Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.3. Залежність цінності та інвестиційної привабливості земельних ресурсів від природно-ресурсного потенціалу

Природно-ресурсний потенціал території характеризується сукупною продуктивністю її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів споживання, що виражається в їхній суспільній споживній вартості. Слід розрізняти сучасну (фактично досягнуту) і потенційну продуктивність при­родних ресурсів, а отже, сучасний (досягнутий, реальний) іперспективний ПРП. Потенційна продуктивність природних ресурсів характеризує макси­мально можливу ефективність використання їх із точки зору народного гос­подарства в цілому, яка теоретично може бути досягнута вже на сучасному етапі розвитку продуктивних сил держави при забезпеченні оптимальної відповідності фактичної структури природокористування з історично сфор­мованою специфікою місцевих природно-економічних, соціальних та дея­ких інших умов.

Існування, соціальне благополуччя і здоров’я народу України нерозрив­но пов’язані із землею. Земельні ресурси, на використанні яких формується близько 95 % обсягу продовольчого фонду та 2/3 фонду товарів споживання по праву вважаються первинним фактором виробництва, фундаментом еконо­міки України. Частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил держави становить понад 40 %.

У ресурсній забезпеченості соціально-економічного розвитку України земля становить 40-44 %, виробничі фонди та оборотні засоби - 20-21 %, трудові ресурси - 38-39 %. Земельний фонд складається із земель, що ма­ють різноманітне функціональне використання, якісний стан та правовий статус. Власне земельна площа (суша) України станом на 01.01.1998 р. ста­новила 57 939,8 тис. га; її сільськогосподарська освоєність - 72,2 %, розора- ність - 57,1 %; частка ріллі у загальній площі сільськогосподарських угідь сягала 79,0 %. Середньозважена землезабезпеченість основних галузей на­родногосподарського комплексу достатня для їхнього нормального розви­тку і функціонування.

Земельний фонд України характеризується наявністю високого біопро- дуктивного потенціалу, в його структурі переважають землі з родючими ґрун­тами, основна база землеробства країни розміщується на ґрунтах чорноземно­го типу. За експертними оцінками, при раціональній структурі землекористу­вання і відповідному науковому та ресурсному забезпеченні, держава здатна виробляти продуктів харчування на 140-145 млн чоловік.

Україна ще в кінці 80-х та на початку 90-х років посідала чільне місце серед країн світу за обсягами виробництва сільськогосподарської продукції (в 1990 р. частка України в обсягах виробництва зерна становила майже 20 %), в т. ч. у вирощуванні пшениці - сьоме місце - 19 млн т (після Китаю - 101, США - 67, Індії - 55, Росії - 46, Франції - 33 і Канади - 30 млн т); п’яте місце у вирощуванні жита та ячменю; шосте - вівса; четверте - картоплі та друге - у виробництві цукрових буряків (після Франції).

Становлення і розвиток ринкових засад господарювання, впровадження еле­ментів еколого-економічного регулювання та стимулювання використання приро­до- і землекористування, переносять акцент на розв’язання регіональних проблем використання, охорони та відтворення природно-ресурсного потенціалу України, дослідження його територіальної диференціації, зумовлюють необхідність залу­чення до широкого обігу в науковій, господарській та пізнавальній діяльності де­талізованих ресурсо-оцінних матеріалів у розрізі адміністративних одиниць.

Природно-ресурсний потенціал території характеризується сукупною продуктивністю її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів споживання, що виражається в їхній суспільній споживчій вартості. Слід роз­різняти сучасну (фактично досягнуту) і потенційну продуктивність природ­них ресурсів, а отже, сучасний (досягнутий, реальний) і перспективний ПРП. Потенційна продуктивність, природних ресурсів характеризує максимально можливу ефективність використання їх з погляду народного господарства в цілому, яка теоретично може бути досягнута вже на сучасному етапі розви­тку продуктивних сил держави при забезпеченні оптимальної відповідності фактичної структури природокористування історично сформованій специфіці місцевих природно-економічних, соціальних та деяких інших умов.

