6.4. Зображення місцевих предметів на топографічних картах та планах

Наочність топографічних карт й планів досягається використанням відповідних умовних знаків - спеціальних графічних символів, що позна­чають предмети, явища й процеси. їх використовують для позначення реа­льних й абстрактних об’єктів. Картографічні знаки мають предметне й смислове значення та знаходяться в відповідних відношеннях з об’єктами, що вони їх позначають.

Картографічні карти виконують дві основні функції: по-перше, вка­зують вид об’єктів (річка, дорога) та деякі їх кількісні та якісні характерис­тики (ширину та глибину річки, вид покриття й ширину проїзної частини дороги); по-друге, визначають просторове положення предметів і розмі­щення явищ (розповсюдження опадів, кількість населення).

Кожний знак використовують для групи різних, але однорідних в якому-небудь відношенні предметів. Знаки повинні відповідати технічним вимогам, а саме бути простими, чіткими, зручними для відтворення. З точ­ки зору передачі на карті планових геометричних особливостей об’єктів розрізняють позамасштабні, площадні та лінійні умовні знаки.

Позамасштабні умовні знаки використовують для зображення об’ єктів, площі яких не можна виразити в масштабі карти або вони вира­жаються на ній такими малими розмірами, що їх неможливо чітко розріз­нити. При цьому обриси об’єктів, як правило, в позначенні не зберігають­ся. Центрам самих об’єктів в натурі на карті відповідають різні точки.

Площадні (контурні) умовні знаки використовують для заповнення площі об’єктів, що виражаються в масштабі карти. При цьому обриси

об’єктів на карті зберігаються. Вони будуються за допомогою фонового забарвлення або інших площадних графічних засобів.

Лінійні умовні знаки використовують для зображення об’єктів лі­нійного характеру, довжини яких виражаються в масштабі карти. При цьо­му зберігається подібність лінійних обрисів, але часто перебільшується їх ширина. Лінії осей самих об’єктів в натурі на карті відповідають лінії осей знаків.

При побудові картографічних позначень використовують різні гра­фічні засоби: точки, лінії та штрихи. Вони лежать в основі більш складних графічних засобів:

значкові - фігурні й геометричні знаки; лінійні - одинарні, подвійні й потрійні лінії, смуги, стрілки; площадні - штриховки, фонове забарвлення, що рівномірно покриває площу значка якого-небудь рисунка, різні індекси, що розміщені всередині оконтуреної площі, розтягнуті в межах площини підписи;

буквені та цифрові - окремі букви, скорочені або повні слова, різні числа.

В залежності від конкретних особливостей об’ єктів та явищ зобра­ження, характеру їх розповсюдження, виду їх якісної й кількісної характе­ристики та де знаходиться ця характеристика на карті використовують такі способи зображення: значків, локалізованих діаграм, ізоліній, якісного та кількісного фонів, ареалів, точковий, лінійних знаків, знаків руху, картоді­аграми й картограми.

Спосіб значків використовують для зображення об’єктів й явищ, що локалізовані по пунктах, за допомогою тих чи інших значків, розміри яких приймаються постійними або приймаються за прийнятою шкалою. Значки розміщуються на карті за місцем знаходження самих об’єктів. Значки бу­вають геометричні, буквені й наочні. Геометричні значки мають форму прямокутника, кола або іншої простої фігури. Буквені значки - це одна або декілька початкових букв назви об’єкта або явища, що зображується. На­очні значки своїм видом нагадують об’єкти та явища зображення. Вони бувають натуралістичні або символічні. Форма, внутрішній рисунок або колір значка, як правило, відображають якісні особливості об’єкта або яви­ща, а його розмір - кількісну характеристику.

Спосіб локалізованих діаграм - це зображення на карті явищ, для яких характерне суцільне або лінійне розповсюдження, за допомогою гра­фіків або діаграм, що показують явища в місцях їх вивчення. Наприклад, зображують зміну величини річкового стоку по сезонах або місяцях за до­помогою стовпчастих діаграм, що показують ці зміни в місцях розміщення гідропостів.

