4.2. Поняття стандартів, норм і правил, регламентів, методичних рекомендацій та інструкцій

Організаційно-адміністративне регулювання використання земельних ресурсів здійснюється, головним чином, за допомогою таких інструментів земельної політики, як: нормативи, стандарти, порядки, рекомендації та ін­струкції.

Наприклад, у Законі України “Про землеустрій” ст. 24 визначено, що дер­жавні стандарти, норми і правила у сфері землеустрою встановлюють комп­лекс якісних та кількісних показників, параметрів, що регламентують роз­робку і реалізацію документації із землеустрою з урахуванням екологічних, економічних, соціальних, природно-кліматичних та інших умов.

В Законі України “Про охорону земель” ст. 28 визначено, що стандартиза­ція і нормування в галузі охорони земель полягають у забезпеченні екологіч­ної та санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом визначення вимог щодо якості земель, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель.

Відповідно до ст. 29 до нормативних документів із стандартизації у галузі охорони земель належать:

- терміни, поняття класифікації;

- методи, методики і засоби визначення складу та властивостей земель;

- вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації про якість земель, прогнозування зміни родючості Грунтів;

- вимоги щодо раціонального використання та охорони земель;

- технічні умови щодо процесів та послуг у сфері охорони земель;

- метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт;

- інші нормативні документи зі стандартизації у галузі охорони земель.

Нормативні документи в галузі охорони земель розробляються, затвер­джуються, перевіряються і переглядаються в порядку, встановленому Законом України “Про стандартизацію”.

Нормативи в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів наступні:

- гранично допустимого забруднення Грунтів;

- якісного стану Грунтів;

- оптимального співвідношення земельних угідь;

- показників деградації земель та Грунтів.

Нормативи в галузі охорони земель та відтворення родючості Грунтів встановлює Кабінет Міністрів України.

Нормативи гранично допустимого забруднення Грунтів визначаються з метою встановлення критеріїв придатності земель для використання їх за ці­льовим призначенням.

До нормативів гранично допустимого забруднення ґрунтів належать:

- граничнодопустимі концентрації у Грунтах хімічних речовин, залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів, важких металів тощо;

- максимально допустимі рівні забруднення Грунтів радіоактивними речови­нами.

Нормативи якісного стану Грунтів встановлюються з метою запобігання їх виснаженню і використовуються для здійснення контролю за якісним ста­ном Грунтів.

Нормативи якісного стану Грунтів визначають рівень забруднення, опти­мальний вміст поживних речовин, фізико-хімічні властивості тощо.

Нормативи оптимального співвідношення земельних угідь встановлю­ються для запобігання надмірному антропогенному впливу на них, зокрема, надмірній розораності сільськогосподарських угідь.

До нормативів оптимального співвідношення земельних угідь нале­жать:

• оптимальне співвідношення земель сільськогосподарського, природно-запо­відного та іншого природо-охоронного, оздоровчого, історико-культурного, рекреаційного призначення, а також земель лісового та водного фондів;

• оптимальне співвідношення ріллі та багаторічних насаджень, сіножатей, па­совищ, а також земель під полезахисними лісосмугами в агроландшафтах.

Нормативи показників деградації земель установлюються для кожної ка­тегорії земель із метою запобігання погіршенню їхнього стану і використову­ються для здійснення контролю за використанням та охороною земель.

До нормативів показників деградації земель належать показники гранич­но допустимого погіршення стану і властивостей земельних ресурсів унаслі­док антропогенного впливу та негативних природних явищ, а також нормати­ви інтенсивності використання земель сільськогосподарського призначення.

Використання в сільськогосподарському виробництві сільськогосподар­ської техніки, питомий тиск ходових частин якої на Грунт перевищує норма­тиви, забороняється.

Показники інтенсивності використання земель сільськогосподарського призначення встановлюються з урахуванням даних агрохімічної паспортиза­ції земель.

При встановленні показників інтенсивності використання земель сіль­ськогосподарського призначення визначаються сільськогосподарські культу­ри, вирощування яких обмежується або забороняється, а також технології та окремі агротехнічні операції щодо їх вирощування.

Показники інтенсивності використання земель сільськогосподарського призначення використовуються у процесі складання проектно-технологічної документації на вирощування сільськогосподарських культур.

Отже, екологічні стандарти - це такі стандарти, за допомогою яких регу­люється стан, відтворення, охорона і використання навколишнього природно­го середовища та природних, зокрема, земельних ресурсів.

За допомогою екологічних стандартів попереджують негативні впливи на здоров’я, діяльність людини і земельні ресурси, що відбуваються під час вико­ристання земель. У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 32 «Екологічні стандарти», указується: «Державні стандар­ти в галузі охорони навколишнього природного середовища є обов’язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання шкідливого впливу забруднення навко­лишнього природного середовища на здоров’я людей, інші питання, пов’язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням при­родних ресурсів. До екологічних стандартів включають також стандарти якос­ті навколишнього природного середовища для проживання, які встановлюють максимально допустимі рівні забруднювальних речовин у середовищі прожи­вання (атмосфері, воді, Грунтах). Їхні вимоги, як правило, диференційовані з урахуванням екологічного і соціального значення окремих регіонів.

