нього, причому кошти, витрачені на здійснення цих заходів, є меншими від розміру вигоди, яку буде одержано від їх впровадження.

У цьому разі фірма має корисний результат. Із рис. 12.1 бачимо, що виправданий ризик характерний для зони IV. Виправданим є і той ризик, вжиті заходи щодо якого дали можливість уникнути зна­чної шкоди.

Невиправданий ризик пов’язаний з понесенням фірмою великих втрат.

Цей вид ризику характерний також для ситуацій, при яких вар­тість попереджувальних заходів перевищує розмір зменшення зу­мовлених ними втрат. У ринкових умовах виправданий підприєм­ницький ризик виступає як ступінь компетентності господарського керівника.

Моральний ризик— це поведінка індивіда, який свідомо або підсвідомо підвищує ризик втрати, сподіваючись на відшкодування страховою компанією.

Це може виявлятися, зокрема:

► у недостатній увазі (наприклад, тимчасова відсутність праців­ника на об’єкті, який він охороняє);

► у дійсній неправді (наприклад, інсценування крадіжки мате­ріальних цінностей). Для запобігання морального ризику страхові компанії вживають попереджувальні заходи (виконання клієнтами певних обов’язкових умов, залучення сторонніх спеціалістів для розслідування причин, що призвели до втрат).

Поняття комерційного ризику. Діапазон чинників і джерел ко­мерційного ризику досить широкий. Проте на відміну від виробни­чого ризику він обмежується переважно сферою купівлі-продажу товарів. У табл. 12.3 наведено перелік чинників і джерел комерцій­ного ризику.

Як бачимо з табл. 12.3, класифікація чинників і джерел комер­ційного ризику за формою мало відрізняється від аналогічної кла­сифікації у виробничому підприємництві. Проте за сутністю вони різні. Відмінності між класифікацією чинників і джерел виробничо­го і комерційного ризиків випливають із характеру та змісту вироб­ничого і комерційного підприємництва.

Сутність підприємницького та фінансового ризиків. Наслідки ризику — це безпосередній результат дії чинників ризику на рівень можливих втрат. Вони залежать конкретно від видів підприємни­цького ризику.

Можливими наслідками виробничого ризику є: перевитрати ма­теріальних ресурсів; зменшення обсягів виготовленої та реалізова­ної продукції; зниження цін на вироблену продукцію; зростання поточних витрат; втрата основних виробничих фондів; втрата при­бутку від підвищення ставок податку, розміру банківського відсот­ка; введення нових обов’язкових відрахувань; перевитрати фонду споживання.

Комерційний ризик може спричинити такі наслідки, як підви­щення закупівельної ціни товару, яке не блоковано умовами дого­вору про закупівлі, зниження ціни, за якою реалізується товар, зменшення обсягу закупівель та продажу продукції, зростання ви­трат обігу, псування і нестача товарів, зменшення розміру прибут­ку, втрата майна фірми, матеріальних цінностей.

Фінансовий і валютний ризики призводять до втрат певної суми грошей.

До окремої групи належать наслідки ризику, що виникли в ре­зультаті нещасних випадків, які призвели до нанесення шкоди здо­ров’ю та працездатності працівників підприємств.

Як правильно зауважують X. Драганов, Б. Ілієв і В. Каменов, ці втрати складаються з трьох складових:

► втрат, спричинених тілесним ушкодженням;

► моральних втрат;

► втрат, зумовлених неможливістю використання працівника у виробничо-господарській діяльності фірми.

Перших два види втрат є персональними і мають відшкодовува­тися фірмою працівнику. Третій вид втрат є наслідком підприєм­ницького ризику, який завдає шкоди лише фірмі.

Отже, наслідки ризику досить різні. Без зведення їх до певної си­стеми може ускладнитися порядок визначення розміру відповідних втрат. Тому потрібно класифікувати наслідки підприємницького ризику за ступенем послідовності їх виникнення та розрахунку. За цією ознакою розрізняють прямі та побічні втрати від упущеної ви­годи та узагальнювальні наслідки (втрати) підприємницького ризику.

До прямих належать такі втрати:

► матеріальних ресурсів (сировини, основних та допоміжних ма­теріалів, палива, енергії, комплектувальних виробів, запасних час­тин);

► основних виробничих фондів від наслідків ризикованих дій, коли ці втрати не досягають розміру майнового стану фірми;

► зниження цін на продукцію при відхиленні фактичних показ­ників якості від нормативних;

► готової продукції внаслідок її нестачі, псування, крадіжок;

► грошей унаслідок їх безпосередньої втрати чи зменшення вар­тості;

► втрати від підвищення ставок податку, відсотка за банківсь­кий кредит тощо;

► фонду споживання.

Прямі втрати є первинними. їхній розмір впливає на розмір як побічних, так і узагальнювальних втрат.

Побічні втрати — це втрати, безпосередньо не пов’язані з підпри­ємницьким ризиком, а є наслідком прямих втрат. Наприклад, унас­лідок землетрусу завдано шкоди виробничим будівлям цеху, яка унеможливлює подальше використання потокових ліній, що зали­шились неушкодженими. Втрати від їх простоїв називатимуться побічними. Якщо втрати основних виробничих фондів досягають розміру майнового стану, то побічні втрати не визначаються.

До побічних втрат належить також зростання умовно-постійних витрат у розрахунку на одиницю продукції.

Побічні втрати мають дві характерні особливості:

► їхній асортимент ширший за прямі втрати;

► на відміну від прямих втрат вони є прихованими, менш під­датливими до виявлення.

