3.1.5. Шум і вібрація

Виробничий шум – це сукупність різних за гучністю і тоном звуків, які виникають у повітряному середовищі. Розрізняють шуми:

§ механічний (під час роботи конвеєра, виконання завантажувально-розвантажувальних робіт);

§ електромагнітний (під час роботи електромагнітних пристроїв змінного струму);

§ аеродинамічний (у разі витоку газів, руху повітря у вентиляційних камерах);

§ гідродинамічний (під час руху води і різноманітних рідин);

§ повітряний (розповсюджується в повітряному середовищі);

§ структурний (внаслідок коливання конструкцій стін, перекриттів, перегородок будівлі).

Шум – звуковий процес, який неприємний для сприйняття і негативно впливає на організм людини.

Звук являє собою коливання в твердих тілах, рідких і газоподібних середовищах в діапазоні частот 20 … 20000 Гц. Коливання з частотою нижче 20 Гц (інфразвук) і вище 20000 Гц (ультразвук) не викликають слухових відчуттів, але біологічну впливають на організм людини. У разі довготривалої дії шуму на людину у неї знижується гострота слуху, змінюється кров’яний тиск, послаблюється увага, погіршується зір, відбуваються зміни в дихальних центрах.

Під дією шуму можливе зниження у працівників слуху аж до повної його втрати, а також виникнення шумової хвороби, яка проявляється в загальному захворюванні всього організму. Шум нерідко є непрямою причиною виробничого травматизму.

Звукова хвиля характеризується частотою, звуковим тиском та інтенсивністю.

Різниця тисків повітряного середовища під час розповсюдження в ньому звукової хвилі та атмосферного повітря в нормальних умовах називається звуковим тиском. Вухо людини сприймає звуковий тиск в межах 2 × 10^-5 … 2 × 10² Па. Мінімальне значення його – поріг чутності, максимальне – поріг больового відчуття.

За тиску понад 2 × 10² Па виникають запаморочення, нудота, відбувається розрив барабанної перетинки і кровотеча з вух. За звуковим тиском судять про інтенсивність звуку.

Інтенсивність звуку – кількість звукової енергії на одиницю часу через одиницю поверхні, перпендикулярної до напрямку розповсюдження хвилі.

Шуми поділяються за часовими характеристиками на

§ постійні та

§ непостійні (коливальні, переривчасті та імпульсні).

Для вимірювання постійного шуму і оцінки впливу його на людину використовується як показник рівень звукового тиску, який вимірюється в логарифмічних одиницях – децибелах (дБ). Згідно ГОСТ 12.1.003-83 «ССБП. Шум. Загальні вимоги безпеки», норми рівня звукового тиску встановлюються для восьми октанових смуг із середньогеометричними значеннями частот (Гц): 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000, 8000.

Так, на постійних робочих місцях і в робочих зонах виробничих приміщень, на території підприємств для граничних значень середньогеометричних частот 63 і 8000 Гц встановлені норми рівня звукового тиску відповідно 99 і 74 дБ.

Нормування непостійного шуму, а також орієнтовна оцінка загального рівня постійного шуму здійснюється скоректованим за частотою загальним рівнем звукового тиску – так званим рівнем звуку, який вимірюється в дБА за шкалою «А» шумоміра.

Непостійний шум характеризується еквівалентним рівнем звуку L_{A екв.,} що являє собою середньоквадратичний рівень звуку непостійного шуму, який має такий самий вплив на людину, як і постійний шум.

Допустимі значення рівня звуку і еквівалентного рівня звуку наведено в ГОСТ 12.1.003-83.

На постійних робочих місцях і в робочих зонах виробничих приміщень, на території підприємств рівень звуку і еквівалентний рівень звуку не повинен перевищувати 85 дБА. Норми шуму наведено в табл. 2.

Таблиця 2

Допустимі рівні звукового тиску, рівня звуку

і еквівалентного рівня звуку на постійних робочих місцях

(ГОСТ 12.1.003-83) і громадських спорудах(ГОСТ 12.1.036-81)

У шумомірі (Шум-1м та ін.) звук, який сприймається мікрофоном, перетворюється в електричні коливання, які після підсилення, коректування і випрямлення реєструються стрілковим приладом.

