Вирішення земельних спорів судом
Чи є вичерпним, визначений чинним ЗКУ, перелік земельних спорів, що належать до компетенції суду?
Відповідно до ч. 2 ст. 158 ЗКУ підвідомчими виключно судам є спори щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Цей перелік земельних спорів не є вичерпним, оскільки згідно з приписом ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначено, що: судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян; суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку (п. 8). Прикладом такого досудо- вого (позасудового) порядку вирішення спорів є вирішення спорів, що розглядаються органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожній людині також гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
До якого суду належить звертатися громадянинові у разі виникнення земельного спору?
У разі виникнення земельного спору громадянину належить звертатися до місцевого суду. Відповідно до Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. місцевими судами загальної юрисдикції є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди (ст. 21).
З яким процесуальним документом повинен звертатися громадянин до суду для вирішення земельного спору — позовною заявою чи скаргою?
Якщо земельний спір виник у зв’язку із наявністю перешкод у реалізації власником землі чи її користувачем передбачених законом прав, спричинених фізичними чи юридичними особами, то такий власник (землекористувач) вправі звернутися до суду із позовною заявою. Підставою для такого звернення має бути наявність у власника (землекористувача) права матеріально-правової вимоги, іншими словами — повинен мати місце спір про право.
Якщо ж реалізації власником землі чи її користувачем передбачених законом прав перешкоджають рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, то такий власник (землекористувач) вправі звернутися до суду із відповідною скаргою. Порядок розгляду судом скарг на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб регламентується главою 31-А (Цивільного процесуального кодексу України — далі ЦПК[5]). Проте, хоча земельні правовідносини між громадянами та суб’єктами публічної влади можуть носити спірний характер, це не означає, що між ними існує земельний спір, в основі якого є спір про право. У зв’язку з цим, питання, що стосуються цього виду правовідносин, розглядатися у цій брошурі не будуть. Натомість, будуть більш повно висвітлені питання, що стосуються розгляду цивільних справ в порядку позовного провадження.
Що має бути обов’язково відображено у позовній заяві?
Позовна заява подається до суду в письмовій формі і повинна містити в собі:
1) назву суду, до якого подається заява;
2) точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником;
3) зміст позовних вимог;
4) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
5) зазначення доказів, що стверджують позов;
6) зазначення ціни позову;
7) підпис позивача або його представника із зазначенням часу подання заяви.
Позовна заява у випадках, коли до її подання постановлялася ухвала про вжиття запобіжних заходів, повинна містити окрім вищезазначених пунктів, відомості про вжиття запобіжних заходів (накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб) (див.: ст. 622, чч. 1, 2, 4 ст. 137 ЦПК*).
Як потрібно сформулювати зміст позовних вимог у позовній заяві?
Зауважимо, що позовними вимогами є конкретні та чітко сформульовані у позовній заяві вимоги до відповідача — особи, яка на думку позивача порушила його законні права та інтереси, що випливають із земельних правовідносин. Зазвичай, позовні вимоги викладаються одним чи кількома пунктами у заключній частині позовної заяви після слова «ПРОШУ». Варто пам’ятати, що позовні вимоги мають стосуватися відповідача. Це означає, що у позовних вимогах має міститися прохання до суду зобов’язати відповідача вчинити певні дії (відшкодувати, повернути, привести у попередній стан тощо), а не вчинити ці дії замість відповідача. Наприклад, буде вважатися неправильно сформульованою вимога таким чином: «повернути належну мені земельну ділянку» чи «сплатити борг у сумі_____________________________________ грн. щодо невиплати орендної плати у строки, визначені договором». Натомість, позовні вимоги мають формулюватися таким чином: «зобов’язати відповідача повернути належну мені земельну ділянку» чи «зобов’язати відповідача сплатити борг у сумі___ грн. щодо невиплати орендної плати у строки, визначені договором» тощо.
Які документи (їх копії) необхідно долучити до позовної заяви?
Відповідно до ч. 5 ст. 120 ЦПК[6] до позовної заяви додаються письмові докази, а якщо позовна заява подається представником позивача — також довіреність чи інший документ, що стверджує повноваження представника.
Чим визначається ціна позову та хто її встановлює?
