4.3. Державні стандарти як інструментарій управління земельними ресурсами

Серед інструментаріїв управління земельними ресурсами важливе місце займають державні стандарти, норми і правила. Розглянемо їх місце на при­кладі формування системи державних стандартів сталого землекористування.

Стале землекористування - це такий спосіб використання земель, що за­безпечує потреби нинішнього покоління без завдання шкоди можливості май­бутнього покоління забезпечувати свої власні потреби. Це тлумачення дуже близьке до того, яке використано в матеріалах конференції «Ріо-92», а також у наступних матеріалах, зокрема, в Україні для позначення сталого розвитку.

Упровадження принципів сталого землекористування неможливо без постійного відстеження процесів перетворення існуючої системи в май­бутню, ту, що ми намагаємося створити. Такі показники необхідні, крім того, для підтримування дій і порівняльного аналізу. В концепції системі, яка запропонована Академією аграрних наук для контролю перетворень у суспільстві, є 134 показники. Імовірно, що й для контролю у землекорис­туванні також потрібна велика кількість показників. Узагальнений їх пе­релік наведено у таблиці 4.1. Ці самі показники складають основу моні­торингу земель і використання технологій, що за умови їхнього поєднан­ня з економічними показниками і акумулювання протягом років, й будуть основою для об’єктивної оцінки стану земель і наближення його до сталого функціонування. Більшість з рекомендованих показників, навіть сучасного стану їхнього вивчення, можуть бути ранжовані у міру відхилення від до­пустимої або оптимальної величини. Врешті-решт саме так можна створити дієву систему управління існуючого землекористування, визначивши етапи на шляху до сталої фази, і, насамкінець, сформувавши інформаційну сис­тему необхідних управлінських рішень (коригувальних, підтримувальних, радикальних тощо).

Чинний на сьогодні «Класифікатор нормативних документів ДК 004 - 2003» [4] відносить стандарти, що стосуються землекористування, до класу 13 «Довкілля. Захист довкілля та здоров’я людини. Безпека», підклас 080, що відповідає міжнародному класифікатору ІСЗ.

Наприклад, для підкласу 13.080 «Якість Грунту. Ґрунтознавство» класифі­катор ДК 004-2003 передбачає такі групи:

• 13.080.01 Якість Грунту та Грунтознавство взагалі, включаючи забруднення, ерозію, виродження тощо;

• 13.080.05 Відбір проб;

• 13.080.10 Хімічні характеристики Грунтів;

• 13.080.20 Фізичні властивості Грунтів;

• 13.080.30 Біологічні властивості Грунтів;

• 13.080.40 Гідрологічні властивості Грунтів;

• 13.080.99 Інші стандарти стосовно якості Грунту, включаючи сільськогос­

подарські аспекти стосовно Грунтів.

Розробляються такі групи як: сертифікація земель (порядок оцінки і сер­тифікації земель сільськогосподарського призначення, загальні положення; порядок визначення вартості і оцінки ділянок і угідь; порядок проведення і підготовки сертифікації ділянок і угідь), рекультивація земель, агрохімічні властивості Грунтів, охорона Грунтів, моніторинг Грунтів, паспортизація Грун­тів і стале землекористування.

В Україні робота зі створення національного комплексу стандартів у га­лузі сталого землекористування та охорони Грунтів тільки розпочинається. До недавнього часу державні і галузеві стандарти розроблялися в основному на сільськогосподарську продукцію. Склалася ситуація, коли на національному рівні переважають міждержавні та галузеві стандарти колишнього СРСР. Тому необхідно використати все напрацьоване раніше і врахувати як міжнародний досвід, так і специфіку, яка випливає із суттєвих особливостей соціально-еко­номічних, Грунтово-кліматичних та інших умов.

Системним аналізом чинні нормативні документи (НД) розподілено на 4 групи, а саме:

1) НД, що втратили актуальність, практично не застосовуються. Ці НД заста­ріли та не відповідають чинному в країні законодавству, тому повинні бути скасовані;

2) НД, що цілком придатні для їхнього застосування без змін і доповнень, тому необхідно подовжити термін їх застосування;

3) НД, що потребують значних змін і доповнень, тому мають бути замінені заново розробленими ДСТУ або СОУ;

4) НД, що не мають національних та міжнародних аналогів, тому необхідне розроблення ДСТУ або СОУ. Орієнтація на сучасний рівень науки вима­гає розроблення нових ДСТУ або СОУ, гармонізованих з міжнародними та європейськими стандартами, які будуть сприяти ефективному розвитку земельної реформи.