Вібрація – процес розповсюдження в пружних тілах механічних коливань з амплітудою 0,003 …0,5 мм. Вібрація приводить в коливальний рух тіло людини. Особливо шкідливими для людини є коливання з резонансними частотами 6 … 9 Гц. Розрізняють вібрацію загальну і місцеву.

- загальна вібрація викликає тремтіння всього тіла людини;

- місцева – надає коливального руху лише окремим частинам тіла (руки, передпліччя, ноги).

Систематична дія на людину загальних вібрацій може бути причиною вібраційної хвороби. Локальні вібрації викликають деформацію та зменшення рухливості суглобів.

Вібрації в огороджувальних конструкціях приміщень і на робочих місцях виникають внаслідок роботи технологічного устаткування. Найчастіша причина вібрації – обертання з великою швидкістю деталей, центр тяжіння яких зміщений відносно геометричної вісі. У цьому випадку виникає «биття», яке передається на основу машини чи механізму. Локальні вібрації створюються, наприклад, під час роботи з ручним віброінструментом.

Вібрація характеризується:

ü частотою коливань,

ü амплітудою зміщення (вібропереміщенням),

ü коливальною швидкістю (віброшвидкістю),

ü коливальним прискоренням (віброприскоренням).

Показник вібраційного навантаження на робітника формується із таких параметрів:

ü віброприскорення чи віброшвидкість,

ü діапазон частот,

ü час дії вібрації.

Для санітарного нормування і контролю вібраційного навантаження використовують середньоквадратичні значення віброприскорення чи віброшвидкості, а також їх логарифмічні рівні в децибелах (дБ).

Нормований діапазон частот встановлюється :

· для локальної вібрації у вигляді октавних смуг із середньо-геометричними значеннями частот від 1 до 1000 Гц;

· для загальної вібрації – октавних і 1/3 октавних смуг із середньо-геометричними частотами від 8 до 80 Гц.

Час дії на працівників вібрації, який вимірюється в хвилинах або годинах, приймається як неперервний чи сумарний.

Гігієнічна оцінка вібрації, яка впливає на людину, здійснюється одним з методів, встановлених в ГОСТ 12.1.012-90 «Вібраційна безпека. Загальні вимоги безпеки». Так, якщо вібраційне навантаження на працівника виражається через спектр вібрації, нормованими показниками є середні квадратичні значення віброприскорення (віброшвидкості) або їх логарифмічні рівні у вказаних вище смугах частот. Норми показників вібраційного навантаження на працівника наведені у вказаному стандарті.

За санітарними нормами вібрації поділяються на категорії:

1 – (небезпечно);

2 – (границя зниження продуктивності праці);

3 типу «а» – (границя зниження продуктивності праці);

3 типу «б» – (комфорт).

Вібрації категорії 2 виникають, наприклад, під час роботи виробничого транспорту, який розташований на підлозі; 3 типу «а» - під час роботи електричних машин, вентиляторів. Вібрації категорії 3 типу «б» характерні для обчислювальних центрів, приміщень управління, конторських приміщень, здоровпунктів.

У випадку загальної технологічної вібрації (категорія 3 тип «б»), яка передається на робочі місця в складах, їдальнях і деяких виробничих приміщеннях, де немає машин, які генерують вібрацію, наведені в ГОСТ 12.1.012-90 чисельні значення норм віброприскорення чи віброшвидкості повинні бути помножені на 0,4, а значення їх рівнів – зменшені на 8 дБ.

Контроль вібрації на робочих місцях здійснюється під час їх атестації, періодично, за вказівкою (вимогою) санітарних служб. Вібраційні характеристики ручних машин контролюють не рідше одного разу на рік.

Вібрації вимірюють вібрографами відповідно до ГОСТ 12.4.012-83 «ССБП. Вібрація. Засоби вимірювання та контролю вібрації на робочих місцях. Технічні вимоги».