Спосіб ізоліній - спосіб зображення явищ, що мають суцільне роз­повсюдження, за допомогою кривих ліній. Ці лінії з’ єднують на карті точ- ки з однаковими значеннями якого-небудь кількісного показника явища (ізотерми, ізогієти, ізодіни тощо). Деколи використовують псевдоізолінії для характеристики явища з дискретним розповсюдженням (щільність на­селення, забрудненість території).

Спосіб якісного фону - спосіб зображення на картах якісних від­мінностей якого-небудь явища в межах території зображення шляхом по­ділу її на частини. Кожна частина покривається за допомогою одного з площинних графічних засобів. Поділ території на частини органічно зв’язаний з явищем, що відображається. Цей спосіб використовується для зображення розміщення ґрунтів, районування на геологічних та екологіч­них картах.

Спосіб кількісного фону - спосіб зображення на карті кількісних відмінностей якого-небудь явища в межах території зображення шляхом поділу її на частини. Кожна частина покривається за допомогою одного з площинних засобів. Границі між частинами проводять за ознаками, що зв’язані явищем відображення. На кожній частині за тими чи іншими да­ними показують кількісну характеристику об’єкта зображення. Цей спосіб використовують для зображення на картах модуля стоку рік, вмісту в ґрун­тах хімічних елементів та забруднення території радіонуклідами.

Спосіб ареалів - спосіб зображення на карті області обмеженого за площею розповсюдження якого-небудь явища за допомогою відповідного площинного графічного засобу. Розрізняють абсолютні ареали, за межами яких явище відсутнє, та відносні ареали, що виділяються за переважанням явища або за його особливими властивостями.

Точковий спосіб - спосіб зображення на карті розосереджених об’ єктів та явищ множиною точок однакового розміру. Точки позначають однакову кількість одиниць об’єкта зображення і розміщуються відповідно його місцеположення й концентрації. Перед картографуванням установ­люють вагу точки й визначають, якій величині кількісного показника від­повідає одна точка (наприклад, одна точка відповідає одному джерелу за­бруднення).

Спосіб лінійних знаків - спосіб зображення на карті різних ліній­них об’єктів, що практично не мають ширини (границі водорозділів, тек­тонічних розломів тощо), ліній, ширина яких не виражається в масштабі карти (річки, дороги), та ліній витягнутих об’єктів (гірських хребтів). Для передачі кількісних та якісних характеристик використовують рисунок, колір, структуру лінійних знаків, а деколи й ширину.

Спосіб знаків руху - спосіб зображення на карті різних просторових переміщень. Цим способом показують лінії або смуги, по яких відбуваєть­ся переміщення, напрямок, кількість, швидкість переміщення й інші дані. Як графічні засоби використовують стрілки (переміщення забруднювачів від їх джерела) та смуги різного кольору, рисунка й ширини.

Картодіаграми - спосіб зображення сумарної величини та її струк­тури й динаміки якого-небудь явища в кожній одиниці територіального поділу за допомогою діаграмних фігур. Фігури виражають цю величину і їх розміщують всередині кожної такої одиниці. Причому територіальний поділ не пов’язаний прямо з явищем відображення. Наприклад, розділив­ши коло на сектори, можна показати процентне співвідношення між забру­днювачами річки в створі промислового міста.

Картограма - спосіб розміщення на карті середньої інтенсивності якого-небудь явища в кожній одиниці територіального поділу за допомо­гою одного з площинних графічних засобів (фонове забарвлення, штрихи). Спосіб використовують для показу зміни інтенсивності даного явища в межах території зображення. Наприклад, інтенсивність фонового забарв­лення відповідає процентному вмісту радіоактивних речовин в ґрунтах ра­йону.