3.1. Поняття методів управління земельними ресурсами

До основних організаційних дій з управління земельними ресурсами на­лежать:

1) планування, тобто визначення і постановка цілей, завдань і методів ухва­лення рішення для досягнення найбільш ефективного і раціонального зем­лекористування;

2) організація управлінської структури з визначенням ролі і завдань кожного підрозділу;

3) мотивація, тобто створення внутрішнього спонукання управлінських структур до необхідних дій;

4) контроль, тобто процес забезпечення досягнення цілей управління.

Ухвалення рішення пов’язане з великим числом можливих комбінацій потенційних управлінських дій. Основними етапами ухвалення рішення з управління земельними ресурсами є такі:

- постановка завдання;

- пошук інформації;

- визначення умов існування об’єкта управління і пов’язаних з ним струк­тур;

- визначення кола користувачів;

- визначення запитів землекористувачів;

- дослідження поводження споживачів передбачуваного управлінського рі­шення і дії;

- нагромадження, систематизація й аналіз даних про об’єкт керування;

- розрахунок можливої ефективності;

- здійснення пілот-проекту;

- розрахунок фактичної ефективності або її моделювання;

- вибір варіанта й ухвалення управлінського рішення.

Визначальним етапом є постановка завдання й ухвалення управлінського рішення. Прийняття управлінських рішень допускає визначення критерію і виявлення умов об’єкта управління, що наочно показано на рисунку 3.1.

При постановці завдання управління велике значення мають:

- аналіз і врахування умов управління;

- визначення критерію ухвалення рішення;

- вибір методів аналізу умов існування об’єктів управління і моделювання процесів управління.

Разом з тим, на умови управління земельними ресурсами мають вплив такі фактори:

• економічна стабільність у суспільстві й регіоні;

• загальний стан законодавчої бази;

• інформаційне забезпечення;

• період часу ухвалення рішення;

• мажорні - форс-мажорні обставини і т. д.

Суто до управлінських умов слід віднести:

- відповідність завдань управління законодавству;

- формування системи взаємодії виконавчих і законодавчих органів влади;

- забезпечення укомплектованості кадрами;

- підвищення ступеня навчання фахівців (керівників і виконавців);

- забезпечення картографічними матеріалами необхідного масштабу;

- проведення повсюдної інвентаризації земель, землеустрою, земельного ка­дастру, моніторингу земель, їхньої охорони;

- автоматизація процесу управління і ведення державного земельного кадастру;

- можливість адаптації вхідних геоінформаційних систем (ГІС) до умов об’єкта управління;

- інші умови.

Разом з тим, реалізація законів і принципів управління може здійснюва­тися тільки із застосуванням відповідних методів управління.

Метод управління - це сукупність прийомів і способів впливу на керова­ний об’єкт для досягнення поставлених цілей.

Слово «метод» (від грец. methodos) у перекладі означає спосіб досяг­нення будь-якої мети. Через методи управління реалізується основний зміст управлінської діяльності.

Характеризуючи методи управління, необхідно розкрити їхню спрямова­ність, зміст і організаційну форму.

Спрямованість методів управління виражає їх орієнтованість на конкрет­ну систему (об’єкт) керування.

Зміст - це специфіка прийомів і способів впливу.

Організаційна форма - специфічний вплив на реально сформовану ситуа­цію. Це може бути прямий (безпосереднє) або непрямий (постановка завдання і створення стимулюючих умов) вплив.

У практиці управління, як правило, одночасно застосовують різні методи та їхнє поєднання (комбінації), що органічно доповнюють один одного, зна­ходяться в стані динамічної рівноваги.

Можна виділити такі методи управління:

- соціальні і соціально-психологічні, які застосовуються з метою підвищен­ня соціальної активності людей;

- економічні, зумовлені економічними стимулами;

- правові, які включають норми і правила, що визначаються, у першу чергу, земельним законодавством і обов’язкові для виконання;

- землевпорядні як комбінація правових, соціальних, економічних та інших методів, шляхом яких встановлюються обмеження у використанні земель, землеохоронні регламенти;

- організаційно-адміністративні, засновані на прямих директивних вказівках.