Соціальний ефект від реалізації стандартів - це зростання інтелектуаль­ного потенціалу нації, здійснення скоординованих кроків, спрямованих на поліпшення охорони здоров’я населення за рахунок поліпшення управління і якості земель.

Для розробки стандартів розробляються :

- концепція системи стандартизації та нормування сталого землекористу­вання;

- програма комплексної стандартизації у галузі, гармонізованої відповідно до міжнародної системи стандартизації;

- аналіз існуючої нормативної бази з доведенням її результатів до зацікав­лених міністерств і відомств - Міністерства аграрної політики України, Міністерства екології та природних ресурсів, Держкомзему, Держводгоспу, Держспоживстандарту України;

- система стандартизації та нормування в галузі сталого землекористування з підготовкою проектів основного нормативного документа ДСТУ «Система стандартів з сталого землекористування та ДСТУ “Система стандартів з управління землекористуванням”.

При стандартизації застосовуються такі терміни та визначення:

Екологічне нормування - діяльність з метою встановлення екологічних норм. Система екологічного нормування - сукупність структурних елемен­тів та різних видів забезпечення їх функціонування (нормативно-правового, методичного, інформаційного та ін.), покликаних забезпечити створення та ефективне використання екологічних норм.

Природоохоронні норми - це весь комплекс нормативів, регламентів, правил та вимог (санітарно-гігієнічних, екологічних, рибогосподарських, лі­согосподарських та ін.), які спрямовані на забезпечення екологічної безпеки населення, охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів.

Екологічна норма - 1) обов’язкові межі збереження екологічного благо­получчя екосистем та їх компонентів; 2) обмеження рівнів впливу господар­ської та іншої діяльності, які встановлюються відповідно до природоохорон­ного законодавства спрямовані на регулювання питань раціонального приро­докористування і охорони навколишнього природного середовища (екологічні нормативи, регламенти, правила, вимоги).

Екологічні нормативи - це науково обґрунтовані критерії максимально допустимих змін природних властивостей об’єктів нормування та максималь­но допустимого рівня впливу на навколишнє природне середовище господар­ської та іншої діяльності.

Екологічні регламенти - кількісні та якісні обмеження діяльності лю­дей, які спрямовані на дотримання діючих екологічних нормативів.

Екологічні правила - порядок здійснення різних видів діяльності, вста­новлений з метою дотримання діючих екологічних нормативів та екологічних регламентів.

Екологічні вимоги - комплекс положень, умов, виконання яких є необ­хідним для дотримання екологічних нормативів.

Система екологічних норм - сукупність взаємопов’язаних екологічних нормативів, регламентів, правил і вимог, що встановлюють взаємопогоджені вимоги до об’єктів екологічного нормування на підставі загальної мети.

Норматив екологічної безпеки - це науково обґрунтовані критерії без­пеки та (або) нешкідливості для людини та інших живих організмів факторів навколишнього природного середовища.

Екологічний норматив якості об’єктів навколишнього природного середовища (атмосферне повітря, ґрунти, води та ін.) - це науково обґрун­товані критерії (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні) екологічного благополуччя екосистем.

Екологічний норматив антропогенного навантаження - це науково обґрунтовані критерії гранично допустимого впливу антропогенних факторів, який не змінює якості навколишнього природного середовища, або змінює його в припустимих межах та гарантує екологічну безпеку для людини та ін­ших живих організмів.

Екологічне благополуччя екосистеми - оптимальні умови існування екосистеми, які забезпечують стабільність її структурних та функціональних характеристик.

Ресурсогосподарські нормативи - це наново обґрунтовані критерії ра­ціонального природокористування, спрямовані на досягнення максимального соціально-економічного ефекту господарської діяльності при дотриманні еко­логічних нормативів охорони природних ресурсів.

Нормативна база раціонального використання земельних ресурсів має бути збудована за ієрархічним принципом і включати три головних блоки (рис. 4.1):

1) еколого-технічні та еколого-технологічні норми;

2) природоохоронні норми;

3) еколого-економічні та соціально-екологічні норми.

Еколого-технічні та еколого-технологічні норми - обмеження на викорис­тання техніки, технологій та матеріалів у різних галузях господарства, напри­клад, регламентація з екологічних позицій технології виробництва певного виду продукції, регламентація технології очистки стічних вод та ін.

