6.3. Рельєф місцевості та його зображення на картах і планах

Земна поверхня не є площиною. Ділянки рівної місцевості навіть не­великих розмірів неможливо вважати плоскими, оскільки на них зустріча­ються підвищення та поглиблення різної величини. Ці нерівності необхід­но враховувати при проектуванні й будівництві споруд, доріг, інженерних мереж та інше.

Рельєф - сукупність різноманітних за формою й розмірами нерівно­стей земної поверхні. Рельєф місцевості не є постійним. Під впливом сил, що діють всередині Землі, коливань температури, дії води, вітру й рослин та антропогенної діяльності з часом рельєф міняється. Тому заходи, що на­правлені на раціональне використання земної території, пов’язані з необ­хідністю періодичного вивчення рельєфу й відображенню його на картах, планах й профілях, на яких вони й проектуються.

Форми рельєфу класифікують на угнуті або вгнуті й опуклі. До опу­клих форм відносяться курган, пагорб, горб, гора, сідловина, хребет, плато; а до вгнутих - яр, балка, лощина, долина, ущелина, улоговина тощо.

Курган - це ізольоване, розміщене на рівнині підвищення висотою до 50 м з різко вираженою підошвою.

Горб - це окреме куполоподібне або конічне підвищення висотою до 100 м з різко вираженою підошвою.

Пагорб - окреме невелике конічне або куполоподібне підвищення висотою, що перевищує 200 м, з пологими схилами й нерізко вираженою підошвою.

Гора - ізольоване підвищення з висотою більше 200 м з явно вира­женими й порівняно крутими схилами. Елементами гори є вершина, схили й підошва.

Сідловина - пониження між двома сусідніми гірськими вершинами або підвищеннями, що нагадує за своєю формою сідло.

Хребет - гірське підвищення, що має порівняно значну довжину, з крутими схилами по обидва боки. Елементами хребта є водорозділ, що проходить по найбільш високих точках хребта; перевал - пониження на профілі водорозділу; два схили хребта.

Плато - плоске широке підвищення, що обмежене крутими схилами.

Яр - різко виражене поглиблення на рівнині, що витягнуте в одному напрямку, з крутими схилами й тимчасово діючими водостоками.

Балка - поглиблення, яке більше ніж яр, з пологими схилами, як правило, вкрите рослинністю.

Лощина - невелике поглиблення з дуже пологими схилами, що по­ступово переходить в рівнину. Тальвег - лінія, що з’єднує найнижчі точки лощини й має схил в одному напрямку.

Долина - вироблене річкою пониження, що витягнуте в одному на­прямку, з явно вираженими схилами.

Ущелина - вузька горбиста долина зі схилами, що сходяться донизу.

Улоговина - витягнуте пониження на земній поверхні, що обмежене

з усіх боків або розміщене між гірськими ланцюгами.

В залежності від абсолютного значення висот та їх взаємного розмі­щення місцевість буває рівнинною, горбистою та гірською. На рівнинній місцевості крутизнасхилів мало помітна, відсутні різко виражені нерівності, а 11 окремі точки мають незначні відносні висоти. Іірська місцевість ха­рактеризується сукупністю понижень та підвищень висотою більше 200 м та різко вираженими крутими схилами.

Рельєф місцевості на планово-картографічних матеріалах зображають за допомогою відповідних умовних знаків, що повинні відповідати таким умовам: детально й точно показувати розміщення всіх форм його нерівнос­тей, що характеризують розчленованість та уступоподібність місцевості; за­безпечувати визначення висот окремих точок місцевості й перевищення да­них точок над іншими; напрямок схилів та їх крутизну; наочно зображувати рельєф, щоб найкраще уявляти дійсний ландшафт місцевості.

На сучасних топографічних картах і планах рельєф зображують гори­зонталями, що доповнюються абсолютними позначками та бергштрихами. Спосіб горизонталей для зображення рельєфу земної поверхні запропонував в 1791 році Жан Дюпен-Тріель для побудови карти Франції. Цей спосіб найбільш об’єктивний, простий для використання, дозволяє геометрично найбільш точно передати форму рельєфу та відобразити його особливості.

Горизонталь - це слід від перетину фізичної поверхні Землі рівне- вою поверхнею, тобто це замкнута крива лінія, що зображує геометричне місце точок земної поверхні з однаковими висотами.

На рис. 6.4 показано побудову горизонталей на невеликій ділянці, для якої рівневу поверхню можна прийняти за площину. Січні площини ЯЗ, КЬ, М^ ЕР та СБпаралельні до початкової площини АВ, а відстань між ними однакова. Криві лінії ге, шп, кі, еф еґ, аЬ є слід від перетину січ­ними площинами земної поверхні, тобто горизонталі.

Висота перерізу рельєфу - це відстань між сусідніми горизонталями по прямовисній лінії (Ь)

Закладання - це відстань між сусідніми горизонталями в плані (^).

Властивості горизонталей: горизонталі, замкнуті криві лінії; горизон­талі не можуть перетинатися; чим менше відстань між горизонталями на карті даного масштабу, тим крутіше схил на місцевості та навпаки.

В залежності від масштабу карти й характеру рельєфу висоти перері­зу бувають 0,25; 0,5; 1,0; 2,0; 5,0 та 10 м.

Положення горизонталей на топографічному плані або карті визна­чають графічним чи аналітичним інтерполюванням.

Інтерполювання - це визначення горизонталей в інтервалі між точ­ками з відповідними позначками. На плані виконують інтерполювання між відомими парами точок з відомими позначками, а потім з’єднують плав­ними кривими лініями точки, що мають однакові висоти.

Мірою крутизни схилів є ухил лінії, який виражається через тангенс кута нахилу:

де- кут нахилу; ь - висота перерізу; ه' - закладання.

Крутизну схилу визначають за допомогою спеціального графіка, що називається масштабом закладання.