У більш загальному вигляді всі методи управління можна розділити на дві групи: основні і комплексні.

До основних належать такі, у яких чітко виділяється змістовний аспект за ознакою відповідності методів управління вимогам тих чи інших об’єктивних законів (наприклад, соціальних, економічних, організаційно-технічних та ін.).

Складними, або комплексними, методами управління є комбінації осно­вних методів.

За змістом методи управління відображають вимоги різних об’єктивних законів соціально-економічного розвитку: економічних, організаційно-техніч­них, соціологічних і т. д.

Соціальні методи управління пов’язані зі способами досягнення соці­альних цілей суспільства не тільки економічними, організаційно-адміністра­тивними способами мотивації людської поведінки, а й безпосередньо: через визначення соціальних цілей, підвищення якості життя. Будучи основними, соціальні методи виступають і як комплексні, але в цьому комплексі відповід­но до вимог об’єктивних закономірностей (зростання ролі соціального фак­тора) вони багато в чому визначають змістовний аспект управління і задають вектор розвитку всім іншим методам впливу. Наприклад, поряд з економічним стимулюванням сьогодні широко використовується стимулювання якістю со­ціального впливу, почуттям соціальної причетності до справ тощо.

Соціальні методи включають широкий спектр методів соціального фор­мування, соціального регулювання, морального стимулювання та ін. Методи соціального нормування дають змогу упорядкувати соціальні відносини між соціальними групами, колективами й окремими працівниками шляхом уве­дення різних соціальних норм у соціальному управлінні, конкретним методом соціального нормування є регламентування розмірів приватної власності на землю. Методи соціального регулювання використовуються для упорядкуван­ня соціальних відносин шляхом виявлення і регулювання інтересів і цілей різ­них колективів, груп та індивідуумів.

Економічні методи управління являють собою способи досягнення еко­номічних цілей управління (засобу) на основі реалізації вимог економічних законів. Іншими словами, під економічними методами в сучасному значенні розуміється економічний розрахунок, заснований на свідомому використанні всієї системи економічних законів і категорій ринкової економіки.

Серед різноманіття економічних методів управління можна виділити, на­приклад, методи економічного стимулювання. Економічне стимулювання - це метод управління, що спирається на економічні інтереси землекористувачів, і становить основу формування ефектів від раціоналізації землекористування. Система економічного стимулювання є сукупністю розроблювальних і здій­снюваних заходів, спрямованих на посилення зацікавленості землекористува­чів в одержанні можливо високого прибутку. Економічне стимулювання базу­ється на таких основних принципах:

- взаємозв’язок і погодженість цілей економічного стимулювання з цілями розвитку вигод і раціоналізації землекористування;

- диференціація економічного стимулювання спрямована на реалізацію не­обхідних змін у структурі землекористування;

- поєднання економічного стимулювання з іншими методами мотивації;

- поєднання економічного стимулювання з економічними санкціями, які пе­редбачають матеріальну відповідальність землекористувачів.

Організаційно-адміністративні методи базуються на владі, дисципліні і відповідальності. Організаційно-адміністративний вплив здійснюється в та­ких основних видах:

• пряма адміністративна вказівка, що має обов’язковий характер, адресу­ється конкретним керованим об’єктам або особам і впливає на конкретно сформовану ситуацію;

• встановлення правил, що регулюють землекористування (нормативне ре­гулювання), вироблення стандартних процедур адміністративного впливу;

• розробка і впровадження рекомендацій з організації й удосконалювання тих або інших процесів, що піддаються організаційно-адміністративному впливові;

• контроль за використанням і охороною земель.

