Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.4.2. Землевпорядно-оптимізаційні механізми

В результаті реформування земельних відносин і реорганізації сільсько­господарських підприємств, приватизації їх земель виникла складна система колективних і одноосібних, крупних і дрібних землекористувань, які мають різноманітний правовий статус - Власність, оренда і т. д. Процес станов­лення цієї системи не завершився. Продовжується перерозподіл земель на території колишніх колгоспів і радгоспів, з’явилось багато землевласників в особі власників земельних часток, селянських господарств та орендарів. Значними площами сільськогосподарських земель, які були передані до зе­мель запасу і резервного фонду, розпоряджаються районні державні адміні­страції. Усе це суттєво ускладнило земельні відносини та використання зе­мель, порушило внутрігосподарські і міжгосподарські зв’язки, організацію виробництва, праці та управління.

При цьому мали місце спонтанність і суперечливість процесу перероз­поділу земель, реорганізації сільськогосподарських підприємств і привати­зації їх земель, які привели до посилення виснажливого використання сіль­ськогосподарських угідь, розвитку процесів їх деградації, скорочення об’ємів меліорації земель, повсюдного порушення організації території, яка склалася, скорочення площ продуктивних земель, зниження урожайності сільськогос­подарських культур.

Для цілеспрямованого вирішення всього кола проблем, які утворилися відповідно до ст. 183 Земельного кодексу України, ст. 2 Закону України “Про землеустрій” та ст. 25 Закону України “Про охорону земель”, здійснюється землеустрій як комплекс заходів щодо організації раціонального викорис­тання та охорони земель, формування та організації території об’єктів земле­устрою з урахуванням їх цільового призначення, обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб (земельних сервітутів), збереження і підвищення родючості ґрунтів. Найбільш прийнятною формою розробки таких заходів із розвитку території є схеми землеустрою адміністративно-те­риторіальних утворень (районів) та проекти землеустрою сільських Рад, які володіють чітко вираженим ступенем відокремленості, взаємозв’язками, які історично склалися, природними, економічними і соціальними умовами гос­подарювання, єдністю цілей і завдань, які реалізуються в межах їх границь.

Оскільки розробка проектів землеустрою на основі районних схем земле­устрою повинна стати нормою, то проекти землеустрою щодо впорядкування території сільських рад повинні бути логічним продовженням та інструмен­том реалізації схеми.

Разом з тим, складові частини проектів, які вирішувались в схемах земле­устрою району, повинні в проектах бути вже як результат схеми із необхідни­ми уточненнями і відповідною деталізацією. Такий підхід до розробки схем і проектів повинен враховуватись при проведенні підготовчих робіт і розробці проектних пропозицій.

Використовуючи методичні підходи з оптимізації землекористуван­ня, наприклад, в проекті організації території Козинської сільської ради Миронівського району Київської області, визначені обсяги та напрями кон­сервації деградованих і малородючих орних земель в межах сільської ради за видами деградації.

В результаті запроектованих заходів була сформована оптимізована структура земельних угідь (табл. 6.2).

Реалізація запропонованих заходів по консервації деградованих і малоро­дючих ґрунтів орних земель дозволить отримати оптимальну в екологічному відношенні структуру земельного фонду Козинської сільської ради. Це відбу­деться за рахунок збільшення площі еколого-стабілізуючих угідь: сіножатей і пасовищ. Разом із тим, відбудеться зменшення орних земель. Лісистість тери­торії збільшиться на 13,7 га за рахунок інших земель, тобто ярів, пісків.

Специфіка земельних відносин полягає в наявності значного числа обтя­жень і обмежень прав для власників та користувачів земельних ділянок.

Таблиця 6.2.

Існуюча та екологічно оптимізована структура земельного фонду на території Козинської сільської ради Миронівського району Київської області


Створення зон особливого режиму використання земель вздовж та навко­ло певних об’єктів обмежує права власників землі і землекористувачів щодо використання земельних ділянок, господарської діяльності і обтяження їх пра­вами інших осіб. Обмеження прав власників землі і землекористувачів щодо використання земельних ділянок у господарській діяльності і обтяження їх правами інших осіб виникають, як правило у зв’язку з тим, що ці землі зна­ходяться всередині або примикають до території об’єктів, які особливо охоро­няються, або розміщені поблизу шкідливих виробництв чи в зонах перспек­тивної забудови, розвіданих корисних копалин, торфу і підземних вод, або по них прокладено різні комунікації. Тобто, земельні ділянки знаходяться в зоні дії режимоутворюючих об’єктів, які визначають відповідний правовий режим використання цих ділянок.

Наприклад, до основних режимоутворюючих об’єктів Козинської сіль­ської ради відносяться:

1) об’єкти історичної й культурної спадщини;

2) водні об’єкти;

1) сільськогосподарські виробництва і об’єкти;

2) комунально-складські об’єкти;

3) транспортні комунікації і споруди;

4) лінії зв’язку, радіотехнічні об’єкти;

5) електричні мережі і споруди;

6) газові мережі і споруди.

У процесі землевпорядкування території сільської ради на графічний ма­теріал наносяться лінії проходження інженерних комунікацій та виявляються режимоутворюючі об’єкти і визначаються межі обмежень та земельних серві­тутів відповідно до нормативів.

В результаті розробки проекту землеустрою формується перелік видів зем­левпорядних робіт та їх обсяги, які є базою для розробки управлінських дій.

