1.3. Управління земельними ресурсами на території України в період входження до царської Росії
Особливу епоху в розвитку російської теорії управління складають Петровскі реформи з удосконалювання управління економікою. Коло управлінських дій Петра І дуже широке - від зміни літочислення до створення нового державного управлінського апарату. Деталізуючи та конкретизуючи управлінські аспекти періоду правління Петра І, можна виділити такі перетворення в центральному та місцевому управлінні: розвиток великої промисловості і державна підтримка ремісничих виробництв; сприяння розвитку сільського господарства; зміцнення фінансової системи; активізація розвитку зовнішньої і внутрішньої торгівлі.
Законодавчі акти Петра І - укази, регламенти, інструкції і контроль за їхнім виконанням - регулювали різні сфери діяльності держави, але, по суті, це було державним управлінням.
Заслуговують на увагу й управлінські ідеї І. Т. Посошкова (1652-1726). До його оригінальних ідей варто віднести поділ багатства на речове і нематеріальне. Під першим він мав на увазі багатство держави (скарбниці) і народу, під другим - ефективне управління країною і наявність справедливих законів. Принципи І. Т. Посошкова про поліпшення управління економікою Грунтувалися на вирішальній ролі держави в керівництві господарськими процесами.
Перша чверть XVIII ст. була періодом петровського реформування управління економікою як на макро-, так і мікрорівні.
Ідеї державного управління знайшли своє відображення в працях
A. П. Волинського (1689-1740). Послідовним ідеологом кріпосництва був
B. Н. Татіщев (1686-1750). В галузі управління господарськими справами Росії він особливого значення надавав управлінню фінансовою політикою - держава зобов’язана не спостерігати за господарськими процесами, а активно регулювати їх.
У другій половині XVIII ст. управлінська думка розвивалася в дусі реформ Катерини II. З метою удосконалювання управління економікою Росії за вказівкою цариці була видана “Установа для управління губерній Російської Імперії”.
Основні перетворення в управлінні економікою на початку XIX ст. відбулися в період царювання Олександра I. У 1801 р. був виданий маніфест про заснування міністерств, що були побудовані на засадах особистої влади і відповідальності.
Особливу роль у розвитку управління в Росії відіграв М. М. Сперанський (1772-1839). Метод перетворень він вбачав у наданні самодержавству зовнішньої форми конституційної монархії, що спирається на силу закону. Систему влади він запропонував розділити на три частини: законодавчу, виконавчу і судову. Законодавчі питання, на його думку, повинні перебувати у віданні Державної думи, суду - у віданні Сенату, управління державою - у віданні міністерств, відповідальних перед Думою.
Потреба в докорінних землевпорядних роботах назрівала повсюди і після бурхливих зіткнень на аграрному ґрунті знайшла своє вирішення у широких землевпорядних заходах, які розгорнулись у наступні десятиріччя.
На початку XX ст. управлінські перетворення здійснювалися під керівництвом таких особистостей, як С. Ю. Вітте (1849-1915) та А. С. Столипін (1862-1911).
Поворотним моментом реформування земельних відносин, а відповідно, і управління земельними ресурсами у новому руслі слід вважати 4 березня 1906 р., коли було видано Указ про організацію землеустрою і утворення Комітету по землевпорядних справах, а також губернських і повітових землевпорядних комісій.
Цим Указом, а також низкою наступних урядових розпоряджень було встановлено систему землевпорядних робіт згідно з реформою, які провадили в життя протягом 1907-1912 рр.
У цей період за короткий проміжок часу землевпорядними роботами було охоплено землекористування широких верств сільського населення на всій території України. У багатьох губерніях майже неможливо було знайти село, де
б не проводили землевпорядкування, шляхом якого впроваджувалась земельна політика держави.