1.1.1. Основні нормативні акти про охорону праці

Верховна Рада України 14 жовтня 1992 р. постановила запровадити закон «Про охорону праці». Після прийняття 23 вересня 1999 р. закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» було прийнято нову редакцію закону «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 р. № 229-IV.

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Згідно з Законом, охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Законодавство про охорону праці складається зі згаданого Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Одними з основних принципів державної політики в області охорони праці є

- пріоритет життя і здоров’я працівника щодо результатів виробничої діяльності підприємства;

- повна відповідальність власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Законом передбачені гарантії громадян на охорону праці при укладенні трудового договору і під час роботи на підприємстві. Під час укладення трудового договору громадянин має бути поінформованим власником під розписку про умови праці на підприємстві: наявність на робочому місці, де він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, можливі наслідки їх впливу на здоров’я, а також про його права на пільги та компенсації за роботу в таких умовах згідно з законодавством і колективним договором. Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Згідно з Кодексом законів про працю України скорочена тривалість робочого часу встановлюється :

- не більше 36 годин на тиждень – для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці;

- 36 годин на тиждень – для працівників віком від 16 до 18 років;

- 24 години на тиждень – для осіб у віці від 15 до 16 років, а також учнів у віці від 14 до 15 років, що працюють у період канікул.

Наднормові роботи та роботи у вихідні дні, як правило, не допускаються.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, роботи машин і механізмів, стан засобів колективного та індивідуального захисту, які використовує працівник, а також санітарно-побутові умови мають відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо виникла виробнича ситуація, небезпечна для його життя або для людей, які його оточують, і природного середовища. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує вимог законодавства про охорону праці, умов колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівнику виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не меншому тримісячного середнього заробітку.

Згідно з Законом усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків та професійних захворювань. Власник зобов’язаний внести у фонд соціального страхування суму виплат потерпілим, якщо нещасний випадок або профзахворювання сталися з його вини.

Передбачено право працівників на пільги і компенсації за важкі, шкідливі і небезпечні умови праці, умови підвищеного ризику для здоров’я.

Відповідно до статті 7 Закону, працівники, зайняті на роботах з важкими і шкідливими умовами праці, безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою. Вони мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочену тривалість робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги й компенсації, передбачені законодавством. Якщо характер роботи працівника пов’язаний з роз’їздами, йому виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

Упродовж дії трудового договору власник повинен надавати працівникові повну інформацію про можливі зміни у виробничих умовах і розмірах пільг та компенсацій, включаючи і надані йому додатково.

На роботах з небезпечними і шкідливими умовами, а також роботах, які пов’язані із забрудненням чи такими, які виконуються в несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безкоштовно згідно із встановленими нормами спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. У випадку зносу цих засобів раніше встановленого терміну не з вини працівника власник зобов’язаний замінити їх своїм коштом.

Робота у нічний час оплачується в підвищеному розмірі, встановленому тарифною угодою і колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифного окладу за кожну годину роботи в нічний час.

Цілком відповідають міжнародним нормам статті закону щодо праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

Забороняється використовувати працю жінок на важких роботах і на роботах з небезпечними і шкідливими умовами праці, а також залучення жінок до перенесення чи переміщення вантажів, маса яких перевищує встановлені для них норми.

Граничні норми піднімання і переміщення важких предметів жінками:

· 10 кг – у разі чергування з іншою роботою (до 2 разів на годину);

· 7 кг – постійно упродовж робочої зміни.

Сумарна маса вантажу, який переміщається жінкою упродовж кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати:

· 350 кг – при переміщенні вантажу з робочої поверхні;

· 175 кг – з підлоги.

· прикладене жінкою зусилля має не перевищувати 10 кг в разі переміщення вантажу на візку або в контейнері.