Втрати від упущеної вигоди характерні для альтернативних гос­подарських операцій. Якщо реалізований варіант виявився гіршим, то фірма несе втрати від упущеної вигоди.

ІПриклад. | Фірма вклала кошти в підприємницький проект, який дає до­хід 8 %, водночас придбання акцій іншого підприємства забез­печило б їй дивіденди 12 %. Ця різниця у 4 % доходу і становить втрачену ви­году.

Узагальнювальні втрати є розрахунковими і складаються з пря­мих і побічних втрат та упущеної вигоди:

^Ву = ^Вп + ^Впб + ^Вв ^,

де Ву — узагальнювальні втрати; В_п — прямі втрати; В_пб — побічні втрати; В_в — розмір упущеної вигоди.

До узагальнювальних втрат належать:

► сукупні втрати виробничих ресурсів, які виражаються у зрос­танні поточних витрат;

► обсяг недовиробленої (недореалізованої) продукції за рахунок усіх різновидів ризику;

► втрати прибутку;

► втрати основних виробничих фондів.

На характер чинників і джерел фінансового ризику впливають такі особливості фінансового підприємництва:

► товаром у фінансовому підприємстві є гроші, цінні папери і валюта;

► залежність фінансового стану фірми від розміру курсу грошей, ва­люти і цінних паперів, обмеження на валютно-грошові операції і т. д.;

► вплив на вартість грошей, цінних паперів чинника часу (гроші сьогодні завжди більш вартісні, ніж завтра);

► можливість різноваріантності здійснення інвестицій у підпри­ємницькі проекти;

► можливість формування активів підприємства за рахунок різ­них позик: коротко- чи довготермінових.

Ці особливості фінансового підприємництва зумовлюють відповід­ні чинники ризику. Одним із них є чинник часу. Сума грошей, яку має фірма у певний період, важить для неї завжди більше, ніж той самий розмір коштів у майбутньому.

Гроші з часом частково втрачають свою вартість через:

► інфляцію;

► ризик;

► схильність до ліквідності.

Інфляція пов’язана із загальним підвищенням цін. Унаслідок цього купівельна спроможність грошової одиниці зменшується.

Ризик також приводить до зменшення втрат грошей, яке спри­чинюється:

а) неможливістю точного передбачення повернення грошей, вкладених сьогодні, оскільки немає твердої гарантії фінансової міц­ності компанії у майбутньому;

б) відсутністю впевненості в інвесторів щодо одержання дивіден­дів на придбані акції, бо умови купівлі їх не передбачають ніяких формальних відносно цього зобов’язань продавців про розміри диві­дендів;

в) імовірністю падіння цін на акції, в які вкладено кошти. Ліквід­ність — це показник того, як швидко можна продати активи і одер­жати гроші. Вона також є чинником втрати грошима своєї вартості. Інвестори, схильні до ліквідності, віддають перевагу наявним гро­шам. Якщо вони зважилися на їх вкладення у певні справи, то роз­раховують на значні майбутні доходи, аби виправдати ризик. У цьому разі висока винагорода є компенсацією за втрату ліквідності. Коли інвестори віддають перевагу неризикованим проектам, споді­вані доходи будуть досить низькими.

Часовий чинник ризику характерний для інвестицій в проекти, що потребують для свого здійснення різних термінів. Для тривалі­шого періоду часу ризик більший. Тому кредитор має одержати до­даткову винагороду порівняно з варіантом, коли кошти вкладають­ся у короткотермінові проекти.

Отже, чинник ризику при інвестуванні в різночасові проекти зводиться до вибору таких двох альтернативних варіантів:

► інвестування короткотермінових проектів при гарантованих, але низьких доходах від них;

► інвестування довготермінових проектів, що можуть забезпечи­ти вищі доходи, але без достатньої гарантії. Фінансовий ризик пов’язаний також із чинником інвестування проектів різних влас­ників. Фірми характеризуються неоднаковими рівнями організації виробництва, результативністю виробничо-господарської діяльності, обсягами виробництва і реалізації продукції, розміром прибутку, позиціями на ринку тощо. Інакше кажучи, фірми розрізняються за рівнем ризику. Все це впливає на можливість своєчасного повер­нення інвестованих коштів, розмір відсотка, під який позичаються гроші.

Підприємець ризикує, вкладаючи кошти саме в цей проект, а не в інший, або навпаки. Немає ніякої гарантії, що обраний варіант буде найбільш вдалим. Цей різновид фінансового ризику назива­ється ризиком упущеної вигоди.

До чинників фінансового ризику належить вибір джерел фінансу­вання активів фірми. У ринкових умовах ними можуть бути коротко- або довготермінові заборгованості. За нормальних економічних умов довготермінові позики вважаються дорожчими, ніж короткотерміно­ві. Причиною цьому є чинник часу. Чим триваліший період, на який видаються позики, тим більшою мірою позикодавці опиняють­ся перед невизначеністю. Тому і ризик неплатоспроможності та вплив інфляції для довготермінових позик є значно більшими. Част­кове його компенсування досягається подорожчанням цих позик. Такий ризик і вплив інфляції для короткотермінових позик є мен­шим, тому вони вважаються дешевшими.

З другого боку, довготермінові позики дають змогу використову­вати кошти упродовж тривалішого періоду часу, не поновлюючи їх із року в рік. Це забезпечує ліквідність фірми, без якої вона не може успішно здійснювати господарські операції.

При користуванні короткотерміновими позиками ліквідність фір­ми може бути забезпечена при вчасному повторному одержанні но­вих позик.