2.2. Сутність і зміст управління земельними ресурсами

Суб’єкти управління поділяються на суб’єкти, що здійснюють державне, місцеве і внутрішньогосподарське управління. У свою чергу, державне управ­ління поділяється на загальне і відомче (галузеве) управління.

Загальне державне управління здійснюється державними органами за­гальної і спеціальної компетенції і має територіальний (регіональний) харак­тер. Воно поширюється на всі землі в межах визначеної території (України в цілому, області, адміністративні райони, міста) незалежно від категорії земель і суб’єктів права на земельну ділянку.

Відомче (галузеве) управління землями, здійснюване міністерствами, комітетами, службами, будується за принципом підвідомчості підприємств, організацій, яким надані землі і не залежить від територіального розміщення земель.

Місцеве управління здійснюється органами місцевого самоврядування і може мати як загальний, так і спеціальний характер.

Внутрішньогосподарське управління землями здійснюють самі володіль­ці і користувачі земельних ділянок.

Управління земельними ресурсами має комплексний характер, оскільки зачіпає інтереси цілого ряду суб’єктів земельних відносин, що викликає необ­хідність застосування системного підходу до управління процесом викорис­тання й охорони земельних ресурсів, узлагодження організаційно-технологіч­них рішень з можливими еколого-економічними наслідками.

Управління земельними ресурсами здійснюється законодавчими, виконав­чими органами влади та органами місцевого самоврядування, які регулюють земельні відносини і визначають загальну стратегію розвитку системи земле­володіння і землекористування, правотворчості, правоохоронної діяльності і т. д. Зміст діяльності виконавчо-розпорядчих органів з управління земельни­ми ресурсами полягає в прогнозуванні і плануванні використання земельних ресурсів; установленні норм і порядку землеволодіння, землекористування, розподілу і перерозподілу земель; оперативно-розпорядчої, регуляторної і контрольно-наглядової діяльності за використанням і охороною земель.

Основу процесів, які відбуваються у системі управління земельними ре­сурсами, складає безперервний інформаційний обмін. Засобом забезпечення цього обміну є землеустрій, земельний кадастр і моніторинг земель.

За призначенням у процесі управління інформація поділяється на:

• таку, що інформує (використовується для обґрунтування прийнятих рішень);

• керуючу (формується в процесі управління і доводиться до суб’єкта для виконання і використання (наприклад, планова, контрольна, облікова).

Збір, обробка й аналіз інформації визначають поводження системи управ­ління в цілому. Тому важливо визначити компоненти управління інформацією (рис. 2.4) і їхнього взаємозв’язку на різних адміністративно-територіальних рівнях.

Джерелами інформації можуть бути матеріали землеустрою, земельного кадастру, а також органів виконавчої влади: картографічний матеріал, реєстри, звіти, книги і відомості, каталоги, енциклопедії, реферати, дані експертів, ма­теріали інших досліджень.

До основних методів збору інформації для цілей управління земельними ресурсами варто віднести: зйомки й обстеження, запит даних, розрахунок і моделювання даних, анкетне опитування, дослідження поведінки землекорис­тувачів чи землеволодільців стосовно об’єкта, випробування системи - «пі- лотні-проекти».

Управління земельними ресурсами - це сукупність взаємозв’язків між елементами системи управління, спрямованих на раціональне використання земельних ресурсів. У загальному вигляді алгоритм управління земельними ресурсами показаний на рисунку 2.5.

Характер системи управління земельними ресурсами мінявся протягом ряду епох відповідно до економічної основи, цілей і критеріїв суспільного ладу. Система управління земельними ресурсами при будь-якому суспільному ладі забезпечувала виконання двох функцій:

1) забезпечення загальнодержавних інтересів;

2) забезпечення інтересів окремих членів суспільства (або їх груп).

Нові земельні відносини і умови господарювання сформували нову сис­тему управління, основними характеристиками якої є:

- різкий перехід від адміністративно-планової до ринково-підприємницької моделі;

- розмежування функцій і суб’єктів державного і недержавного управління;

- розвиток процесів демократизації суспільних відносин;

- інтеграція України у світовий інформаційно-технологічний процес;

- інтеграція політико-суспільних і соціально-економічних процесів.

Загальна система управління земельними ресурсами повинна складатися з таких підсистем: законодавчої, адміністративно-управлінської, економічної, соціальної, екологічної.

У зв’язку з різним цільовим використанням земель діяльність галузевих міністерств, відомств і установ з управління земельними ресурсами характе­ризується системою загальних та спеціальних функцій.

Нині створення системи державного управління земельними ресурсами - основне завдання, вирішення якого дозволить створити ринкові механізми регулювання земельних відносин і формування ефективної системи землеко­ристування.