Основою такої економічної оцінки ПРП є величина середньорічного ефекту від його використання. Існує два протилежних підходи до економіч­ної оцінки природних ресурсів за:

1) понесеними суспільними витратами на їхнє освоєння (відтворення);

2) ефективністю господарського використання.

З усіх показників (диференціальна рента, диференціальний дохід, про­дуктивність витрат, валова продукція, чистий дохід) специфіці і завданням абсолютної економічної оцінки ПРП найбільше відповідає валова продукція, виражена в порівняльних цінах.

Перерахований з метою міждержавних порівнянь річний ПРП України у поточному доларовому еквіваленті становить 92,6 млрд дол. США, з них

42,7млрд дол. США становлять земельні ресурси (табл. 7.4).

Таблиця 7.4.

Оцінка земельних ресурсів у складі природно-ресурсного потенціалу України


Маючи укрупнені вартісні показники національного багатства чи націо­нального доходу, матеріальних ресурсів України, можна на наступний період часу розрахувати абсолютну величину ПРП того чи іншого району країни в умовах нинішньої цінової нестабільності, що дає змогу використовувати оцін­ку природно-ресурсного потенціалу території для аналізу процесів ринкового землекористування.

Серед важливих напрямів раціоналізації землекористування є плануван­ня соціально-економічного розвитку регіонів відповідно до рівня розвитку їхнього ПРП.

Компонентна структура ПРП відображає внутрішньовидові і міжвидові співвідношення (пропорції) природних ресурсів, що склалися в регіоні як ре­зультат розвитку природного процесу і впливу соціально-економічних факторів.

Серцевину природно-ресурсного комплексу країни становить потенціал земельних ресурсів (сільськогосподарських угідь) - 44,4 %. У його внутріш­ньовидовій структурі виділяються орні землі - 91,7 %, за ними йдуть землі під багаторічними насадженнями - 6,3, пасовища - 1,4 і сіножаті - 0,6 %. У потенціалі земельних ресурсів зосереджується 54,7 % інтегрального природ­но-ресурсного потенціалу.

Подальша інтенсифікація всіх ланок землекористування - це магістраль­ний напрям його ефективного розвитку. Вона буде досягатися за рахунок упровадження науково обґрунтованих систем ведення господарства, дбай­ливого використання кожного гектара сільськогосподарських земель і підви­щення їхньої родючості, активного проведення меліорації і хімізації земле­робства, раціональної територіальної організації агропромислового комплек­су в умовах докорінної перебудови системи господарювання, впровадження ринкових механізмів.

Україна має великі можливості в організації активної рекреаційної ді­яльності в європейському масштабі. Тільки два найбільш перспективні в цьому відношенні регіони країни: Азовське і Чорноморське узбережжя та Карпатський дають можливість забезпечити в рік природними, в тому числі лікувальними, ресурсами рекреантів, кількість яких перевищує сучасну кіль­кість населення України. Як свідчать отримані результати оцінки, головна роль у потенціалі природних ресурсів належить відпочинку і туризму (9,5 %). Основними завданнями в рекреаційному природокористуванні є його приско­рене освоєння, упорядкування рекреаційних навантажень на ландшафти.

В інтегральному природно-ресурсному потенціалі України достатньо чіт­ко простежується загальна закономірність - зростання його величини у напря­мі з півночі та північного заходу до півдня та південного сходу, що пов’язано, насамперед, з підвищенням продуктивності в напрямі земельних, мінераль­них, лісових, природних рекреаційних ресурсів (табл. 7.5).

Маючи величини оцінки земельних та інших природних ресурсів у роз­різі регіонів можна визначити інвестиційну привабливість типів землекорис­тування, які доцільно розвивати.


Оцінка продуктивності (ефективності) природно-ресурсного потенціалу України

(розрахунок виконаний за даними В. П. Руденка)