7.7. Управління використанням та охороною земель водного фонду

Принципами державного управління землями водного фонду є: стійкий розвиток поєднання басейнового і адміністративно-територіального способів управління, розмежування функцій охорони і функцій господарського вико­ристання вод. Єдину систему органів управління, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері використання і охорони земель водного фонду, утворюють:

• Кабінет Міністрів України;

• Державний комітет України по земельних ресурсах;

• Державний комітет України з питань водного господарства;

• Міністерство екологічної безпеки України;

• Державний комітет України по лісовому господарству;

• Державний комітет України по геології і використанню надр;

• Обласні державні адміністрації;

• Виконкоми районних, міських, селищних, сільських рад.

Діяльність перелічених державних органів управління у сфері викорис­тання земель водного фонду та користування водними ресурсами доповнює один одного. Серед них спеціальним уповноваженим державним органом управління у сфері використання водного фонду є Державний комітет України по водному господарству.

Основними функціями Державний комітет України по водному гос­подарству є:

- планування раціонального використання водних об’єктів;

- ведення моніторингу, кадастру і обліку поверхневих і підземних вод;

- здійснення державного контролю за охороною і використанням водних об’єктів і дотримання режиму їх водоохоронних зон;

- здійснення ліцензування у сфері використання і охорони водних об’єктів;

- організація будівництва і експлуатації водосховищ та інших водогосподар­ських об’єктів комплексного призначення, встановлення режиму їх напо­внення та скиду, пропуску паводкових вод;

- розроблення водогосподарських балансів господарства, схеми комплек­сного використання та охорони водних ресурсів;

- вивчення потреби та участь у розробці пропозицій щодо поліпшення водо- забезпечення населення і народного господарства;

- забезпечення збору, аналізу, розповсюдження інформації з питань водного господарства.

До сфери державного управління щодо використання та охорони водних ресурсів входять: складання (визначення) водогосподарського балансу; дер­жавний моніторинг водних об’єктів; державний облік поверхневих і підзем­них вод; державний контроль за використанням і охороною водних об’єктів; нормування і ліцензування в сфері використання і охорони водних об’єктів.

Водогосподарські баланси - розрахункові матеріали, які зіставляють по­требу у воді з наявними на певній території водними ресурсами. Баланси при­значені для оцінки наявності ступеня використання водних ресурсів на тери­торії держави.

Користування землями водного фонду регулюється Земельним кодексом України і Водним кодексом України.

Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

У постійне користування землі водного фонду надаються водогоспо­дарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, у яких створено спеціалізовані служби з догляду за водними об’єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, берего­вими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтримання їх у належному стані.

У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організа­ціям, об’єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподар­ських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристич­них цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуван­ням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулен­ня, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Право користування земельною ділянкою на землях водного фонду вини­кає після встановлення меж цієї ділянки у натурі (на місцевості) і одержання відповідного документа, що посвідчує це право.

Право постійного користування землями водного фонду посвідчується державним актом, який видають і реєструють сільські, селищні і міські ради.

Право тимчасового користування землями водного фонду оформляють договором, який укладається між відповідною Радою і юридичною або фізич­ною особою.

Користувачі земель водного фонду зобов’язані:

- виконувати заходи щодо охорони земель від ерозії, підтоплення, забруд­нення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та інших процесів руйнування;

- суворо дотримуватися встановленого режиму для зон санітарної охорони, прибережних захисних смуг, смуг відведення, берегових смуг водних шляхів;

- запобігати проникненню у водні об’єкти стічних вод, пестицидів і добрив через прибережні захисні смуги.

На земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших вод­них об’єктів можуть проводитися роботи, пов’язані з будівництвом гідротех­нічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корис­них копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.

Дозволи на проведення зазначених робіт видаються в установленому за­коном порядку.

Користування землями прибережних захисних смуг уздовж річок, навко­ло водойм і на островах здійснюється у режимі обмеженої господарської ді­яльності.

На зазначених землях забороняється діяльність, що негативно впли­ває або може вплинути на їх стан чи суперечить їхньому призначенню, зокрема:

- розорювання земель (крім підготовки Грунту для залуження і заліснення), а також садівництво та городництво;

- зберігання та застосування пестицидів і добрив;

- улаштування літніх таборів для худоби;

- будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лі­нійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

- миття і обслуговування транспортних засобів та техніки;

- улаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Під час користування землями прибережних захисних луг уздовж мо­рів, морських заток, лиманів і на островах забороняється:

- застосування стійких і сильнодіючих пестицидів;

- улаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;

- улаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більш як один кубічний метр на добу;

- улаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезараження рідких відходів.

Користувачі, що експлуатують гідротехнічні (водопідпірні, водопропус­кні, водозахисні або водозабірні) споруди водогосподарських систем, зобов’я­зані дотримуватися встановлених режимів їхньої роботи та правил експлуата­ції, здійснювати посадку, догляд та охорону лісів у смугах відведення каналів, гідротехнічних та інших споруд міжгосподарського значення.

На ділянках із штучно створеними лісонасадженнями та природними лісами у смугах відведення каналів, гідротехнічних споруд та інших споруд міжгосподарського значення допускаються рубки догляду та санітарної руб­ки, що проводяться згідно з рекомендаціями органів лісового господарства.

За використанням та охороною земель водного фонду здійснюється дер­жавний контроль у встановленому законодавством порядку.