Відповідно до ст. 65 ЦПК* ціна позову визначається:
— у позовах про стягнення грошей — стягуваною сумою;
— у позовах про витребування майна — вартістю відшукуваного майна;
— у позовах про зменшення або збільшення платежів — сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі, але не більше як за один рік;
— у позовах про припинення платежів або видач — сукупністю платежів, що залишилися, але не більше як за один рік;
— у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог— загальною сумою всіх вимог, за винятком вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Ціну позову вказує позивач. Коли зазначена ціна явно не відповідає дійсній вартості стягуваного, то ціну позову встановлює суддя, постановляючи про це ухвалу. Якщо в момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір мита попередньо визначає суддя з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого мита відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи (ст. 66 ЦПК).
Що слід розуміти під письмовими доказами?
Письмові докази — це документи та інші матеріали, що містять закріплені за допомогою знаків відомості, зміст яких підтверджує або спростовує обставини, що підлягають доказуванню в цивільних справах.
Зазвичай, письмовими доказами є тексти на папері чи інші матеріали, що містять у собі відомості про обставини, які мають значення для справи.
Письмові докази слід подавати в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо подано копію, то суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи вправі, у разі необхідності, вимагати подання оригіналу. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами. Якщо подання письмових доказів до суду ускладнено (наприклад, через їх чисельність або лише частина з них має значення для справи), суд може вимагати подання належно засвідчених витягів з них або провести огляд у місці їх знаходження (ст. 49, 50 ЦПК[7]).
Чи потрібно сплачувати державне мито за подання позовної заяви чи скарги до суду?
Так, потрібно. Статтею 3 Декрету КМУ «Про державне мито» від 21.01.1993 р. встановлено ставки державного мита в таких розмірах:
— із позовних заяв — 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
— із скарг за неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян — 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
В яких випадках суд може відмовити у прийнятті позовної заяви до провадження?
Питання про прийняття позовної заяви у цивільній справі вирішується суддею одноосібно.
Суддя відмовляє в прийнятті заяви за умови:
1) якщо заява не підлягає розглядові в судах;
2) якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін;
3) якщо в провадженні суду є справи по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;
4) якщо справа не підсудна даному судові;
5) якщо заява подана недієздатною особою;
6) якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Суддя, відмовляючи в прийнятті заяви, постановляє про це мотивовану ухвалу. Відмова судді в прийнятті заяви з підстав, передбачених ЦПК[8] не перешкоджає повторному зверненню до суду з заявою в тій же справі, якщо буде усунуто допущене порушення (див.: ст. 136 ЦПК*).
Які наслідки подання позовної заяви, що не відповідає вимогам закону?
Якщо позивач подав до суду позовну заяву, яка не відповідає вимогам, що стосуються її змісту, форми та кількості копій заяви (відповідно до кількості відповідачів), або не сплатив державне мито, то суддя, встановивши ці обставини, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для виправлення недоліків. У разі усунення позивачем вказаних суддею недоліків у встановлений ним строк, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. В протилежному випадку — заява вважається неподаною і повертається позивачеві, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу (див.: ст. 137-139 ЦПК*).
Що таке позовна давність та з якого моменту починається її перебіг?
Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Чинним Цивільним кодексом України (далі — ЦКУ) загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним пра- вочину (наприклад, продажу земельної ділянки), вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.
За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (див.: ст. 256, 257, 261 ЦКУ).
Протягом якого строку земельний спір має бути вирішений судом?
Статтею 157 ЦПК* визначено, що усі справи, окрім трудових та справ про стягнення аліментів і про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, після призначення їх до слухання повинні бути розглянуті у п’ятнадцятиденний строк.
Підготовка справи до судового розгляду повинна бути проведена не більше як у семиденний строк, а у виключних випадках по складних справах цей строк може бути продовжений до двадцяти днів з дня прийняття заяви (ст. 146 ЦПК[9]).
Це означає, що згідно із чинним ЦПК максимальний строк з моменту прийняття позовної заяви до її розгляду не може перевищувати тридцяти п’яти днів. У цей строк не входять проміжки (періоди) часу, коли провадження у справі зупинено, оскільки із зупиненням провадження зупиняються і всі поточні, але ще не закінчені по ньому строки. Зупинення строків починається з тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження. З дня відновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується (ст. 88 ЦПК*).
Якими правами користуються сторони під час вирішення земельного спору судом?
Сторонами земельного спору, що розглядається судом внаслідок прийняття судом до провадження позовної заяви, є позивач і відповідач. Зокрема, відповідно до чинного законодавства сторони мають рівні процесуальні права (у т.ч. щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх пере - конливості) і зобов’язані ними добросовісно користуватися, а також виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів іншої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи. Окрім цього, сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги; одержувати копії рішень, ухвал, постанов і інших документів, що є у справі; брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення; оскаржувати рішення і ухвали суду, а також користуватись іншими процесуальними правами, наданими їм законом (ст. 15, 99, 103 ЦПК*).
