3.1. Аудиторські докази, їх сутність та класифікація

Для видачі обгрунтованих звітів аудитор повинен мати повну, до­стовірну і надійну інформацію — аудиторські докази. Стандарти, щодо кількості, якості та процедур одержання аудиторських доказів встановлені у національному нормативі аудиту "Аудиторські докази" № 14. Джерелами інформації можуть бути облікова система, пер­винні документи, матеріальні активи, робітники підприємства, контр­агенти.

Усі первинні документи і облікові записи мають складатися згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України "Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні" від 3 квітня 1993 р. № 250 і "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 травня 1995 р. № 88, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 11 травня 2000 р. № 1707-ІП). Цей Закон набрав чин­ності з 1 січня 2000 року. Відповідно до Програми реформування сис­теми бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. № 1706, набрала чинності ціла низка положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інструкцій та методичних вказівок.

Кількість та якість інформації, якою може володіти аудитор, ба­гато в чому визначає якість аудиторського висновку, його адекватність фінансовому та майновому стану підприємства.

Аудиторські докази — це інформація, одержана аудиторами при підготовці висновків, на яких грунтується аудиторський звіт. Ауди­торські докази включають первинні документи і облікові записи, які лежать в основі звітності, а також інформацію, що підтверджується з _зінших джерел,

Одержані аудиторські докази можна класифікувати у світлі за­гальноприйнятих правил надання інформації. Особливе значення для аудиту мають прямі докази.

Прямі докази — це дані, що підтверджуються первинними доку­ментами й обліковими записами. Прямі докази підрозділяють на матеріальні та нематеріальні. Матеріальні — це документи і нату­ральні об'єкти. Нематеріальні — це моментніявища, а також кон­трагенти підприємства, на якому проводиться аудит.

Докази можуть розрізнятися за характером: візуальні, докумен­тальні, усні, а залежно від джерела інформації — внутрішні або зовнішні.

За доказовим значенням документи, що перевіряються, поділя­ються на:

— первинні документи — письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення;

— облікові записи (облікові регістри) — носії спеціального фор­мату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, ордерів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінова­ного нагромадження, грунтування та узагальнення інформації з пер­винних документів, прийнятих до обліку;

— головна книга — регістр синтетичного обліку, де відобража­ються залишки на початок і кінець звітного періоду і обороти на дебеті і кредиті рахунків;

— бухгалтерська звітність;

— плани, кошториси, калькуляції;

— матеріали перевірок і ревізій;

— матеріали внутрішньогосподарського контролю підприємства;

— дані, отримані аудитором при проведенні документального і фактичного контролю об'єктів аудиту;

— неофіційні документи — документи, які робітники підприєм­ства ведуть з власної ініціативи;

— допоміжні документи — документи, в яких викладена думка осіб, що працюють на підприємстві.

Неофіційні та допоміжні документи доказового значення не ма­ють, однак можуть бути використані при виборі напрямку проведен­ня дослідження і перевірки.