Основною формою реалізації і застосування організаційно-адміні­стративних методів управління є розпорядження й оперативне втручан­ня у процес управління з метою координації зусиль його учасників для ви­конання поставлених перед ними завдань.

У цілому об’єктивною основою використання організаційно-адміністра­тивних методів управління виступають організаційні відносини, що склада­ють частину механізму управління. Оскільки через їхнє посередництво ре­алізується одна з найважливіших функцій управління - функція організації, завдання організаційно-адміністративної діяльності полягає в координації дій підлеглих. Нерідко, і справедливо, критикують спроби абсолютизації ад­міністративного управління, однак варто мати на увазі, що ніякі економічні методи не зможуть існувати без організаційно-адміністративного впливу, що забезпечує чіткість, дисциплінованість і порядок роботи. Важливо визначити оптимальне поєднання, раціональне співвідношення організаційно-адміні­стративних, економічних, соціальних і землевпорядних методів.

Підхід, відповідно до якого сфера впливу економічних методів розширю­ється тільки за рахунок витиснення організаційно-адміністративних методів управління, не можна визнати правомірним ні з наукової, ні з практичної точок зору. Організаційно-адміністративні методи в основному спираються на владу керівника, його права, властиву організації (установі, підприємству) дисципліну і відповідальність. Однак адміністративні методи не слід ототожнювати з вольо­вими і суб’єктивними методами керівництва, тобто адмініструванням.

Організаційно-адміністративні методи впливають на керований об’єкт через стандарти, норми, оперативні вказівки, що віддаються письмово або че­рез рішення, проекти та програми землеустрою, контроль за їх виконанням, систему адміністративних засобів підтримки технологічної дисципліни і т. д.

Вони покликані забезпечити організаційну чіткість і дисципліну техно­логії виробництва. Ці методи регламентуються правовими актами земельного, природоохоронного і господарського законодавства, соціального регулювання.

У рамках організаційної системи управління можливі такі форми прояву організаційно-адміністративних методів:

• обов’язкове розпорядження (наказ, заборона і т. п.);

• єднальні заходи (консультації, компроміси);

• рекомендації, побажання (порада, роз’яснення, пропозиція, спілкування і т. п.).

Організаційно-адміністративні методи відрізняє від інших чітка адрес­ність директив, обов’язковість виконання розпоряджень і вказівок: їх невико­нання розглядається як пряме порушення виконавської дисципліни і спричи­няє визначені стягнення. Це переважно примусові методи, що зберігають свою силу доти, поки праця не перетворюється на першу життєву необхідність.

Методи управління земельними ресурсами можна поділити на: методи вивчення об’єктів управління, методи розробки управлінських рішень та ме­тоди реалізації управлінських рішень (рис. 3.2, 3.3, 3.4).

Реалізація управлінських рішень, особливо при безпосередньому управ­лінні здійснюється за допомогою організаційно-адміністративного чи еконо­мічного методу.

Організаційно-адміністративний метод пов’язаний з прийняттям і реалі­зацією безпосередніх управлінських рішень-директив. Цей метод заснований на реалізації державою своїх функцій з управління, відображених у законо­давстві. Це акти прямої дії: вилучення чи надання земель, зонування земель, заходи щодо вивчення земель і їх реалізація. Правовий метод виявляється при опосередкованому управлінні, коли створюване законодавство і нормативи використання земель змушують суб’єктів земельних відносин приймати по­трібні державні рішення. Економічний метод допускає створення економіч­них стимулів і показників, що забезпечують реалізацію державної політики в галузі землекористування.

Усі методи повинні застосовуватися при здійсненні системи управління земельними ресурсами. При виробленні цілей і критеріїв оцінки ефективнос­ті управління необхідно з достатньою точністю визначити методи реалізації кожної функції для формування економічно ефективної системи управління земельними ресурсами.

Детальніше про кожен із методів викладено в навчальних посібниках

А. М. Третяка “Землевпорядне проектування” та “Менеджмент у землевпо­рядкуванні”.