Які додаткові витрати (окрім сплати державного мита) може понести позивач у зв’язку із розглядом і вирішенням судом земельного спору?
Окрім сплати державного мита позивач може понести витрати, пов’язані з розглядом справи у суді, тобто — судові витрати. Зокрема, стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони всі судові витрати, навіть якщо сторона і була звільнена від оплати судових витрат на користь держави. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог, а відповідачеві — пропорційно до тієї частини позовних вимог, в якій позивачеві відмовлено.
Судові витрати, понесені судом, стягуються з кожної сторони пропорційно до тієї частини позову, щодо якої рішення постановлено проти неї, і зараховуються в доход держави. Коли сторона, на користь якої постановлено рішення, звільнена від судових витрат, то судові витрати стягуються з другої сторони у дохід держави (ч.1-3 ст. 75 ЦПК[10]).
Що собою являє судовий розгляд та яку роль відіграють у ньому сторони земельного спору?
Судовий розгляд — це самостійна стадія цивільного процесу, в якій за встановленою чинним законодавством процедурою у формі судового засідання розглядаються і вирішуються цивільні справи, зокрема й ті, що випливають із земельних правовідносин.
Судове засідання складається з чотирьох частин:
— підготовчої;
— дослідження обставин справи і перевірка доказів (розгляд справи по суті);
— судових дебатів;
— постановлення і оголошення рішення.
Сторони у судовому засіданні відіграють основну роль, оскільки вони за допомогою визначених ЦПК процесуальних засобів на основі змагальності і рівноправності намагаються довести суду висунуті позовні вимоги чи заперечення проти них, відстоюючи тим самим свої законні права чи інтереси.
У чому полягає сутність підготовчої частини судового засідання?
На цьому етапі судового засідання суд вирішує питання щодо: можливості розгляду справи в конкретному судовому засіданні (даним складом суду, секретарем судового засідання) за участі осіб, які є стороною у справі, а також інших учасників процесу (свідків, експертів, перекладачів) та за наявних у справі доказів. Завдання цієї частини реалізуються послідовним здійсненням встановлених ст. 165-177 ЦПК* процесуальних дій:
1) відкриттям головуючим (суддею) судового засідання і оголошення про розгляд справи;
2) перевіркою явки учасників процесу і встановленням особи тих, хто з’явився, а також з’ясуванням повноважень службових осіб і представників;
3) роз’ясненням перекладачеві його прав та обов’язків, попередженням його про кримінальну відповідальність згідно зі ст. 384, 385 КК України за завідомо неправдивий переклад та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків;
4) видаленням свідків із зали судового засідання та оголошенням головуючим складу суду, а також прізвища секретаря судового засідання, прокурора, експерта, перекладача і роз’ясненням особам, які беруть участь у справі, їх право заявляти відвід з підстав, передбачених ст. 18, 19, 22 ЦПК[11];
5) розглядом заяв про відвід;
6) роз’ясненням головуючим: якщо заяву про відвід відхилено або відвід не був заявлений, учасникам розгляду справи, їх процесуальних прав та обов’язків, передбачених ст. 99, 103*; а у випадку, якщо будуть заявлені клопотання на їх реалізацію, вирішенням заяви негайно, постановляючи про це ухвалу;
7) вирішенням питання про можливість розгляду справи у зв’язку з неявкою сторін, інших осіб, які беруть у ній участь, свідків або експертів (ст. 172-176 ЦПК*);
8) за відсутності обставин, які унеможливлюють розгляд справи, роз’ясненням експертові його прав та обов’язків, попередженням його про кримінальну відповідальність згідно зі ст. 384, 385 КК за відмову від виконання покладених на нього обов’язків або за дачу завідомо неправдивого висновку.
У чому полягає сутність дослідження обставин справи і перевірки доказів?
