Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.4. Специфіка управління землями комунальної власності

Комунальна власність на землю є відносно новим явищем у нашій країні. Комунальна власність, що виникла на підставі ст. 31 Закону України “Про влас­ність» як різновид державної власності, з прийняттям чинної Конституції набула самостійного характеру. Стосовно до земельної власності це дістало вияв у ст. 142 Основного закону, положення якої набули подальшого розвитку у Земельному кодексу України. Комунальна власність на землю означає належність останньої на праві власності територіальним громадам. Тому за сучасних умов комунальна земельна власність є альтернативою державній власності на землю. Зберігаючи публічний характер, вона являє собою найбільш оптимальний рівень усуспільне­ної належності земельних ресурсів та їх багатств територіальним громадам.

Основним джерелом виникнення комунальної власності на землю були і залишаються державні земельні ресурси. Це мало місце, наприклад, при пере­дачі в комунальну власність підприємств агропромислового комплексу згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1060 «Про по­етапну передачу у комунальну власність об’єктів соціальної сфери, житлово­го фонду, сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих підприємств, установ і організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності разом із земельними ділянками, що перебували в колективній власності, на яких були розташовані ці підприємства. Передача земельних ділянок державної власності у комунальну передбачена ст. 117 ЗК. Нині право комунальної земельної власності може розширюватися шляхом викупу земельних ділянок фізичних та юридичних осіб для суспільних потреб і придбання на інших засадах, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебува­ють усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та дер­жавної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких роз­ташовані об’єкти комунальної власності. Таким чином, землі комунальної власності в загальному вигляді визначаються шляхом їх виключення зі складу земельних ресурсів державної класності та відмежування від земельних ді­лянок права приватної власності.

Водночас у земельному законі визначені землі, що можуть бути лише у комунальній власності й не можуть передаватися у приватну власність. Так, згідно з ч. 3 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не мо­жуть передаватись у приватну власність, належать:

- землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, про­їзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

- землі під залізницями, автомобільними дорогами, об’єктами повітряного і трубопровідного транспорту;

- землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу економічну, оздоровчу, на­укову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбаче­но законом;

- землі лісового та водного фондів, крім випадків, визначених ЗК; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місце­вого самоврядування.

Не менш важливими є положення земельного закону про підстави на­буття права комунальної власності на землю. Територіальні громади можуть придбати землю у комунальну власність у випадках: передачі їм земельних ді­лянок державної власності (ст. 117 ЗКУ); їх викупу для суспільних потреб та примусового відчуження і мотивів суспільної необхідності (ст. 146 і 147 ЗКУ); прийняття спадщини, умовою якої (за законом або заповітом) є передача цих ділянок територіальним громадам (ст. 111 ЗКУ); набуття у власність земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни та іншими цивільно- правовими угодами (ст. 131 ЗКУ); виникнення інших підстав, передбачених законом. До останніх можна віднести, наприклад, добровільну відмову фізич­ної або юридичної особи від права власності на земельну ділянку на користь територіальної громади або примусове вилучення ділянки за позовами орга­нів місцевого самоврядування у передбачених законом випадках тощо. Отже, наведений перелік підстав набуття права комунальної власності на землю не є вичерпним.

Суб’єктами права комунальної власності на землю є територіальні грома­ди. Так, відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України комунальною власністю є землі, що належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ і міст. Визначення поняття територіальної громади, її правосуб’єктність, основні функції та повноваження, у тому числі правомочності власності, а також умо­ви і порядок їх здійснення закріплені в Законі України “Про місцеве самовря­дування в Україні».

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону територіальна громада - це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах сіл, селищ і міст, що є само­стійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровіль­не об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. А адміністративно-територіальна одиниця являє собою область, ра­йон, місто, район у місті, селище або село. З цього випливає, що територіаль­на громада - це не адміністративно-територіальна одиниця і не створені нею органи місцевого самоврядування, а об’єднання жителів у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Територіальні громади одночасно є первинними носіями прав місцево­го самоврядування і суб’єктами повноважень, пов’язаних із володінням, ко­ристуванням та розпорядженням об’єктами, розташованими на їх території. Зазначена норма Закону про місцеве самоврядування визначає право кому­нальної власності як невід’ємне право територіальної громади володіти, до­цільно, економно та ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо, так і через орга­ни місцевого самоврядування.

Невід’ємне право територіальних громад на володіння, користування і розпорядження майновими об’єктами не применшує їх права на використання земельних ресурсів на основі права власності, яке їм належить. Правомочності територіальних громад, закріплені в Законі про місцеве самоврядування, іс­тотно доповнюються положеннями ст. 12 та іншими нормами ЗК України. Найважливішими серед них є правомочності, пов’язані з володінням, корис­туванням і розпорядженням землями комунальної власності. Самі ж умови та порядок здійснення територіальними громадами безпосередньо або через створювані ними органи місцевого самоврядування правомочностей власнос­ті не призводять до втрати ними статусу відособлених і самостійних суб’єктів права власності на комунальні землі.