Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.4. Форми державного регулювання ІД підприємств та їх особливості в Україні

Державна інвестиційна політика – це цілеспрямоване правове регулювання державою окремих аспектів ІД суб’єктів господарювання відповідно до стратегії та умов її економічного розвитку.

"Основна мета стратегії макроекономічної політики - забезпечення умов стійкого довготривалого зростання, яке сприяло б структурно-інноваційній та соціальній переорієнтації економіки, формування сприятливого інвестиційного середовища".

Інвестиційне середовище (інвестиційний клімат) – це система правових, економічних і соціальних умов здійснення ІД в країні, які суттєво впливають на рівень доходності і ризику інвестицій. Виходячи з цього, основою економічної та соціальної стратегії країни є сьогодні державна інвестиційна політика, завданням якої є розвиток ІД, спрямований на створення привабливого інвестиційного середовища та суттєвого нарощування обсягів інвестицій Правова система України, що регулює ІД підприємств, складає зараз більш ніж 100 законів та інших нормативних документів.

Державне регулювання ІД повинно виходити із реальних економічних та соціальних проблем, а також базуватися на певних теоріях та концепціях.

Основними завданнями державної інвестиційної політики є:

- орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

- визначення державних пріоритетів інвестиційного розвитку України;

- удосконалення нормативно-правової бази у сфері ІД;

- створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку ІД;

- ефективне використання ринкових механізмів для сприяння ІД, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

- розвиток міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

- фінансова підтримка, сприятлива кредитна, податкова і митна політика у сфері ІД;

- сприяння розвиткові інвестиційної інфраструктури;

- інформаційне забезпечення суб'єктів ІД;

- підготовка кваліфікованих кадрів у сфері ІД.

Єдину державну політику у сфері ІД визначає Верховна Рада України, яка створює відповідну законодавчу базу, затверджує пріоритетні напрями ІД (окремі загальнодержавні програми, Програма діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального розвитку, охорони довкілля), в межах Держбюджету України визначає обсяги асигнувань для фінансової підтримки ІД.

Верховна Рада АРК, обласні й районні ради відповідно до їх компетенції затверджують регіональні інвестиційні програми, що фінансуються з місцевих бюджетів; визначають кошти цих бюджетів для фінансової підтримки регіональних інвестиційних програм.

Державну політику у сфері ІД забезпечує Кабінет Міністрів України:

- готує та подає Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних напрямів ІД;

- здійснює заходи щодо реалізації пріоритетних напрямів ІД;

- сприяє створенню ефективної інфраструктури у сфері ІД;

- готує та подає Верховній Раді України як складову частину проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки виконання інвестиційної проектів;

- затверджує положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інвестиційних проектів;

- інформує Верховну Раду України про виконання інвестиційних проектів, що фінансувалися за кошти Державного бюджету України.

Центральні органи виконавчої влади: готують пропозиції щодо реалізації інвестиційної політики у відповідних галузях економіки, створюють організаційно-економічні механізми її реалізації.

Нині порушене оптимальне співвідношення між національними заощадженнями та інвестиціями в економіку: щороку значна частина заощаджень залишалася неконвертованою в інвестиції. Як наслідок, не повністю використовуються можливості нарощування інвестиційного потенціалу національної економіки. Особливо давалися в знаки такі негативні чинники:

- низька спроможність банківської системи (заощадження – інвестиції);

- недостатня мережа інституційних інвесторів (пенсійних фондів, страхових компаній тощо);

- низький рівень капіталізації прибутків підприємств та відсутність економічних та (податкових) стимулів;

- спрямування інвестиційного потенціалу приватизації на цілі бюджетного споживання;

- розпорошування інвестиційних бюджетних коштів;

- відсутність страхування інвестиційних ризиків, нерозвиненість фондового ринку та іпотечних відносин, лізингу та інших інститутів фінансування;

- значні обсяги тіньового бізнесу як основного джерела нелегального накопичення та вивезення капіталу.

Визначальним завданням державної інвестиційної політики сьогодні є:

- створення рівних умов для суб'єктами господарювання різних форми власності,

- здійснення процесу інвестування на прозорих та цивілізованих засадах,

- поліпшення структури інвестиційних джерел.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності й контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Управління державними інвестиціями включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій з інвестування бюджетних і позабюджетних коштів. Державне регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом прямого (адміністративно-правового) та непрямого (економічного) втручання в інвестиційну діяльність.

ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПРЯМІ

НЕПРЯМІ

1. прийняття законів та інших нормативних актів

2. надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенція, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв

3. встановлення державних норм та стандартів

4. встановлення антимонопольних заходів регулювання участі інвестора у приватизації власності

5. визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами

6. проведення обов'язкової державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва

7. забезпечення захисту інвестицій тощо

1. бюджетно-податкова політика

2. грошово-кредитна політика

3. амортизаційна політика

4. регулювання фондового ринку

5. інноваційна політика

6. політика заохочення іноземних інвестицій

7. інші непрямі форми державного регулювання інвестиційної діяльності

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ

Одним із важливих методів державного регулювання інвестиційної діяльності е обов'язкова комплексна державна експертиза інвестиційних програм та проектів. Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи" (11 квітня 2002 р. № 483) інвестиційні програми й проекти будівництва незалежно від джерел фінансування підлягають обов'язковій комплексній державній експертизі у повному обсязі, крім об'єктів, затвердження проектів будівництва яких не потребує висновку комплексної державної експертизи. Перелік таких об'єктів встановлюється Державним комітетом із будівництва та архітектури відповідно до законодавства.

Держава гарантує стабільність умов здійснення ІД, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів ІД, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб.

ІД держава регулює і через захист інвестицій - комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови й порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій – відповідну систему правових норм.