Для створення сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тва­рин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяль­ності, що регулюється.

На території водоохоронних зон забороняється:

- використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

- улаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

- скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар’єри тощо), а також у потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добуван­ня піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколиш­нього природного середовища, водного господарства та геології.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначають за спеціально розроблени­ми проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486.

Цей порядок установлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та ознаки їхнього правового режиму.

Водоохоронні зони встановлюють для створення сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їхнього забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм.

До складу водоохоронних зон обов’язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

У межі водоохоронних зон виділяють землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до ст. 88-91 Водного кодексу України.

Розміри і межі водоохоронних зон визначають проектом на основі норма­тивно-технічної документації.

Проекти цих зон розробляють на замовлення органів водного господар­ства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджують з органами охорони навколишнього природного середовища, земельних ресурсів, влас­никами землі, землекористувачами і затверджують відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Межі водоохоронних зон встановлюють з урахуванням:

- рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивності берегоруйну- вання, конструкції інженерного захисту берега;

- цільового призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони.

Враховуючи, що ліси мають значну водоохоронну функцію, межі водо­охоронних зон у них не встановлюють.

Водоохоронна зона має внутрішню і зовнішню межі. Внутрішня межа збігається з мінімальним рівнем води у водному об’єкті. Зовнішня межа, як правило, прив’язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, надзаплавних терас, бровок схилів, балок та ярів і визначається найбільш віддаленою від водного об’єкта лінією:

- затоплення при максимальному повеневому (паводковому) рівні води, що повторюється один раз на 10 років;

- берегоруйнування, мандрування;

- тимчасового та постійного підтоплення земель;

- ерозійної активності;

- берегових схилів і сильноеродованих земель.

Зовнішню межу водоохоронної зони на землях сільських населених пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, територіях водогосподарських, лісогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також на землях інших власників та користувачів визна­чають з урахуванням:

- зони санітарної охорони джерел питного водопостачання;

- розрахункової зони перероблення берегів;

- лісових насаджень, що найбільшою мірою сприяють охороні вод, із зо­внішньою межею не менш як 1000 м від урізу середньо-багаторічного рів­ня води;

- усіх земель відводу на існуючих меліоративних системах, але не менш як 200 м від бровки каналів чи дамб.

Для гірських і передгірських річок зовнішня межа водоохоронної зони визначається з урахуванням геоморфологічних та гідрологічних умов, а також селевих та зсувних явищ.

На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігаєть­ся з прибережною захисною смугою і визначається в ширину не менше як 2 км від урізу води.

У водоохоронній зоні дотримується режим регульованої господарської діяльності.

Виконання водоохоронних та інших заходів щодо впорядкування водо­охоронних зон, за винятком земель водного фонду, покладається на виконавчі комітети Рад, сільськогосподарські, водогосподарські, рибогосподарські під­приємства, а також на інших власників і землекористувачів.

З метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмі­чення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосхо­вищ та інших водойм у межах водоохоронних зон, виділяють земельні ділянки під прибережні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюють по обидва береги річок та на­вколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

• для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гек­тарів - 25 м;

• для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 м;

• для великих річок, водосховищ на них та озер -100 м.

Якщо крутизна схилів перевищує 3 градуси, мінімальна ширина прибе­режної захисної смуги подвоюється.

У межах існуючих населених пунктів прибережну захисну смугу вста­новлюють з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяють прибережну захисну смугу шириною не менше 2 км від урізу води.

Об’єкти, розташовані у прибережній захисній смузі, можна експлуату­вати, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів вхо­дить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для бу­дівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов’язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руй­нування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках встановлюють смуги відведення з особливим ре­жимом користування.

Розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюють за про­ектом, який розробляють і затверджують за погодженням із державними органа­ми охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надають органам водного гос­подарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть викорис­товуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукрі­плювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

На судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для прове­дення робіт, пов’язаних із судноплавством, встановлюють берегові смуги.

Розміри берегових смуг водних шляхів та господарська діяльність на них визначаються ст. 91 Водного кодексу України.

Порядок встановлення берегових смуг водних шляхів та користування ними визначає Кабінет Міністрів України. З метою охорони об’єктів у райо­нах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюють зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.

Межі зон санітарної охорони водних об’єктів встановлюють місцеві ради на їхній території за погодженням із державними органами санітарного на­гляду, охорони навколишньогоприродного середовища, водного господарства та геології.

Режим зон санітарної охорони водних об’єктів встановлює Кабінет Міністрів України.

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адмі­ністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із за­конодавством України.

Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водно­го законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:

- самовільному захопленні водних об’єктів;

- забрудненні та засміченні вод;

- порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

- руйнуванні русел річок, струмків та водостоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

- введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об’єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

- недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водоко­ристування;

- самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

- порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;

- пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їхньої роботи;

- незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об’єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціоноване скидання зворотних вод;

- використанні земель водного фонду не за призначенням;

- неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об’єктах;

- відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об’єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об’єкт в експлуатацію;

- порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення вод­них ресурсів.

Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іно­земні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов’язані від­шкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодав­ства, не звільняє винних від плати за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідаль­ності не звільняє їх від обов’язку відшкодування збитків, завданих ними вна­слідок порушення водного законодавства.