На цьому етапі судового засідання справа розглядається по суті. Після доповіді судді головуючий з’ясовує, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач позов, чи бажають сторони закінчити справу мировою угодою або звернутися за вирішенням спору до третейського суду (ст. 178 ЦПК*). Заявлені відмова позивача від позову, визнання відповідачем позову, мирова угода сторін розглядаються в порядку, встановленому ст. 175 ЦПК*. Суд роз’яснює їм наслідки відповідних процесуальних дій. Про прийняття відмови від позову або затвердження мирової угоди сторін суд постановляє ухвалу, якою одночасно закриває провадження у справі. В разі неприйняття судом відмови від позову, визнання відповідачем позову і незатвердження мирової угоди сторін суд постановляє про це ухвалу і продовжує розгляд справи. Для цього заслуховуються пояснення позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також пояснення інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 180 ЦПК*). В процесі дослідження пояснень особи, які беруть участь у справі, можуть одна одній ставити запитання. Оголошуються їхні письмові пояснення, одержані в порядку виконання окремих доручень і забезпечення доказів (ст. 33, 36 ЦПК[12]). Після цього суд, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, встановлює порядок допиту свідків, експертів і дослідження інших доказів. Свідки допитуються за правилами, встановленими ст. 182-185 ЦПК*. Після допиту свідків, викликаних до суду, головуючий оголошує їх свідчення, зафіксовані в письмовій формі у протоколі судового засідання і одержані в порядку, передбаченому ст. 33, 36, 45, 176 ЦПК*. Потім у судовому засіданні досліджуються письмові докази за правилами, встановленими ст. 186, 187 ЦПК*.
Якщо до справи були долучені речові докази, то їх дослідження у судовому засіданні провадиться у порядку, встановленому ст. 187 ЦПК*. Письмові докази, а також протоколи їх огляду, складені в порядку виконання окремих доручень, забезпечення доказів, їх огляду на місці, оголошуються у судовому засіданні та пред’являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — також експертам і свідкам.
Речові докази оглядаються судом, пред’являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — також експертам і свідкам. Якщо докази оглядалися в порядку виконання окремого доручення, забезпечення доказів, то протоколи їх огляду оголошуються у судовому засіданні, а особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу таких протоколів. Якщо у справі була призначена експертиза, то після цього в судовому засіданні досліджується висновок експерта в порядку, встановленому ст. 189 ЦПК*.
У деяких справах можуть брати участь прокурор, уповноважені представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування для оголошення висновку з метою здійснення покладених на них обов’язків і для захисту прав громадян та законних інтересів інших осіб (ч. 2 ст. 121 ЦПК*). Судді, особи, які беруть участь у справі, можуть ставити запитання представникові вказаних органів з метою роз’яснення оголошеного висновку. Закінчується ця частина судового розгляду тим, що головуючий надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість для додаткового пояснення. Після їх заслуховування суд виносить ухвалу про закінчення з’ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.
У чому полягає сутність судових дебатів?
Судові дебати — частина судового засідання, що складається з промов сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, де висловлюються підсумкові висновки стосовно дослідження обставин справи, з приводу всього фактичного матеріалу і доказів, перевірених та з’ясованих у процесі доказування; висловлюються пропозиції щодо задоволення правових вимог і на підставі яких норм права. Під час судових дебатів може виникнути необхідність додаткового з’ясування обставин, що мають значення для справи. В таких випадках суд поновляє своєю ухвалою розгляд справи по суті. Після додаткового з’ясування обставин і дослідження нових доказів суд постановляє ухвалу про закінчення розгляду справи по суті й переходить до судових дебатів (ст. 196 ЦПК[13]), які проводяться у порядку, встановленому ст. 194 ЦПК*. В завершення судових дебатів сторони обмінюються репліками.
Репліка — це стисла, коротка повторна промова учасників судового засідання в завершення судових дебатів із запереченням з питань, які мають значення для правильного вирішення справи.
Заперечення в репліках можуть торкатися будь-якого питання, що стосується обставин справи. Під час розгляду цивільних справ вона може стосуватися заявленого позову, його ціни, їх обґрунтування або заперечення, а також тлумачення окремих доказів, якщо попередні висловлювання в промові учасника судових дебатів зачіпають інтереси цивільного позивача чи відповідача. Після завершення основних промов учасників судових дебатів головуючий запитує, чи не бажають останні обмінятись репліками. Учасник, який виявив таке бажання, повинен пояснити, з приводу чиєї промови і в якій її частині бажає виступити з реплікою. Скористатись реплікою — це право, а не обов’язок учасника судових дебатів. Використання репліки для доповнення або зміни своєї промови в дебатах не допускається.
Репліка, як і основна промова в судових дебатах, часом не обмежується, проте головуючий має право зупинити промовця, якщо він повторює висловлене , виходить за межі розглядуваної справи, допускає нетактовні або не - етичні висловлювання щодо інших учасників судового засідання.
