7.2. Взаємодія внутрішнього контролю і зовнішнього аудиту

Цей підрозділ призначений для визначення ролі внутрішнього контролю і аудиту з метою проведення зовнішнього аудиту.

Відповідно до вимог Національного нормативу аудиту України № 12 "Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ри­зику, пов'язаного з ефективністю її функціонування", аудитор, прово­дячи перевірку, повинен упевнитися у функціонуванні системи внут­рішнього контролю й аудиту, оцінити ії як основу для складання фінансової звітності. Метою аналізу оцінки внутрішнього контролю та аудиту є встановлення ступеня довіри до нього, що, в свою чергу, використовується для встановлення характеру, обсягів та тривалості виконання процедур перевірки на відповідність і суттєвість. У світовій практиці існує два основні підходи до оцінювання внутрішнього кон­тролю й аудиту при проведенні зовнішнього аудиту:

— системно орієнтований (традиційний) підхід;

— імовірнісний підхід.

Системно орієнтований (традиційний) підхід

Найбільш проста перевірка — це суцільне дослідження, коли пере­віряються усі елементи системи внутрішнього контролю та аудиту. Такий підхід має назву системно орієнтованого і потребує від аудитора:

1) впевненості, що на підприємстві існує система внутрішнього контролю та дослідження (опису) кожного елемента цієї системи;

2) оцінки надійності кожного елемента системи;

3) перевірки ступеня виконання внутрішнім контролем покла­дених на нього функцій;

4) винесення висновку за результатами перевірки:

— система внутрішнього контролю аудиту ефективна, і на неї можна покластися, що дає можливість скоротити кількість деталь­них перевірок;

— система внутрішнього контролю аудиту не надійна, і кількість перевірок на відповідність треба збільшити.

Імовірнісний підхід

Суцільна перевірка при проведенні зовнішнього аудиту — це мета кожного аудитора, яка практично ніколи не збувається. Тому ауди­тори використовують вибіркові перевірки. Обсяг перевірок "на відповідність за сумою" визначається за оцінкою ризику. Аудитору передусім треба встановити допустимий загальний рівень аудитор­ського ризику. У світовій практиці визнано, що допустимий аудитор­ський ризик винесення неправильного висновку про дані перевірки становить 5%. Далі аудитор повинен визначити такі джерела свідчень.

1. Внутрішні фактори розвитку підприємства (тип технології, яка використовується на підприємстві 'Ъош-Ьиш" або традиційна техно­логія, використання світових досягнень науки, техніки і технології у практиці підприємства, результати проведення зовнішнього аудиту за попередні роки та ін.

2. Процедури аналізу господарської діяльності за кілька років діяльності підприємства.

3. Процедури внутрішнього контролю, які є головним джерелом доказів.

Після визначення доказів свідчень наступним етапом є визна­чення необхідного ступеня впевненості від виконання перевірки на суттєвість і можливої вагомості доказів з попередніх джерел.

Небезпеку того, що перевірка на суттєвість не виявить суттєвих помилок або порушень, називають ризиком незнаходження. Він свідчить про те, що аудитор визначає ймовірність того, що помилки, не помічені системами внутрішнього контролю, можуть залишитися також непоміченими і в разі проведення аудиту визначення загаль­ного аудиторського ризику, наведеного в підрозділі 6. 3.

Імовірнісний підхід до оцінки системи внутрішнього контролю і аудиту передбачає, що за можливості визначити розмір аудиторсько­го ризику, внутрішнього ризику і ризику контролю можна визначи­ти і розмір ризику невиявлення, що дасть можливість аудитору до­сить точно встановити характер, обсяги і тривалість виконання про­цедур перевірки на суттєвість.