Реалізація проекту землеустрою шляхом здійснення комплексу органі­заційних, еколого-економічних, соціально-правових та інших заходів з ура­хуванням особливостей реформування земельних відносин покладається на районний відділ земельних ресурсів, що дозволяє мінімізувати деградаційні процеси та створити стійку агроекономічну систему нарощування біоресурс- ного потенціалу земель, підвищити економічну ефективність їх використання, зменшити вплив деградації земель на здоров’я населення.

Складність і важливість земельної реформи не дають змоги здійснити її швидко й безболісно. Це - дуже відповідальний і довготривалий процес, який повинен базуватися на глибоко продуманому проведенні комплексу землев­порядних робіт, раціональному використанні та охороні земель. Тільки таким шляхом можна досягти очікуваного результату.

В умовах широкомасштабного здійснення земельної реформи на території сільськогосподарських підприємств України відбуваються значні перетворен­ня, які змінили організаційно-правові та організаційно-територіальні форми власності на землю і господарювання на ній, земельні відносини, порушили організацію виробництва й управління ним, знизили ефективність використан­ня земельних та інших ресурсів. У результаті земельних перетворень значно зросла кількість сільськогосподарських та інших землеволодільців і землеко­ристувачів: порушились їхні межі, площі, організація виробництва, території.

Так, за роки земельної реформи в Україні землекористувачів і землеволо- дільців збільшилося з 0,8 до більш як 23 млн. Крім того, на території колишніх колгоспів та радгоспів утворилося понад 41 тис. селянських (фермерських) господарств і 6,8 млн власників земельних часток (паїв). Поява такої кількості нових користувачів та власників землі дуже ускладнила регулювання земель­них відносин, порушила організацію території господарств, що призвело до далекоземелля, черезсмужжя, вкраплення і неправильного встановлення меж новоутворених формувань.

Основним напрямом сучасного землеустрою є оптимізація ландшафтних систем у гармонійному поєднанні економічних, соціальних, екологічних інте­ресів суб’єктів земельних відносин. Головним принципом створення оптималь­них середовище-формуючих та рекреаційних форм в агроландшафтах (природ­ні луки і пасовища, ліси й захисні лісові насадження, стави, території природо­охоронного фонду та інші природні об’єкти) має бути екологічна гармонізація їх із природним середовищем і господарською діяльністю землекористувачів.

Крім того, в межах новоутворених сільськогосподарських підприємств з’явилися значні площі земель, що потребують особливого режиму та умов використання, які мають обмеження і земельні сервітути.

Досвід нашої держави і практика зарубіжних країн показують, що реаль­ним механізмом наведення порядку у використанні земель, регулюванні зе­мельних відносин і впорядкуванні території існуючих та новоутворених фор­мувань може бути тільки землеустрій, у процесі якого розв’язуються правові, соціально-економічні, екологічні та найголовніше - економічні завдання. Тому всі дії, пов’язані з перерозподілом земель, утворенням нових землеволодінь і землекористувань, організацією використання та охорони земель, слід здійсню­вати тільки в порядку землеустрою, на підставі проектів землевпорядкування території з відповідним економічним і Грунтово-екологічним обГрунтуванням.

У наш час роль та значення землеустрою помітно зменшилася. Так, на початку проведення земельної реформи в Україні за рік складалося до 600 проектів землеустрою, а тепер - одиниці. Це пояснюється тим, що у структурі землевпорядних робіт за вказаний період з’явилися земельно-кадастрові види робіт, які відповідали фіскальним і політичним цілям держави (перерозподіл земель, їх роздержавлення та приватизація, збір земельного податку).

Зниження ролі держави у здійсненні землеустрою призвело до втрати функції планування як основної в системі управління земельними ресурсами, що порушило комплексність у проведенні землевпорядних робіт.

Так, при реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств (станом на 01.04.2005 р.) було створено 11 789 нових агроформувань, з яких 11 745 - приватні господарства.

Як правило, ці новоутворені господарства використовують свої земель­ні ділянки без належної організації їхньої території та відповідної науково обГрунтованої системи чергування культур, що призводить до виснаження і втрати родючості Грунтів.

А це значить, що потрібно скоригувати території цих господарств, від­новити Грунтові обстеження як базові для диференціації землі за напряма­ми використання, обновити планово-картографічний матеріал та розробити проекти землеустрою з коригуванням сівозмін і розробкою бізнес-планів на кожне господарство.

В основі проекту землеустрою господарства повинна знаходитись агро­екологічна оцінка його території, що забезпечить раціональне використання земель, оптимізацію складу і розміщення земельних угідь, сільськогосподар­ських культур та системи сівозмін.

З метою поліпшення організації використання сільськогосподарських угідь, охорони і відтворення родючості Грунтів у проектах землеустрою обов’язково мають визначитись обсяги щодо вилучення малопродуктивної ріллі з активного обробітку з урахуванням природних, економічних умов кон­кретного регіону, сільськогосподарського підприємства, даних агрохімічної паспортизації.

Крім того, в проекті землеустрою повинне бути і правове обгрунтування (встановлення правового режиму та умов користування землею, оформлен­ня прав власності або користування і підготовка документів, які посвідчу­ють це право, створення умов для регулювання внутрішньогосподарських земельних відносин). Важливу роль у складанні проектів землеустрою но­воутворених формувань повинні відіграти система Інституту землеустрою, яка має певний досвід у проведенні вказаних робіт, а також необхідні плано­во-картографічні матеріали.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що в ході земельної ре­форми органи управління земельними ресурсами не використовували земле­устрій, як один із основних механізмів управління.