Еколого-економічні та соціально-екологічні норми - це нормативи, пра­вила, вимоги до управління у галузі управління використання та охорони зе­мель, спрямовані на екологізацію природокористування. Наприклад, до цих норм можуть бути віднесені: нормативи плати і розміри платежів за викорис­тання земельних ресурсів з урахуванням їх екологічної та соціальної цінності, нормативи плати і розміри платежів за забруднення земель, нормативи розта­шування відходів з урахуванням їх екологічної небезпеки, нормативи компен­саційних витрат по зниженню екологічної шкоди, правила участі громадсько­сті у проведенні екологічної експертизи землеохоронних норм, обов’язкові вимоги до укладення угод у галузі використання та охорони земель (міждер­жавних, регіональних, обласних та ін.), правила урахування землеохоронної діяльності (при наданні кредитів, затвердженні планів розвитку, призначен­ні податкових пільг та ін.), правила стимулювання за виконання екологічних нормативів, правил та вимог і санкції за їх порушення та ін.

Комплекс природоохоронних норм в землекористуванні може бути розпо­ділений на три групи:

1) нормативи і правила екологічної безпеки,

2) екологічні норми (ЕН),

3) ресурсо-господарські нормативи і правила (рис. 4.2).

Нормативи екологічної безпеки включають: граничнодопустимі концен­трації (ГДК) шкідливих речовин в атмосферному повітрі, поверхневих та підземних водах, ґрунтах, біооб’єктах та ін., гранично допустимі рівні (ГДР) акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного та біологічного впливів; розраховані на основі ГДК граничнодопустимі відхи­лення (ГДВ) її тимчасово погоджені викиди (ТПВ) забруднювальних речовин в атмосферне повітря, граничнодопустимі скидання (ГДС) та тимчасово пого­джені скидання (ТПС) забруднювальних речовин у водні об’єкти. Прикладом указаних нормативів можуть бути: нормативи екологічної безпеки атмосфер­ного повітря, нормативи екологічної безпеки водокористування та ін. Ця група нормативів найбільш детально розроблена на даний час.

До екологічних норм можуть бути віднесені екологічні нормативи якості екосистем різних рангів; екологічні нормативи та правила охорони природних ресурсів, екологічні нормативи антропогенного навантаження. Саме ця група норм є центральною у системі природоохоронних норм. Вона повинна стати провідною і в усій системі нормативного забезпечення у галузі.

До групи ресурсогосподарських нормативів та правил входять: нормати­ви використання природних ресурсів (враховуючи простір); нормативи спо­живання природних ресурсів як сировини виробничого призначення, питомі нормативи утворення відходів (на одиницю продукції, технологічного об­ладнання, використаного ресурсу та ін.); нормативи використання вторинних ресурсів; нормативи утилізації відходів виробництва та ін. До групи ресурсо- господарських нормативів належать, наприклад, нормативи граничного утво­рення забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря при ек­сплуатації технологічного та іншого обладнання, споруд та об’єктів; галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об’єкти, тобто нормативи гранично допустимих концентрацій речовин у стічних водах, які утворюються в процесі виробництва одного виду продукції при викорис­танні однієї й тієї самої сировини та інше.

Нормативи використання природних ресурсів можуть бути розподілені на дві великі групи: регіональні поресурсні нормативи та галузеві поресурсні нормативи.

Регіональні поресурсні нормативи раціонального природокористу­вання мають визначити максимально допустимі значення споживання

тих чи інших природних ресурсів у природно зумовлених межах природно- територіальних комплексів (ПТК) без загрози викликати безповоротні зміни у навколишньому природному середовищі.

Галузеві поресурсні нормативи обмежують вплив на довкілля через нормування кількості ресурсів, які витрачають, та кількості відходів вироб­ництва; газоподібних, рідких, твердих - на одиницю продукції, що виробля­ють, одиницю використаної енергії та ін. Прикладом регіональних поресурс- них нормативів можуть бути нормативи водоспоживання для зрошення сіль­ськогосподарських культур у різних природних зонах, у галузевих - поточні технологічні нормативи використання води (для існуючого рівня технології) та перспективні технологічні нормативи використання води (з урахуванням досягнень на рівні передових світових технологій).

Екологічні норми якісного стану екосистем включають:

• нормативи збереження видового та ландшафтного різноманіття;

• нормативи забезпечення стійкості загального екологічного балансу;

• гранично допустимі зміни структурно-функціональних показників екосистем, нормативи збереження генофонду;

• вимоги до збереження унікальних природних об’єктів, ландшафтів, при­родно-територіальних комплексів,

• правила відновлення якісного стану екосистем та ін.

Отже, стандартизація і нормування, визначені законами України “Про землеустрій”, “Про охорону земель” та іншими проводяться з метою вста­новлення комплексу обов’язкових норм, правил та вимог з організації раці­онального використання і охорони земель, забезпечення екологічної безпеки землекористування. Вони є обов’язковою ланкою в механізмах управління зе­мельними ресурсами.