1.1. Система національного фінансово-економічного контролю України

Україна почала формувати власну систему фінансово-економіч­ного контролю, ще перебуваючи в складі СРСР, коли 3 серпня 1990 року був прийнятий Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про економічну самостійність Української РСР". Цей Закон на основі Декларації про державний суверенітет України ви­значив зміст, мету і основні принципи економічної самостійності України, як суверенної держави, в ньому були закладені підвалини системи фінансово-економічного контролю. Ця система повинна реа­лізувати контрольну функцію державного управління, без якої не може існувати жодна держава, 3 тих пір минуло вже більше 9 років, на державному рівні проведена велика робота щодо створення еле­ментів системи національного фінансово-економічного контролю, але в цілому система ще не створена. Тому окремі законодавчі акти або діють розрізнено, або дублюються.

Незалежна Україна успадкувала систему фінансово-економічно­го контролю колишнього СРСР, орієнтовану на обслуговування потреб власника засобів виробництва — держави і вирішення ідеологічних питань однопартійної влади економічними методами. Така система була досить ефективною.

Перехід України до ринкових відносин змінив відношення до питань власності. У лютому 1991 р. набрав чинності Закон України "Про власність", в якому суб'єктами права власності України ви­значаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Реальні права власності набули широкі верстви населення. Почався розвиток підприємств недержавної форми власності, роздержавлення та приватизація державного майна. Такий перебіг подій вимагав принципово нових підходів до створення системи фінансово-гос­подарського контролю.

Важливим елементом системи фінансово-економічного контролю стали служби контрольно-ревізійного Управління Мінфіну Української РСР, які, на наш погляд, є основою системи. Ця служба майже без особливих змін з власним центральним апаратом, майном, розгалу­женою системою територіальних органів, висококваліфікованими кадрами функціонувала з самого початку розбудови економіки неза­лежної України.

Офіційний статус незалежна Україна надала своїй контрольно- ревізійній службі лише 26 січня 1993 р., коли був прийнятий Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні". Цей закон визначив її статус, функції та правові основи діяльності. Голов­ним завданням державної контрольно-ревізійної служби Закон визна­чив здійснення державного контролю за витрачанням коштів і мате­ріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтер­ського обліку, звітності міністерств, відомств, державних комітетів, державних фондів, бюджетних установ, а також підприємств і організацій, які отримували кошти з бюджетів усіх рівнів та держав­них валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення вияв­лених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

На державну контрольно-ревізійну службу України покладені функції з контролю за фінансовою діяльністю державних установ, організацій, підприємств, використанням бюджетних коштів усіма суб'єктами господарської діяльності. Загалом на національному рівні функції державної контрольно-ревізійної служби обмежені державним сектором економіки контролем за використанням бюджетних коштів.

Важливим елементом зміцнення системи національного фінансо­во-економічного контролю України стало заснування Державного казначейства України як системи органів державної виконавчої влади, що діє при Міністерстві фінансів. Державне казначейство України діє на підставі Указу Президента України від 27 квітня 1995 року № 335 "Про Державне казначейство України" і "Положення про Дер­жавне казначейство", затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 року № 590. Відповідно до цієї постано­ви на Казначейство покладено такі контрольні і розпорядчі функції:

— організація виконання Державного бюджету України і здійснен­ня контролю за ним;

— управління наявними коштами Державного бюджету та кош­тами державних позабюджетних фондів;

— управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відпо­відно до чинного законодавства;

— контроль за надходженням і використанням коштів держав­них, позабюджетних фондів;

— розробка та затвердження нормативно-методологічних доку­ментів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації ви­конання бюджетів усіх рівнів.

Таким чином, на Державне казначейство України покладені та­кож функції контролю за фінансуванням та належним використан­ням видатків Державного бюджету України.

Важливе місце у системі національного фінансового контролю належить податковому контролю. Відповідно до Закону України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року № 1251-ХП у редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР кон­троль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів обов'язкових платежів здійснюється державними податковими та іншими державними органами. Головна роль у підсистемі податко­вого контролю належить державній податковій службі України, яка діє на підставі Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ, в редакції Закону України № 3813-ХП від 24 грудня 1993 р.

