Деякі правові аспекти добросусідства

Що таке добросусідство?

Добросусідство — це частка правовідносин між власниками (користува­чами) земельних ділянок, врегульованих Главою 17 чинного ЗКУ.

Варто знати, що громадяни України, набуваючи право власності чи право користування земельною ділянкою, несуть низку обов'язків власників (земле­користувачів). До таких обов'язків чинний ЗКУ відносить обов'язок дотриман­ня власниками земельних ділянок і землекористувачами правил добросусід- ства (пп. «г» та «е» ч.1 ст. 91, п. «е» ч.1 ст. 96). Відповідно до Законів України «Про особисте селянське господарство» (15.05.2003 р.) та «Про фермерське господарство» (19.06.2003 р.) дотримання правил добросусідства є обов'язками членів особистого селянського господарства, фермерського господарства.

Однак далеко не кожен землевласник (землекористувач) точно знає, які дії слід здійснювати (чи утриматися від їх здійснення) задля цього обов'язку. Як результат, між власниками (користувачами) сусідніх (суміжних) земель­них ділянок виникають спори, вирішення яких може зайняти декілька років, і які створюють напруженість у відносинах між сусідами.

Яким чином має здійснюватися використання суміжних зелених насаджень?

Відповідно до ст. 103 ЗКУ власники та землекористувачі земельних ділянок мають обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх­нього цільового призначення, за яких власникам і землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей і які не перешкоджають їм використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням.

Такі незручності, зокрема, можуть створювати зелені насадження, які ростуть на сусідній земельній ділянці або ж на межі земельних ділянок (заті­няють ділянку, заважають вирощуванню рослин тощо). За таких обставин, чинний ЗКУ передбачає можливість потерпілій стороні захистити свої за­конні інтереси. Однак нерідко власники (землекористувачі) вдаються до са­мовільного знищення зелених насаджень, які їм заважають, не цікавлячись правовими наслідками цих дій.

Стаття 105 ЗКУ передбачає право власників та землекористувачів земель­них ділянок відрізати корені та гілки дерев і кущів, які проникають з сус­ідньої земельної ділянки, у випадку, якщо таке проникнення є перепоною для використання земельної ділянки за цільовим призначенням (цільове призначення земельної ділянки вказується в державному акті на право влас­ності на земельну ділянку або в договорі оренди земельної ділянки). У той же час положення ЗКУ не дають права власникам (землекористувачам) на зни­щення чи іншого роду пошкодження зелених насаджень, які проникають з сусідньої ділянки, під загрозою відповідальності. Особа, винна у самовільно­му знищенні чи пошкодженні зелених насаджень, що розміщені на території суміжної приватної земельної ділянки, несе цивільну відповідальність у ви­гляді відшкодування в повному обсязі шкоди, завданої майну іншої особи (ст. 116 ЦКУ). Особа, винна у знищенні чи пошкодженні зелених насаджень, розміщених на суміжній земельній ділянці державної чи комунальної влас­ності, несе адміністративну відповідальність, передбачену ст. 153 Кодексу України про адміністративні правопорушення («Знищення або пошкоджен­ня зелених насаджень або інших об'єктів озеленення населених пунктів»), а також зобов'язана відшкодувати в грошовому еквіваленті заподіяну шкоду за нормами для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок знищення або пошкодження дерев і чагарників (Постанова Кабінету Міністрів України «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насаджен­ням у межах міст та інших населених пунктів» від 08.04.1999 р. №559). Таки­ми зеленими насадженнями є: зелені насадження загального користування — парки, сквери, бульвари, лісопарки та інші; обмеженого користування — насадження на території громадських будівель, шкіл, дитячих закладів, за­кладів охорони здоров'я, промислових підприємств та інші; спеціального призначення — насадження вздовж вулиць, у санітарно-захисних зонах, на території кладовищ, лісомеліоративні насадження; придорожні насадження та інші (пункт 1.4 Правил утримання зелених насаджень міст та інших насе­лених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 29.07.1994 р. № 70). В цьому ви­падку знесення та пересадка дерев, чагарників може здійснюватися лише в разі наявності спеціального дозволу (ордера), який видається на підставі об­стеження зелених насаджень, і рішення місцевого органу державної вико­навчої влади (пункт 4.6 Правил утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України).

Може виникнути ситуація, коли є потреба у знесенні дерев, розміщених на межі сусідніх земельних ділянок. Відповідно до ст. 109 ЗКУ, такі дерева, а також плоди цих дерев належать власникам сусідніх ділянок у рівних части­нах і кожен з сусідів має право вимагати ліквідувати такі дерева (крім випад­ку, якщо вони служать межовими знаками і не можуть бути замінені іншими межовими знаками). Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусі­дів у рівних частинах (крім випадку, коли один із сусідів відмовляється від своїх прав на дерева).

Як вирішуються питання добросусідства щодо спільної межі та межових знаків?

Межові спори між сусідами досить поширені і складні у вирішенні. Особливо це стосується випадків, коли особи ще не оформили чи неналеж- ним чином оформили свої права наземельну ділянку (фактичне землеко­ристування).

