1.1. Визначення топографії й картографії та їх зміст

Екологічний моніторинг - це спеціальна система спостережень, контро­лю, прогнозування та керування станом природного середовища як у глобаль­ному масштабі, так і в місцях найсильнішого антропогенного впливу.

Мета моніторингу - виявити критичні та екстремальні ситуації, фак­тори антропогенної дії на довкілля, проводити оцінювання, моделювання й прогнозування стану об’єктів спостереження, керувати дією й впливом

об’єктів техносфери, атмосфери, гідросфери та літосфери.

Основні функції моніторингу:

- контроль за станом атмосфери, гідросфери й літосфери;

- контроль за джерелами забруднення, що впливають на зміну еколо­гічної рівноваги довкілля;

- моделювання та прогнозування екологічного стану атмосфери, гід­росфери та літосфери;

- керування екологічними процесами.

Існує три рівні спостереження за станом навколишнього середовища: космічні з супутників або пілотованих кораблів; аероспостереження з літа­ків; наземні - рухомі, нерухомі та стаціонарні. Результати аналізу матеріа­лів спостережень за екологічним станом представляють у вигляді таблиць, графіків та картографічних образно-знакових просторових моделей.

При моделюванні та прогнозуванні екологічного стану довкілля використовують картографічні методи досліджень. Суть картографічного методу полягає в використанні в процесі дослідження дійсності проміжно­го ланцюга - географічної карти як моделі явищ, що вивчаються. При цьо­му карта виступає як в якості засобів дослідження, так і його предмета в вигляді моделі, що замінює собою реальні явища, безпосереднє вивчення яких неможливе або ускладнене.

При екологічному прогнозі карти використовують для передбачення явищ, а саме: їх розповсюдження та стану в просторі й зміни в часі. Про­гнози розповсюдження явищ на земній поверхні ґрунтуються на дослі­дженні закономірностей розміщення явищ на добре досліджених територі­ях та на інтерполяції або екстраполяції виявлених закономірностей в прос­торі на недостатньо вивчені.

Топографія - наукова дисципліна, що займається детальним ви­вченням земної поверхні в геометричному відношенні, дослідженням й розробкою способів зображення цієї поверхні на площині в вигляді топо­графічних карт й планів. Слово “топографія” грецького походження й складається з двох частин. Слово “топос” - місцевість і “графо” - писати, тобто означає в прямому перекладі - “описувати місцевість”.

Топографія є одним із розділів геодезії. Геодезія - наука, що вивчає форму, розміри й гравітаційне поле Землі, розробляє методи створення ко­ординатної та планової основи для детального вивчення фізичної земної поверхні з метою відображення отриманої геоінформації за допомогою просторових образно-знакових моделей.

Задачі топографії:

- визначення положення окремих точок земної поверхні з метою ві­дображення отриманої геоінформації у вигляді топографічних карт чи ци­фрових моделей місцевості;

- виконання вимірювань на земній поверхні, що необхідні для проек­тування, будівництва й експлуатації інженерних споруд, використання природних багатств та розробки геоінформаційних систем для регіональ­ного екологічного моніторингу.

Картографія - галузь науки, техніки й виробництва, що включає ви­вчення, створення й використання картографічних творів.

Задача картографії - відображення й дослідження просторового роз­міщення, поєднань /сполучень/ та взаємозв’язку явищ природи й суспільс­тва за допомогою особливих образно-знакових моделей - картографічних зображень.

Структура картографії включає розгалужену систему наукових та технічних дисциплін.

Загальна теорія картографії - розділ, в якому розглядаються загальні проблеми, предмет й метод картографії як науки а також окремі питання методології створення й використання карт.

Математична картографія - дисципліна, що вивчає математичну ос­нову карт, розробляє теорію картографічних проекцій, методи побудови картографічних сіток, аналізу й розподілу спотворення в них.

Проектування й складання карт передбачає вивчення й розробку ме­тодів та технології лабораторного виготовлення карт.

Оформлення карт та картографічна семіотика розробляють мову кар­ти, теорію й методи побудови систем картографічних знаків, художнього проектування карт та їх кольорового оформлення. В межах картографічної семіотики вивчають правила побудови знакових систем та користування ними (синтактика), співвідношення знаків з об’єктами, що відображуються (семантика), інформаційна цінність знаків та їх сприймання користувачами (прагматика).

Видання карт - технічна дисципліна, що вивчає й розробляє техноло­гію друку, розмноження, поліграфічного оформлення карт, атласів та іншої картографічної продукції.

Використання карт - розділ, в якому розробляють теорію й методи використання картографічної продукції в різних сферах наукової, практич­ної, культурної та іншої діяльності.

Історія картографії вивчає історію ідей, методів картографування, розвиток картографічного виробництва, а також стару картографічну про­дукцію.

Картографічне джерелознавство розробляє методи систематизації картографічних джерел, що необхідні для створення карт.

Картографічна інформатика вивчає й розробляє методи збирання, збереження та видачі споживачам інформації про картографічні вироби й джерела.

Картографічна топоніміка - дисципліна, що вивчає географічні на­зви, їх змістове значення з точки зору правильної передачі на картах.