Забороняється залучення неповнолітніх, тобто осіб, молодших 18 років, до праці на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, до перенесення чи переміщення вантажів, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Для неповнолітніх осіб встановлені граничні норми піднімання і переміщення вантажів (з урахуванням маси тари й упаковок) залежно від їх календарного віку (кількості повних років), статі і тривалості роботи (розрізняють роботу короткочасну – до двох піднімань і переміщень вантажів упродовж однієї години робочого часу і тривалу – більше двох піднімань і переміщень вантажів упродовж того ж проміжку часу). Ці норми для юнаків і дівчат, які мають календарний вік 14, 15, 16, 17 років, становлять відповідно 5 і 2,5 кг, 12 і 6 кг, 14 і 7 кг, 16 і 8 кг.

Неповнолітні особи віком 14 років до тривалої роботи, пов’язаної з підніманням і переміщенням вантажів, не залучаються. Для юнаків і дівчат, які мають календарний вік 15, 16, 17 років, у разі тривалої роботи встановлені такі норми: 8,4 і 4,2 кг, 11,2 і 5,6 кг, 12,6 і 6,3 кг. При утриманні чи переміщенні вантажів із застосуванням засобів малої механізації прикладене цими особами м’язове зусилля не має перевищувати значень, які відповідають вищевказаним граничним нормам вантажів. Причому, тривалість м’язового зусилля повинна бути не більшою, ніж три хвилини, а наступного відпочинку – не менш, що ніж дві двох хвилини.

Для неповнолітніх осіб встановлені також граничні норми сумарної маси вантажів, що піднімаються чи переміщаються упродовж однієї години робочого часу, залежно від їх календарного віку, статі і висоти розташування поверхні, з якої піднімаються чи переміщаються вантажі. Під час переміщення вантажів з рівня робочої поверхні (з рівня столу, верстата, конвеєра тощо) сумарна маса їх для юнаків і дівчат, які мають календарний вік 14, 15, 16, 17 років, не повинна перевищувати відповідно 10 і 5 кг, 48 і 12 кг, 160 і 40 кг, 272 і 72 кг, у разі переміщення з підлоги – 7 і 3,5 кг, 24 і 6 кг, 80 і 20 кг, 130 і 32 кг. Для неповнолітніх осіб висота підйому вантажів і віддаль їх переміщення вручну не повинні перевищувати відповідно 1 і 5 м. Забороняється залучати неповнолітніх до нічних і надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Неповнолітні, як і інші особи віком до 21 року, приймаються на роботу лише після медичного огляду. Згідно з «Положенням про навчання неповнолітніх професіям, які пов’язані з важкими роботами та роботами з небезпечними і шкідливими умовами» (затверджені наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 30 грудня 1994 р. № 130), режим робочого дня неповнолітніх під час теоретичного і виробничого навчання в навчально-виховних закладах і на підприємствах має відповідати чинному законодавству й навчальному плану з обов’язковим врахуванням обмежень щодо тривалості робочого дня, роботи в нічний час, надурочних робіт і робіт у вихідні дні, піднімання і переміщення предметів, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Неповнолітні під час проходження виробничої практики чи виробничого навчання можуть знаходитися на виробництві і на робочих місцях, пов’язаних з важкими роботам і роботами з небезпечними і шкідливими умовами праці, не більше 4 годин на день за умови суворого дотримання на цих виробництвах і на робочих місцях чинних санітарно-гігієнічних норм.

Виробництва, що використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медично-соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації.

У випадках, передбачених законодавством, власник зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і трудовлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день чи неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на їх прохання. Не допускається залучення інвалідів без їх згоди до надурочних робіт і робіт в нічний час.

Законом гарантовано відшкодування власником працівникам у випадку ушкодження їх здоров’я і відшкодування моральної шкоди. Власник зобов’язаний відшкодувати працівнику шкоду, спричинену йому каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, які пов’язані з виконанням трудових обов’язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також виплачувати потерпілому (членам сім’ї і утриманцям) одноразову допомогу, розмір якої встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). За кожний відсоток втрати професійної працездатності потерпілому на підприємстві виплачується одноразова допомога з розрахунку його середнього заробітку. У випадку смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути не меншим п’ятирічного заробітку працівника на його сім’ю і, крім того, не меншим однорічного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, яка народилася після смерті.

Розмір одноразової допомоги може бути зменшеним, але не більше ніж на 50 %, якщо нещасний випадок стався внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці.

Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної платні, незалежно від будь-яких інших виплат.