Вступ

Проблемам управління земельним фондом країни, її регіонів і населених пунктів в останні роки приділяється все більше уваги. Адже розвиток земель­ного ладу будь-якої країни пов’язаний із встановленням і практичною реалі­зацією порядку, принципів і правил, що забезпечують правовий, економічний, екологічний і соціальний режим організації використання земельних ресурсів як просторового базису всіх галузей економіки країни, засобу виробництва у сільському і лісовому господарстві, скарбниці природних багатств, територі­альної основи життєзабезпечення держави і підтримання здоров’я населення.

Економічні перетворення в Україні багато в чому визначили роль і зна­чення управління земельними відносинами і земельними ресурсами. Це пов’язано з тим, що земля, крім її традиційних властивостей (засіб виробни­цтва, територіальний базис, природне тіло та ін.), стала об’єктом правовідно­син і об’єктом нерухомості.

Тому з’явилися нові принципи і методи управління земельними ресур­сами, які дають змогу збільшити оподатковувану базу і збір бюджетних до­ходів, залучити інвестиції у розвиток муніципальних утворень і регіонів, створити ефективну систему забезпечення прав і гарантій для суб’єктів зе­мельних відносин.

Одним із найважливіших факторів управління земельними ресурсами на всіх адміністративно-територіальних рівнях є система землеустрою і держав­ного земельного кадастру, які становлять інформаційну основу державного управління територіями й економічним регулюванням земельних відносин. При цьому всі складові системи управління повинні бути адаптовані до рин­кових умов. Особливо це важливо при розробці економічно та екологічно об­грунтованих засобів землеустрою, оцінки земель різних категорій, законодав­чій зміні принципів і правил оподатковування об’єктів земельних відносин.

Вивчення та розробка заходів з удосконалення системи управління зе­мельними ресурсами в різних соціально-економічних формаціях є надзви­чайно важливим, оскільки вони чи не найголовніші в системі економічних відносин. Яке б суспільство ми не взяли, воно завжди розвивалось на землі за­лежно від її використання. Аналіз розвитку управління земельними ресурса­ми свідчить про те, що воно Грунтується на поєднанні використання землі як природного ресурсу, територіального базису і основного засобу виробництва; різноманітності форм власності на землю; державному регулюванні землеко­ристуванням незалежно від форм господарювання тощо.

Управління земельними ресурсами є спеціальною дисципліною в процесі підготовки інженерів землевпорядників і має своєю метою пізнання сутності і закономірностей розвитку управління земельними ресурсами, вивчення ме­тодів та механізмів управління. Кожному способу суспільного виробництва, рівню продуктивних сил і виробничих відносин відповідають певна система управління земельними ресурсами, зумовлена панівною формою власності на землю й інші засоби виробництва, а також властиві їм форми землекористу­вання. Щоб правильно зрозуміти суть і основні шляхи розвитку управління зе­мельними ресурсами, обґрунтувати його зміст і розкрити закономірності його зміни в конкретних умовах земельного ладу, необхідно простежити історичний зв’язок управління з іншими явищами та конкретний історичний досвід.