Згідно з цими Законами головним завданням органів державної податкової служби є:

— контроль за дотриманням податкового законодавства, пра­вильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати в бюджетні державні цільові фонди податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, встановлених законодавством;

— формування і введення Державного реєстру фізичних осіб плат­ників податків і єдиного банку даних платників податків юридичних осіб;

— контроль за дотриманням суб'єктами підприємницької діяль­ності вимог законодавчих і нормативних актів про реєстрацію, ліцен­зування і патентування підприємницької діяльності;

— контроль за діяльністю виконавчих комітетів сільських рад, порядком зберігання і обліку податків, своєчасністю і повнотою перерахування цих сум до бюджету та ін.

Таким чином, під контролем податкової служби перебуває діяльність усієї позабюджетної і частки бюджетної сфер народного господарювання, усі фізичні особи — платники податків, близько 80% усіх доходів зведеного бюджету держави.

Крім державної податкової служби, податковий контроль в Україні здійснюють Державні цільові фонди, внесені до Державного бюджету України, Пенсійний фонд та Фонд соціального страхування. Функції цих фондів, з одного боку, обмежені контролем тільки за одним конкретним збором, а з іншого — контрольні функції Пенсій­ного фонду та Фонду соціального страхування поширюються на всі бюджетні й позабюджетні установи та підприємства.

З прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції України робота щодо створення системи національного фінансово-економічного контролю набула більш систематизованого характеру. Конституція України визначила, що фінансово-економічну стратегію держави ви­значає Верховна Рада України як безпосередньо шляхом затвердження Державного бюджету України, так і опосередковано — через прийняття законів. Контроль за витрачанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова пала­та, діяльність якої регламентується Законом України "Про Рахун­кову палату" від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР.

Цим законом на Рахункову палату покладено такі контрольні функції:

— контроль за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів державних цільових фондів;

— контроль за утворенням і погашенням внутрішнього і зовніш­нього боргу України, визначенням ефективності та доцільності ви­датків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;

— контроль за фінансуванням загальнодержавних програм, еко­номічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку.

Повноваження Рахункової палати поширюються на всі органи державної представницької і виконавчої влади в Україні, державні органи й установи, організації, банки незалежно від форми власності у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України.

Контрольні функції на Україні також здійснюють усі Міністерства та відомства, у межах їх повноважень.

Крім державних контрольних органів, в Україні з 1993 р. функціонує підсистема незалежного фінансово-економічного контролю — аудиту.

Перехід до нових економічних відносин в Україні, розвиток підприємств недержавної форми власності, роздержавлення та приватизація державного майна об'єктивно обумовили необхідність становлення і подальшого розвитку незалежного аудиту. Правові засади здійснення незалежної аудиторської діяльності в Україні ба­зуються на Законі України "Про аудиторську діяльність". Основне завдання цього Закону — створення системи незалежного фінансо­вого контролю з метою захисту інтересів власника. Аудит виконує такі основні завдання:

— перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первин­них документів та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання з метою визначення достовір­ності їх звітності, повноти і відповідності обліку чинному законодав­ству та встановленим нормативам;

— надання аудиторських послуг у формі консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово- господарської діяльності та інших видів економіко-правового забез­печення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Сфера діяльності незалежного аудиту — в основному позабюд­жетні підприємства, організації, установи, хоча в деяких випадках згідно зі статтею 25 Закону України "Про Рахункову палату" ауди­тори можуть залучатися до перевірок у бюджетній сфері.

Таким чином, сьогодні в Укра'іні діють розрізнені елементи фінансово-економічного контролю, які, на наш погляд, треба система­тизувати.

У липні 1995 р. була зроблена не зовсім вдала спроба система­тизувати фінансово-економічний контроль в Україні. 20 липня 1995 року Президент України видав Указ "Про Національний аудитор­ський комітет України" за № 631/95, основною метою якого було створення системи фінансового контролю, виявлення порушень фінан­сово-господарської дисципліни, аналіз причин і умов їх виникнення, захисту інтересів держави у сфері економіки. Однак цей Указ не був належно виконаний, а проблема створення системи національного фінансово-економічного контролю України залишилася невирішеною.