Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Одним з основних принципів правового забезпечення раціонального ви­користання і охорони земель є платність землекористування суб’єктів земель­них відносин.

У земельному праві плата за землю розглядається як обов’язок власни­ків землі і землекористувачів, метод регулювання земельних відносин з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, основне джерело над­ходжень до Державного і місцевого бюджетів з метою централізації коштів для фінансування програм і проектів щодо поліпшення якісного стану продук- тивних земель та їх охорони від негативного антропогенного впливу. Плата за землю є самостійним правовим інститутом, який містить закріплену в чинно­му законодавстві України сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають між власниками землі й землекористувачами, а та­кож органами державної владита місцевого самоврядування щодо визначення розміру та порядку плати за використання земельних ресурсів, а також напря­мів використання коштів, що надходять від плати за землю, відповідальності суб’єктів плати за землю, контролю за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Принцип платності використання землі є обов’язковим для всіх власників землі й землекористувачів. При цьому платність землекористування не варто плутати з платними способами набуття права власності чи права оренди зе­мельної ділянки у порядку, передбаченому чинним законодавством України та локальними нормативно-правовими актами. У разі набуття права власності чи права користування земельною ділянкою, у тому числі на умовах оренди, на умовах договору купівлі-продажу чи інших цивільно-правових угод юридичні та фізичні особи, інші суб’єкти земельних правовідносин не звільняються від обов’язку здійснювати плату за землю у встановленому законодавством по­рядку. Після безоплатної приватизації земельних ділянок громадяни України не звільняються від обов’язку своєчасно у визначених розмірах здійснювати плату за використання приватизованої земельної ділянки, якщо інше не перед­бачено законами, іншими нормативно-правовими актами, рішеннями органів місцевого самоврядування.

Згідно з п. 2 ст. 206 ЗК України плата за землю справляється відповідно до закону. Це означає, що правову основу плати за землю складають закони. Водночас це не виключає того, що регулювання плати за землю не може здій­снюватися на підставі інших законодавчих чи нормативно-правових актів, а також рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, прийня­тих у межах їх компетенції, якщо у законах України зазначається можливість регулювання плати за землю іншими законодавчими і нормативно-правовими актами чи рішеннями органів місцевого самоврядування. Крім чинного ЗК України, регулювання плати за землю здійснюється законами України «Про плату за землю» від 19 вересня 1996 р. (з наступними змінами і доповнення­ми), «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. «Про фіксований сільськогоспо­дарський податок» від 17 грудня 1998 р., Бюджетним кодексом України, зако­нами України про Державний бюджет на поточний рік, з питань оподаткуван­ня, функціонування вільних економічних зон в Україні, Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 р. (з наступними змінами і допо­вненнями), Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. Даний перелік законів та законодавчих актів не є вичерпним.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю» плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визнача­ється залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ді­лянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначають до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, тобто частина земної по­верхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними до неї правами (див. коментар до ст. 79 ЗК України).

Суб’єктами плати за землю є власники землі, власники земельних часток (паїв), землекористувачі, у тому числі орендарі. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За зе­мельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування за­ходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення ро­дючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі й землекористувачів, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земель­ної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.