Непряме регулювання передбачає створення певного інвестиційного середовища (політичного, економічного, правового, соціального), що передбачає, у свою чергу, крім створення певних економічних умов господарювання для суб'єктів інвестиційної діяльності й методи макроекономічного впливу на інтенсивність інвестування через бюджетно-податкову, грошово-кредитну, амортизаційну та інноваційну політики, а також політику сприяння залученню іноземних інвестицій.

Бюджетно-податкова політика орієнтована на перерозподіл доходів підприємств і громадян країни, із метою оптимального формування дохідної частини бюджету й збереження у підприємств ринкових стимулів до ІД та одержання прибутків.

Податкова політика держави має сприяти покращенню інвестиційного клімату в Україні через:

- зниження податкового навантаження (скорочення переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці для формування солідарних соціальних фондів та перехід до формування персоніфікованих фондів;

- розширення бази оподаткування шляхом скасування пільг, які безпосередньо не пов'язані з інноваційною та інвестиційною діяльністю;

- запровадження механізму декларування податкових пільг суб'єктами-платниками податків;

- запровадження оподаткування нерухомості;

- стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств через удосконаленням умов оподаткування;

- підвищення рівня сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

- недопущення подвійного оподаткування нерезидентів.

Бюджетне регулювання інвестицій здійснюється переважно через бюджетне фінансування та кредитування пріоритетних галузей економіки чи окремих підприємств; державні контракти тощо.

Розробка, фінансування та реалізація цільових комплексних програм – це також одна з форм державного регулювання, а у країнах із ринковою економікою вона є основною формою програмного управління. Серед таких програм найважливішими для покращення інвестиційного клімату в Україні є "Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки", прийнята Кабінетом Міністрів України 28 грудня 2001 р. за № 1801, "Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні", затверджена Законом України від 21 грудня 2000 року за № 2157-ІІІ, "Програма розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки", затверджена Постановою Кабінету міністрів України від 2 лютого 2001 року № 98 інші програми, а також Програми діяльності Кабінету міністрів, які приймаються урядом щорічно.

Значний вплив на рівень інвестиційної активності має грошово-кредитна політика держави, яка проводиться НБУ; і в рамках якої можуть застосовуватися інструменти прямого державного регулювання. У даному випадку об'єктом регулювання виступає грошова маса, яка у відповідних співвідношеннях з основними макроекономічними показниками позитивно або негативно впливає на економічне зростання в країні та на рівень інвестиційної активності. Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає НБУ, який здійснює грошову емісію та за допомогою арсеналу засобів, а саме ставки рефінансування, норми обов’язкових резервів, операцій на відкритому ринку та валютних інтервенцій, впливає на рішення суб'єктів господарювання про доцільність інвестування.

Основними напрямками держаної грошово-кредитної політики в стимулюванні інвестиційних процесів в Україні мають бути:

- створення необхідного правового поля для участі фінансово-кредитних установ в інвестиційному процесі;

- оптимізація оподаткування прибутку кредитних установ, які здійснюють інвестиції;

- врегулювання питань ризику й прибутковості інвестиційних операцій;

- розвиток спеціалізованих іпотечних, інвестиційних, ощадних та інших банківських установ, що здійснюватимуть інвестиційні операції;

- запровадження ефективних механізмів стимулювання довгострокового кредитування банків через цільове рефінансування;

- стимулювання участі банків у створенні фінансово-промислових груп та у приватизації;

- запровадження механізмів страхування інвестиційних ризиків банків;

- залучити до активної інвестиційної діяльності суб'єктів різноманітних форм власності та господарювання.

Безпосередній вплив на рівень інвестиційної активності справляє ступінь розвитку банківської системи, можливості кредитування та обсяги фінансових ресурсів окремих банків, їх регіональна концентрація та інші чинники, які залежать від грошово-кредитної політики, що проводиться в країні. Крім того, основними причинами, що стримують надання банками довготермінових кредитів суб'єктам господарської діяльності, є високий рівень кредитних ризиків, неплатоспроможність більшості позичальників, відсутність реальної гарантії повернення ними кредитів та ліквідної застави, а також неефективна система оподаткування.

У зв'язку з цим, поліпшення інвестиційного клімату в державі залежить і від розв'язання проблеми діяльності банківської системи, зокрема, від забезпечення підвищення рівня концентрації банківського капіталу, збільшення обсягів довготермінового кредитування реального сектору економіки, залучення коштів населення.

Значний вплив на рівень інвестиційної активності в Україні має й амортизаційна політика, яка має бути спрямована на підвищення фінансової заінтересованості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

Основними напрямками державної амортизаційної політики є:

- створення економічної та правової бази для запровадження раціональних рівнів споживання, відшкодування та оновлення основного капіталу;

- обмеження державного регулювання у сфері амортизаційної політики та стимулювання інвестиційної ініціативи суб'єктів господарювання;

- удосконалення методів нарахування амортизації, надання суб'єктам господарювання права вибору методу нарахування амортизаційних відрахувань, а також права самостійно встановлювати конкретні строки служби основного капіталу у визначених законом межах;

- розмежування практики нарахування амортизаційних відрахувань відповідно до її економічної та податкової ролі;

- стимулювання суб'єктів господарювання до застосування прискореної амортизації та її інвестиційного спрямування шляхом надання податкових знижок;

- запобігання зростанню цін виробників шляхом надання можливості суб'єктам господарювання відносити прискорену амортизацію не на витрати виробництва, а на зменшення оподатковуваної частини прибутку.

Для активного економічного зростання та підвищення інвестиційної активності важливого значення має також державне регулювання фондового ринку, інноваційна політика держави та політика заохочення іноземних інвестицій в економіку країни.