Відповідно до ст. 125 ЗКУ починати використання земельної ділянки до одержання документа, що посвідчує право на неї, і встановлення її меж у на­турі (на місцевості) забороняється. Йдеться про встановлення меж земельної ділянки конкретного розміру, яка в передбаченому законодавством порядку була передана особі у власність (користування) і право на яку підтверджується правовстановлюючим документом (відповідно до статті 126 ЗКУ такими до­кументами, зокрема, є державний акт на право власності на земельну ділянку, договір оренди земельної ділянки). Слід зауважити, що статтею 11 Закону Ук­раїни «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (05.06.2003 р.) передбачено особливості встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам зе­мельних часток (паїв). Так, земельні ділянки, які будуть використовуватися їхніми власниками самостійно, закріплюються межовими знаками встано­вленого зразка кожна окремо. Земельні ділянки, які їхні власники або інші особи будуть використовувати єдиним масивом, закріплюються межовими знаками встановленого зразка лише по периметру єдиного масиву.

В кожному з випадків отримання правовстановлюючого документа і встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачено в інтересах землевласника (землекористувача) з метою попередження спорів щодо встановлення спільної межі чи меж з іншими власниками (землекори­стувачами). Спори, як правило, не виникають, коли сусіди мають правовста- новлюючі документи на свої земельні ділянки та встановлені в натурі межі і, таким чином, можуть підтвердити свої права на спірну частину земельної ді­лянки. У випадку ж відсутності в особи документа, що посвідчує її право на земельну ділянку, встановлених меж (при фактичному користуванні) особа, в разі виникнення спору із сусідом щодо встановлення спільної (суміжної) межі, не матиме реальної можливості захистити свої права чи інтереси навіть у судовому порядку.

У випадку ж звернення фактичного землекористувача до суду з позовом про встановлення спільної межі, усунення перешкод у користуванні земель­ною ділянкою, повернення незаконно захопленої земельної ділянки чи з ін­шими подібними питаннями, вимоги такого землекористувача не ґрунтува­тимуться на законі. Адже фактичне землекористування не породжує права на земельну ділянку і не є тотожним поняттю законного землекористування. Те, що такі землекористувачі надають докази про тривале фактичне землеко­ристування, не є підтвердженням правомірності вимог за вказаними позова­ми. В такому випадку особа (фактичний землекористувач) має можливість набути у встановленому законодавством порядку право власності на земель­ну ділянку (ст. 118, 119 ЗКУ).

Що ж передбачають правила добросусідства щодо спільних меж (між сусідніми земельними ділянками)?

Відповідно до ст. 106 ЗКУ власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемісти­лись або стали невиразними. Встановлення меж земельної ділянки в натурі ре­гулюється чинним законодавством. Так, відповідно до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та до­говорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 р. № 43 (далі — Інструкція), перенесені в нату­ру (на місцевість) межі земельної ділянки закріплюються довгостроковими ме­жовими знаками, які передаються на зберігання власнику земельної ділянки, про що складається відповідний акт. Акт складається у трьох примірниках, під­писується власником або користувачем земельної ділянки, виконавцем робіт і представником районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України. Один примірник обов'язково видається разом із дер­жавним актом на землю власнику земельної ділянки (пункт 1.14 Інструкції). Методичними рекомендаціями щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі з земель колективної власності членам колективних сільськогосподар­ських підприємств і організацій, затвердженими наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продо­вольства України, Української академії аграрних наук № 47/172/48 від 04.06.1996 р. (надалі — Рекомендації), передбачено, що на кожній земельній ді­лянці або їх групі, в простих умовах відновлення меж при можливому їх пору­шенні, необхідно передбачити встановлення не менше 2 межових знаків, виго­товлених з матеріалів, які тривалий час не піддаються руйнуванню. Обов'язковою умовою розміщення знаків є забезпечення неушкодження їх при виконанні польових механізованих робіт (пункт 3.4 Рекомендацій).

Відповідно до ч. 1 ст. 108 ЗКУ, коли сусідні земельні ділянки відокремле­ні рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне вико­ристання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить ли­ше одному з сусідів. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користува­тися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними (вважаємо, що в такому випадку, власники повинні скласти відповідний договір про поря­док користування межовими спорудами, де доцільно визначити й несення витрат на утримання споруди в належному стані). До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди. За знищення межових знаків передбачена відповідальність (ст. 56 «Знищення межових знаків» Ко­дексу України про адміністративні правопорушення), про що власник попе­реджається під час передачі знаків на зберігання (пункт 1.14 Інструкції).

Дотримання норм земельного законодавства, що регулюють питання доб- росусідства, важливе не лише з точки зору захисту прав та законних інтересів землевласників і землекористувачів, а й для побудови дружніх, взаємовигідних відносин між сусідами-землевласниками (землекористувачами), адже, як стверджує народна мудрість, «хороший сусід іноді ближче, ніж далекий родич».

Не менш важливим у відносинах добросусідства є встановлений чинним ЗКУ обов'язок нешкідливого використання земельних ділянок власниками землі та землекористувачами.