Екологічні стандарти в Україні недосконалі. Недостатньо досконалою є система екологічних стандартів і на міжнародному рівні. Стандарти ISO, які почала запроваджувати Україна, головним чином, охоплюють технологічні процеси виробництв та управління у сфері природокористування.

Екологічні стандарти розділяють на дві групи: стандарти якості навко­лишнього середовища для проживання (ambient standards), стандарти на вміст екологічно шкідливих домішок у продукті (content standard). За допомогою стандартів якості навколишнього середовища для проживання регулюють максимально допустимі концентрації забруднювальних речовин у довкіллі (атмосфері, воді, Грунтах). Стандарти на вміст екологічно шкідливих домішок у продукті регулюють максимально допустимі концентрації шкідливих речо­вин у продуктах (наприклад, сірки в нафті, свинцю в пальному тощо).

У Японії розробляються екологічні стандарти двох видів - для регулю­вання безпеки здоров’я людей і для регулювання стану навколишнього при­родного середовища.

До екологічних стандартів також можна віднести стандарти управління навколишнім природним середовищем та екологічного аудита. Екологічний на­ціональний стандарт системи управління природокористуванням був вперше розроблений у Великобританії. Британський екологічний національний стан­дарт системи управління природокористуванням включає такі розділи: еколо­гічна політика; організація і кадри; реєстри екологічних нормативів і оцінок; облік впливу на довкілля; визначення і завдання системи управління довкіл­лям; програма діяльності з природокористування; оперативні засоби управлін­ня і необхідна документація; облік документів з питань управління природо­користуванням; аналітичний огляд управління природокористуванням.

Екологічний стандарт СДТУ ISO 14001-97 «Системи управління навко­лишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосу­вання» був прийнятий в Україні у 1997 р. Він є повним автентичним текстом міжнародного стандарту ISO 14001:1996 «Системи управління навколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування». Цей стандарт може використовуватися організаціями всіх типів і масштабів для сертифікації або саме декларації системи управління навколишнім середови­щем (стандарт ДСТУ КО 14002-97 не призначений для цих цілей). Він не сто­сується і не містить вимог щодо охорони здоров’я та управління екобезпекою.

Позитивний бік екологічних стандартів як інструментів екополітики: сприяють зміцненню екологічної безпеки (особливо це стосується екологічно небезпечних виробництв); сприяють зменшенню забруднення навколишнього природного середовища.

Слабкий: не завжди допомагають приймати ефективні рішення щодо за­стосування природоохоронних технологій і менеджменту; призводять до по­слаблення стимулюючих функцій ринкових інструментів екополітики.

Інструкції щодо використання земельних ресурсів є адміністративними інструментами, за допомогою яких встановлюються вимоги до технологічних процесів відтворення, охорони, збереження і використання окремих компо­нентів навколишнього природного середовища та земельних ресурсів, які зем­лекористувачі не повинні порушувати. На відміну від інструкцій, рекоменда­ції щодо використання навколишнього природного середовища та земельних ресурсів мають рекомендаційний характер (за їх порушення землекористувачі не несуть адміністративної та іншої відповідальності). Рекомендації щодо ви­користання навколишнього природного середовища та земельних ресурсів, порівняно з інструкціями, є більш гнучким інструментом земельної політики.

Пряме адміністративне регулювання використання земельних ресурсів називають нормативно-правовим, адміністративно-контрольним, прямим ре­гламентуванням, контрольно-адміністративним.

В Україні пряме адміністративне регулювання використання земельних та окремих компонентів природних ресурсів регулюється чинним земель­ним та природоохоронним законодавством, постановами Кабінету Міністрів України, інструкціями міністерств і відомств.

Методи використання земельних ресурсів пов’язані з утриманням вели­кого, часто малоефективного, управлінського апарату та об’єктивною необхід­ністю масштабного контролю за станом довкілля. Вони спрямовані, головним чином, на досягнення певних нормативів стану навколишнього природного середовища та землекористування, а не на повне усунення проблем довкілля.

Пряме адміністративне регулювання використання земельних ресурсів є ефективним інструментом земельної політики у таких випадках:

• у країнах з недостатньо розвиненою ринковою інфраструктурою і слаб­кою системою оподаткування;

• у секторах економіки, у яких домінують великі державні об’єднання або недостатньо розвинена конкуренція;

• у разі, коли виробництва або об’єкти становлять екологічну загрозу.

Разом з тим, пряме адміністративне регулювання використання земель­них ресурсів не завжди сприяє ефективному землекористуванню. Ці недо­ліки добре проглядаються на прикладі сільськогосподарського землекорис­тування України. Економічні втрати мають місце і від того, що рекомендації численних адміністративних установ часто є недосконалими, морально за­старілими і не охоплюють різноманіття екологічних і економічних проблем землекористування.