Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.2. Особливості механізмів управління земельними ресурсами на регіональному рівні

Як відзначалося раніше, процеси управління земельними ресурсами в ре­гіонах можуть мати відмінності, пов’язані з історичними, соціальними й еко­номічними особливостями регіону (рис. 5.3).


Рис. 5.3. Фактори, що мають вплив на систему управління земельними ресурсами в регіонах



Наприклад, управління земельними ресурсами в Київській області має такі особливості:

- наявність столиці України в регіоні визначає розвинуту інфраструктуру та типи землекористування;

- складна екологічна ситуація у зв’язку з Чорнобильською зоною;

- значні площі приміських територій м. Києва.

Тому функціональна система управління земельними ресурсами, наприклад, в Київській області, відрізняється від системи, прийнятої в інших регіонах.

Для створення системи управління земельними ресурсами на рівні регіону розробляється механізм фінансування, при якому довгострокові капітальні ви­трати повинні бути зроблені, в основному, державою і регіонами, а поточні ви­трати будуть здійснюватися за рахунок коштів суб’єктів земельних відносин.

При запровадженні системи управління земельними ресурсами регіонів рекомендується відповідна послідовність дій. Наприклад:

1) визначення регіональних особливостей землекористування та доцільність для регіону окремої системи;

2) створення нових адміністративно-управлінських механізмів;

3) розроблення нових або удосконалення існуючих регламентів;

4) узаконення існуючих об’єктів земельної власності;

5) проведення інвентаризації і зйомок сформованих земельних ділянок;

6) проведення землеустрою адміністративно-територіальних утворень;

7) створення земельних реєстрів формування процедури збереження та по­шуку земельно-кадастрових даних;

8) створення (вдосконалення) механізму фінансового управління;

9) розробка заходів щодо доступності та функціонування системи.

Така послідовність допоможе з меншими витратами і певним економіч­ним ефектом створити систему управління земельними ресурсами конкрет­них регіонів України.

Сформована практика управління регіональними земельними ресурсами характеризується невпорядкованістю міжвідомчого розподілу повноважень з регулювання земельних відносин, дублюванням виконання управлінських за­вдань, множинністю прийнятих управлінських рішень, їх непогодженістю і су­перечливістю, а також не розмежуванням виконуваних різними органами дер­жавної влади управлінських і виробничих (техніко-технологічних) функцій.

Розв’язання вищезазначених проблем можливе при реалізації чотирьох стратегічних напрямів:

1) розробка і прийняття законодавчих актів, що регламентують порядок ви­рішення основних завдань управління земельними ресурсами;

2) розробка відповідно до законів України регіональних регламентів, що реа­лізують інтереси держави на території регіону;

3) правонаступність і реалізація Положень про Держкомзем України та його територіальні органи, що забезпечують їх статусне і функціональне зміц­нення як спеціалізованих органів виконавчої влади, уточнення їх повнова­жень, необхідних для ефективної реалізації державної земельної політики в регіоні;

4) внутрішньоструктурна трансформація управління, яка передбачає його по­діл з виконання управлінських і виробничих функцій.

Ключовими аспектами посилення державної регіональної земельної політики на землях сільськогосподарського призначення є:

• розробка критеріїв пошуку ефективних власників й інших користувачів з урахуванням специфіки сільськогосподарського виробництва та інвести­ційної забезпеченості агропромислового комплексу регіону;

• формування оптимального балансу земель з різними правами та з ураху­ванням необхідності забезпечення планомірного розвитку агропромисло­вого комплексу, підвищення інвестиційної привабливості сільськогоспо­дарського виробництва і створення ділянок економічного росту в АПК;

• розробка порядку залучення земель сільськогосподарського призначення в цивільно-правовий оборот на регульованих державою інвестиційних умовах, що враховує вимоги забезпечення цільового і раціонального використання земель, реалізації бізнес-планів розвитку сільськогосподарського виробни­цтва, матеріальної і соціальної інфраструктури на селі, а також визначальної форми державної підтримки інвесторів і контролю за їхньою діяльністю.

Визначеним напрямком регіональної земельної інвестиційної політики є управління землями підприємствами усіх форм власності як невід’ємний компо­нент промислової політики, реалізація якого вимагає вирішення таких завдань:

- формування раціональної відповідності бюджетно-фіскальних й інвести­ційних завдань, оскільки, з одного боку, управління земельними ресурсами спрямовано на підвищення доходів бюджету, а з іншого боку - на створен­ня базису для активізації інвестиційних потоків і розвитку виробництва;

- розвиток орендних відносин на землю для приватизованих підприємств як механізму їх економічного стимулювання при введенні економічно об­Грунтованої диференціації орендної плати, що враховує фінансово-еконо­мічний і соціальний стан підприємств і галузей;

- диференціація розмірів викупної ціни земельної ділянки під приватизо­ваними підприємствами, залежно від фінансового ефекту реалізованого власником інвестиційного проекту за умови інвестування засобів на роз­виток виробництва;

- пріоритетне надання земельних ділянок під розширення підприємств з ура­хуванням їх інвестиційних програм і соціально-економічного значення;

- реструктуризація землевідводів підприємств з урахуванням ефективності їхнього використання, оптимальності розміщення й експлуатації об’єктів виробничого комплексу з метою забезпечення раціонального землекорис­тування, прискорення приватизації земель, зниження податкових витрат підприємств, залучення додаткових засобів у бюджети за рахунок реаліза­ції неефективно використовуваних земель;

- капіталізація земельних ділянок приватизованих підприємств, що забез­печує підвищення інвестиційної привабливості підприємств, посилення впливу держави на їхню діяльність за рахунок формування в держвлас- ності пакета акцій, одержуваних у рахунок оплати підприємств земельних ділянок, що викуповуються власниками.