Кожний учасник судових дебатів може виступити з реплікою один раз. Під час розгляду цивільної справи право останньої репліки належить відповідачу і його представнику.
Основне призначення репліки полягає у тому, щоб привернути увагу суду до можливого перекручення фактів, домислів та принципово неправильних суджень, допущених учасниками судових дебатів як у своїх промовах, так і у вже висловлених репліках.
У чому полягає сутність постановленим і оголошення рішення?
Заключною частиною розгляду справи після судових дебатів є постановления судом рішення у нарадчій кімнаті (ст. 197 ЦПК[14]). Рішення постановляється з додержанням таємниці нарадчої кімнати. Якщо при постановлені рішення є необхідність з’ясувати будь-які обставини через повторний допит свідків або іншу процесуальну дію, суд, не постановляючи рішення, відновлює розгляд справи, про що постановляє ухвалу. Такий розгляд проводиться виключно в межах з’ясування обставин, які потребують додаткової перевірки. Залежно від його результатів суд відкриває судові дебати і після їх закінчення йде до нарадчої кімнати для постановления рішення по суті. Якщо з’ясування цих обставин у судовому засіданні виявилося неможливим, суд виносить ухвалу про відкладення розгляду справи (ст. 197 ЦПК*). Постановлене рішення головуючий оголошує прилюдно, роз’яснює його зміст, порядок і строк оскарження (ст. 212 ЦПК*) та оголошує судове засідання у даній справі закритим.
Чи можна оскаржити рішення суду, прийняте за результатами розгляду земельного спору?
Так, можна. Відповідно до чинного ЦПК рішення суду може бути оскарженим в порядку апеляційного та касаційного провадження, а також переглянутим у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами.
Що таке апеляційне провадження?
Апеляційне провадження — це розгляд справи апеляційним судом за скаргами учасників цивільного процесу. Сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участь у розгляді справи, можуть оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Рішення (ухвалу) суду першої інстанції (місцевого суду) може бути оскаржене протягом одного місяця з наступного дня після його проголошення шляхом подання відповідної апеляційної скарги. Форма і зміст апеляційної скарги визначається ст. 293 ЦПК* (див. також: ст. 290, 292 ЦПК*).
Що таке касаційне провадження?
Касаційне провадження — це перегляд судом касаційної інстанції (Верховним Судом України) рішень і ухвал, постановлених судом першої інстанції, які були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, а також ухвали і рішення суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга подається протягом одного місяця з дня проголошення ухвали або рішення суду апеляційної інстанції. Форма і зміст касаційної скарги визначається ст. 322 ЦПК[15](див. також: ст. 320, 321 ЦПК*).
Що таке нововиявлені обставини?
Нововиявлені обставини — це юридичні факти, які існували на момент розгляду справи у суді та мали істотне значення для її правильного вирішення, але внаслідок того, що не були та не могли бути відомі ні суду, ні зацікавленим особам, спричинили порушення прав і законних інтересів фізичних або юридичних осіб і, будучи виявленими після набрання судовими рішеннями законної сили, виступають підставами для їх перегляду в цивільних справах.
Підставами для перегляду рішень і ухвал місцевих судів, апеляційної та касаційної інстанції за нововиявленими обставинами визнаються:
— істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі заявникові;
— завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильні висновки експертів, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягло за собою ухвалення незаконного рішення, встановленого вироком суду, який набрав законної сили;
— злочинні дії сторін, інших осіб, які брали участь у справі, чи злочинні діяння суддів, вчинені при розгляді даної справи, встановлені вироком суду, що набрав законної сили;
— скасування рішення, вироку або ухвали (постанови) суду чи постанови іншого органу, що стали підставою для постановления цього рішення, ухвали;
— визнання неконституційним закону, який був застосований судом при вирішенні справи (ст. 3472 ЦПК*).
Виняткові обставини — це юридичні факти, що стали наслідком неоднозначного застосування судами загальної юрисдикції одного і того ж положення закону, застосування його всупереч нормам Конституції України або порушення Україною міжнародних зобов’язань, встановлених міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною. Виняткові обставини є підставою для відповідного перегляду справи, заяви про перегляд яких можуть бути подані сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі, та прокурором протягом трьох місяців з дня встановлення таких обставини (ч. 3 ст. 3472, ч. 1 ст. 3473 ЦПК*).